Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Урок №2 Тема. Основні поняття мови С++ Алфавіт І ключові слова

Скачати 42.98 Kb.

Урок №2 Тема. Основні поняття мови С++ Алфавіт І ключові слова




Скачати 42.98 Kb.
Дата конвертації08.05.2017
Розмір42.98 Kb.
ТипУрок

Урок №2

Тема. Основні поняття мови С

  1. Алфавіт і ключові слова

Мови програмування, як і розмовні, мають власний алфавіт – набір допустимих символів. Алфавіт мови С складається з:

  • великих і малих літер латинського алфавіту: “А”, …,”Z”, “a”, …, “z”;

    Ключове́ сло́во - слово, або сталий вислів природної мови, яке використовують для вираження деякого аспекту змісту документа (або запиту); слово, яке має істотне смислове навантаження. Воно може служити ключем під час пошуку інформації в інтернеті чи на сторінці сайту.

    Лати́нська абе́тка, або латиниця, латинка - абетка латинської мови, історично є відгалуженням етруської абетки, що в свою чергу постала з грецької. Виникнення латинської абетки датують 7 ст. до н. е. Напрямок письма: спочатку справа наліво, потім справа наліво й, через рядок, зліва направо (так званий бустрофедон), з 4 ст.



  • цифр 0, 1, …,9;

  • спеціальних символів: “ ‘ ( ) [ ] { } < > . , ; : ? ! * – = / \ | # % $ & ^ @ та символу підкреслення _ .

Програми складаються із синтаксичних конструкцій, які називаються командами (інші назви – оператори, вказівки, речення).

Синтаксис Си́нтаксис (дав.-гр. σύνταξις - "побудова, порядок, складання", від σύν - "з, разом" і ταξις - "впорядкування") - розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Команди будують з лексем – неподільних елементів мови: слів, чисел, символів операцій.

Слова поділяють на ключові слова й ідентифікатори. Ідентифікатор – це назва (ім’я), яку користувач надає об’єктам, наприклад, змінним, сталим, функціям. Усі слова можуть складатися з літер англійського алфавіту, цифр, а також містити символ підкреслення. Ідентифікатор завжди починається з букви або із символу підкреслення. Ідентифікатор завжди починається з букви або із символу підкреслення.



Зауваження 1. Однакові за змістом малі та великі літери у мові С вважаються різними символами.

Велика літера (заголовна буква) - термін у галузі поліграфічного оформлення і виконання видань та орфографії. Визначає розмір і форму літери.

Наприклад, імена MyName та myname позначають різні об’єкти.

Зарезервовані ідентифікатори називаються ключовими словами. Вони використовуються для написання команд. Змінити призначення ключового слова у програмі не можна. Основні ключі слова мови С :



asm double mutable switch

auto else new template

bool enum operator this

break explicit private throw

case extern protected try

catch float public typedef

char for register typename

class friend return union

const goto short unsigned

continue if signed virtual

default inline sizeof void

delete int static volatile

do long struct while

  1. Директиви препроцесора.

Препроцесорце програма, яка опрацьовує директиви. Директиви препроцесора – це команди компілятора відповідної мови програмування, які виконуються перед початком компіляції програми.

Компілятор (англ. Compiler від англ. to compile - збирати в ціле) - комп'ютерна програма (або набір к. програм), що перетворює (компілює) вихідний код, написаний певною мовою програмування (мова джерела, англ. source language)

Мо́ва програмува́ння (англ. Programming language) - це штучна мова, створена для передачі команд машинам, зокрема комп'ютерам. Мови програмування використовуються для створення програм, котрі контролюють поведінку машин, та запису алгоритмів.

Директиви мови С починаються з символу #. Розглянемо декілька типів директив.

Директива #include означає, що до програми необхідно приєднати програмний код із зазначеного після неї файлу. Назва файлу є параметром директиви, її зазначають у кутових дужках <назва>, наприклад #include

Файли, які приєднують директивою #include, називаються файлами заголовків. У таких файлах зазвичай оголошують сталі й змінні, заголовки (сигнатури) функцій тощо.

Усі стандартні команди та функції мови С визначені у файлах заголовків.

Список директив.

Таких команд небагато, вони всі починаються зі знака решітки (#) і повинні бути на початку рядка вихідного коду:

#define – ця директива передбачає визначення макросів або препроцесорні ідентифікатори, найпростіше застосування - це заміни в тексті програми

#include – дозволяє включати текст інших файлів в текст вашої програми

#undef – скасовує дію директиви #define

#if - організація умовної обробки директив

#ifdef - організація умовної обробки директив

#else - організація умовної обробки директив

#endif - організація умовної обробки директив

#elif - організація умовної обробки директив

#line - управління нумерацією рядків в тексті програми

#error - задає текст діагностичного повідомлення, що виводяться при наявності помилок

#pragma - залежить від середовища розробки


  1. Перша програма

Суттєвою особливістю мови С порівняно з іншими мовами є те, що програми складаються з функцій, які відіграють роль підпрограм в інших мовах. Головна функція, яка має бути в кожній програмі, це функція вигляду


main(void)

{

Тіло функції з командою return 0;



}

де main() – заголовок функції. Ключове слово void означає, що функція не залежить від параметрів, його записувати не обов’язково. Функцію з параметрами розглядатимемо нижче. У тілі функції містяться команди та виклики інших функцій. Команди одну від одної відокремлюють символом «;» (крапка з комою). Текст функцій закінчується командою повернення return. Тіло функції записується у фігурних дужках {}.

Розглянемо програму, у результаті виконання якої не екран буде виведено повідомлення: Hello, world!

// Моя перша програма C

#include

using namespace std;

int main() {

cout << “Hello, world!”;

return 0;

}

Розглянемо елементи програми. У першому рядку є коментар. Коментар – це фрагмент тексту програми, який слугує для пояснення призначення програми чи окремих команд і не впливає на виконання команд.



Директива #include <iostream> під’єднує бібліотечний файл iostream. Саме у цьому файлі описані функції, які дають змогу виконувати операції введення-виведення даних.

Завдяки директиві using з параметром namespace std будут доступні всі імена в просторі імен (про це ми поговоримо пізніше, а зараз треба просто запам’ятати з записувати такий рядок).

Далі у програмі записана обов’язкова функція main(). Ключове слово int означає, що функція main() повертатиме у точку виклику результат цілого типу.

Конструкція cout << забезпечує виведення на екран монітора повідомлення “Hello, world!”.

Команда return слугує для виходу з функції main(). Числовий параметр після return є результатом (значенням) функції (у цій програмі – 0).

Зауваження. Функцію main() можна застосовувати так:


void main()

{

тіло функції;



}


Така функція називається main() типу void. Вона не повертає у програму жодних значень, тому команду return писати не треба.

  1. Сталі та змінні

Змінна чи стала – це поіменова ділянка оперативної пам’яті комп’ютера, де зберігається значення деякої величини.

Змінні і сталі (їх прийнято називати даними) мають такі властивості: назва (ім’я), значення, тип. Назву дає програміст. Для роботи з даними слід зарезервувати певний обсяг оперативної пам’яті комп’ютера, де зберігатимуться їхні значення. Тому всі дані, які використовуються у програмі, потрібно заздалегідь описати (оголосити), оскільки компілятор розподіляє пам’ять згідно з описами. Детальніше про типи даних та їхній опис поговоримо на наступних уроках.


Скачати 42.98 Kb.

  • Директива include
  • include
  • include
  • ifdef
  • pragma
  • Головна функція