Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Види мобільності індивіда

Скачати 52.89 Kb.

Види мобільності індивіда




Скачати 52.89 Kb.
Дата конвертації04.06.2017
Розмір52.89 Kb.

ВИДИ МОБІЛЬНОСТІ ІНДИВІДА
Шпекторенко Ігор Валентинович

д. держ. упр., доцент, професор кафедри філософії, соціології державного управління ДРІДУ НАДУ при Президентові України


Базовими видами мобільності нами визначено: соціальну, академічну, культурну, соціокультурну, професійну (рис. 1).
Держа́вне управлі́ння (публічне управління, англ. public administration) - є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод. Державне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти. У деяких країнах (наприклад, у Хорватії) цією діяльністю держави відає окреме міністерство.

Під соціальною мобільністю розуміються якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з однієї соціальної позиції в іншу.

Соціокультурна мобільність – якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з одного соціокультурного середовища в інше.

группа 12

Рис 1. Взаємодія видів мобільності (варіант 1)


Культурна мобільність – якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з одного культурного середовища в інше. Це – складний та багатомірний процес інтелектуального та культурного взаємозбагачення, обміну нормами, цінностями культури, зразками поведінки, культурним ресурсом, у тому числі й у межах професійної діяльності.

Академічна мобільність – це якість, процес, результат організованого процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда або соціального об’єкта з одного академічного середовища в інше, спосіб формування власного навчального простору, власної освітньої траєкторії. Іншими словами, в рамках освітніх стандартів та навчальних компетенцій обирати предмети, дисципліни, модулі, курси, навчальні заклади згідно з власними нахилами, спроможностями, намірами, цінностями та орієнтаціями. Академічна мобільність у процесі професійного розвитку кадрів може бути організована шляхом організації підвищення кваліфікації, додаткового навчання, навчання на робочому місці, ротації, наставництва, самоосвіти, введення механізму обміну спеціалістами та заохочення участі працівників у програмах індивідуальних грантів.

Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.
Робо́че мі́сце - елементарна одиниця виробничої структури, що містить частину простору виробничого підрозділу, яка потрібна для здійснення трудової операції та оснащена матеріально-технічними засобами, що використовуються у процесі праці.
Академічна мобільність – невід’ємна форма існування інтелектуального потенціалу, яка відображає реалізацію внутрішньої потреби цього потенціалу в русі, у просторі соціальних, економічних, культурних, політичних, управлінських та інших взаємовідносин і взаємозв’язків. У реальності має місце складний та багатомірний процес інтелектуального, компетентнісного та діяльнісного взаємозбагачення людей, обміну науковим і культурним потенціалом, ресурсами, технологіями навчання та професійної діяльності.

Усі вказані види мобільності людини об’єктивно впливають на професійну і цей вплив взаємний. Професійна мобільність людини формується у соціальному, академічному, культурному, соціокультурному та, головне, у професійному середовищі. Отже, професійна мобільність формується на перетині інших видів мобільності.

Так, наприклад, культурний вид мобільності може стосуватися процесів набуття людиною відповідності культурному середовищу державного органу, установи, організації, підприємства, фірми, соціального інституту, спільноти.

Органи державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.
Культурна мобільність працівника значною мірою визначатиме вплив на нього професійного виховання, як фактора професіоналізації; академічний вид мобільності – те, настільки результативно розвиватиметься професійна компетентність працівника, його знання, уміння й навички. У структурі професійної мобільності персоналу, серед факторів, які обумовлюють індивідуальну професійну мобільність особи, ми виділяємо професійну научуваність як важливу якість, а професійна освіта (навчання) є важливою функцією професійного середовища, важливим фактором професіоналізації кадрів як безперервного процесу.
Професі́йно-техні́чний навча́льний за́клад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

З іншого боку, перераховані базові види мобільності можна вважати різновидами соціальної мобільності, що суттєво не впливає на результативність наукових досліджень з цієї проблеми за умов чіткого виділення основного та другорядного предметів дослідження (рис. 2).

Соціальна мобільність Соціальна мобільність - перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р.
Дослідження Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.


группа 1

Рис. 2. Взаємодія видів мобільності (варіант 2)

У цьому сенсі академічний, культурний, соціокультурний види мобільності обумовлюють рух індивіда у соціумі і впливають на його динаміку, місце у соціальній ієрархії, що досліджувалося західними науковцями[5]. Наукові дослідження можуть проводитися не лише на перетині соціальної та культурної мобільності (соціокультурна мобільність), а й в інших комбінаціях, наприклад: соціально-академічна, професійно-академічна, професійно-культурна та ін.

Соціа́льна стратифіка́ція - диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація - це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в прибутках, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.
Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.
, за умови чіткого виділення, як вказувалося вище, основного та другорядного предмета дослідження.

Наприклад, державні службовці, як самостійна соціально-професійна група, виконують соціальну функцію у державі, а професіоналізм державного службовця можна вважати соціальним феноменом. Суто правовий та культурний інститут державної служби поєднує в собі характеристики соціального інституту, в якому відбувається не лише професійна, а й соціальна та культурна мобільність працівників.

Держа́вна слу́жба - професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави особами, які мають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Державна служба як соціальний інститут тісно пов’язана з усією системою інститутів суспільства» [2], що створює умови для розвитку в ній міжпрофесійного типу професійної мобільності, руху працівника в інших інститутах, спільнотах, групах соціального простору.

Соціальним процесом є становлення (соціалізація) будь-якого працівника, що вказує на його одночасний розвиток в межах соціального та професійного видів мобільності. Державне управління є видом соціального управління [3, c. 32], а сама державна служба виконує певну соціальну місію в суспільстві. Аналогічно професійний досвід працівника є частиною його життєвого (соціального) досвіду, як і професійна компетентність є частиною його особистої компетентності. Професіоналізацію державної служби О. Турчинов визначає як соціальне явище, соціальний феномен [4, c. 8, 144].

Соціа́льне я́вище (англ. social phenomenon, нім. soziale Erscheinung, рос. социальное явление) - одне із засадничих понять соціології та соціальної філософії, яке означає елемент соціальної реальності, що володіє всією повнотою соціальних властивостей та ознак; це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок; все те в соціальній дійсності, що проявляє себе, існує, є. Соціальні явища - це явища взаємодії людей, здійснювані в соціальному просторі: безпосередньо в контактній групі або опосередковано, через причетність індивідів до спільнот, через соціальні організації, інститути.

Є інші докази взаємного впливу видів мобільності, зокрема, з позиції схожості їх структур. Так, наприклад, В. Воронкова стверджує, що у будь-якому випадку соціальна мобільність ставить індивіда в умови необхідності адаптації (пристосування) до нового соціокультурного середовища [1, c. 99]. Професійна адаптація є важливою функцією професійного середовища, як і соціальна адаптаціясоціального середовища.

Професійна адаптація - адаптація (пристосування) людини до нових для нього умов праці. Різновид професійної адаптації - виробнича адаптація (пристосування до умов, вимог, норм тощо конкретного виробництва, виробничого процесу).
Соціа́льне середо́вище (в сучасній соціальній теорії називається «соціальне мільйо», від фр. milieu, [miˈljøː] - середина) - оточуючий зовнішній соціальний світ (соціум) - норми, закони, правила, традиції, які впливають на людину або соціальну групу.
Адапта́ція соціа́льна - активне пристосування індивіда до умов середовища і результату цього процесу.
Отже, професійна мобільність не стосується лише трудової, виробничої або професійної діяльності людини, а мають відношення до її соціального буття, особистісної сфери.

Таким чином, професійна мобільність індивіда є одним із видів мобільності, який, як і соціальна мобільність, також визначається приналежністю індивіда до професійно (соціально-професійної)групи і володіння певними повноваженнями, посадовою компетенцією залежно від внутрішньої ієрархії організаційної структури та руху в ній.

Організаці́йна структу́ра управлі́ння (або субординаці́йна структу́ра) - упорядкована сукупність служб, відділів, підрозділів і окремих посадових осіб, що знаходяться у взаємозв'язку і співпідпорядкованості і виконують певні управлінські функції
Вона не існує окремо, розвивається або деформується під впливом інших видів мобільності, залежно від поєднання людиною професійної та інших видів діяльності.

Список використаної літератури:

1. Воронкова В. Г. Кадровий менеджмент : навч. посіб. / В. Г. Воронкова. – К. : Професіонал, 2004. – 192 с.

2. Государственная служба (комплексный подход) : учеб. пособие ; отв. ред. А. В. Оболонский. – 2-е изд. / Ин-т государства и права Российской Академии наук; Ин-т государственного управления и социальных исследований МГУ им. М.В. Ломоносова. – М. : Дело, 2000. – 440 с.

3. Молчанова Ю. Сутність та основні характеристики соціально-психологічного напряму підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби / Ю. Молчанова // Упр. сучасним містом. – 2004. – № 10 – 12 (16). – С. 32-39.



4. Турчинов А.И. Профессионализация и кадровая политика: проблемы развития теории и практики / А. И. Турчинов. – М. : МПСИ, Флинта, 1998. – 272 с.

5. VanderZanden J. W. Sociology: TheCore / J. W. VanderZanden. – N. Y. : McGraw-Hill Inc., 1993. – 419 p.; Berger P. L. Sociology: A BiographicalApproach / P. L. Berger, B. Berger. – 2-nd, exp. ed. – N. Y. : BasicBooksInc., 1975. – 406 p.; Abercrombie N. Contemporary British Society: A New Introductionto Sociology / N. Abercrombie, A. Warde. – 2-nd ed. – Cambrige : Polity Press, 1995. – 590 p.; Societytoday / R. R. Alford, B. Berger, W. Bloomberg, Jr. andothers. – Westmont : CRM Inc., 1971. – 592 p.; Bassis M. S. Sociology. AnIntroduction / M. S. Bassis, R. J. Gelles, A. Levine. – 4-th ed. – N. Y. : McGraw-Hill Inc., 1991. – 632 p.


Скачати 52.89 Kb.

  • Професійна адаптація
  • Список використаної літератури