Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Віктор Степаненко Viktor Stepanenko

Скачати 179.73 Kb.

Віктор Степаненко Viktor Stepanenko




Скачати 179.73 Kb.
Дата конвертації25.03.2017
Розмір179.73 Kb.

Віктор Степаненко Viktor Stepanenko


Проблеми формування громадянського суспільства в Україні: інститути, практики, цінності

Проблемы формирования гражданского общества в Украине: институты, практики, ценности

The Issues of Civil Society in Ukraine: Institutions, Practices and Values

Надруковано:

Українське суспільство: 10 років незалежності / За ред. В.
Громадя́нське суспі́льство - це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Воно включає в себе сім’ю і приватну сферу, тобто "третій сектор" суспільства паралельно з державою та бізнесом.
Ворони. – К.: IС НАН України, 2001. – С. 169-183.

(in Ukrainian), in: Ukrainian Society: 10 Years of Independence, (ed. by V.Vorona). – Kyiv: Institute of Sociology, 2001, P. 169-183.


Формування громадянського суспільства поруч із розвитком демократії та запровадженням діючої ринкової економіки виступають офіційно проголошеними орієнтирами пост-комуністичної трансформації в Україні та інших країнах центральної та східної Європи від початку демократичних трансформацій кінця 1980-х.
Ринкова економіка - економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок.
Східна Європа Східна Європа - політичний та історико-географічний регіон Європи.
Проте, коли “демократія” (або радше процес демократизації) та “ринкова економіка” є досить усталеними та поширеними в українському теоретико-методологічному дискурсі та політиці поняттями, то концепція громадянського суспільства ще й досі залишається нерозвиненою, а її вживання вузько-прикладним. Про це, зокрема, свідчать моніторингові дослідження української преси у виборчій парламентській кампанії 1998 року1. Деяке пожвавлення “ідеологічних заклинань” з приводу громадянського суспільства останнім часом ще не є, одначе, показником ані його адекватного розуміння, ані здатності і реальної готовності запроваджувати його принципи у політичній практиці.
Полі́тика (від грец. πολιτική діяльність самоуправління у полісі (місто, держава), а подалі - «мистецтво управління» державою і суспільством) - діяльність з управління та керівництва суспільством на основі публічної влади.

Досить часто поняття громадянське суспільство вживається як синонім так званого “третього сектору” – конвенційного терміну для неурядових неприбуткових суспільно-громадських асоціацій та об’єднань громадян. Таке звужене розуміння концепції громадянського суспільства бере за основу лише одну, хоча й важливу його характеристику. В руслі такого розуміння соціологічні виміри динаміки розвитку громадянського суспільства в пост-комуністичних країнах зводились би лише до аналізу статистичного обліку соціально-спрямованих добровільних неприбуткових неурядових організацій (НДО).

Неурядо́ва організа́ція (НУО) - формальні громадські об'єднання, інші групи за певними інтересами, які беруть участь у громадській діяльності.
Стати́стика - наука, що вивчає методи кількісного охоплення і дослідження масових, зокрема суспільних, явищ і процесів. А також власне кількісний облік масових явищ. Зокрема, облік у будь-якій галузі господарства, суспільного життя, що здійснюється методами цієї науки, а також дані цього обліку.

Статистика громадських організацій є, звичайно, важливим але недостатнім показником, який сам по собі не пояснює того, що робить або не робить формальну демократію діючою.

Грома́дська організа́ція - об'єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).
Загальними проблемами пост-комуністичних НДО, а відтак – проблемами громадянського суспільства, є ще й досі неподолана психологічно-історична пост-комуністична традиція масового скепсису та недовіри щодо будь яких організацій та об’єднань, створених зазвичай “згори” (приклад “Злагоди” показовий), відсутність традиції філантропії приватного бізнесу щодо фінансової та організаційної підтримки таких організацій, а відтак, їх цілковита залежність від фінансової фортуни донорських (в основному зарубіжних) фондів та організацій.

Ми будемо оперувати комплексною соціологічною концепцією громадянського суспільства2 і надалі спробуємо простежити лише деякі соціологічні індикатори його стану та проблем розвитку в Україні за результатами щорічного моніторингу “Українське суспільство” Інституту соціології НАНУ. Але на початку обгрунтуємо декілька методологічних положень:

Громадянське суспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик та параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і є само-організованою. Це – комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:


  • соціальних інститутів (незалежні медиа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості;
    Грома́дська ду́мка, або суспі́льна ду́мка, - уявлення про спосіб існування свідомості, як сукупної свідомості окремих індивідів, об'єднаних у суспільні групи, які пов'язані спільністю інтересів, у якому фіксується ставлення до подій або явищ громадського життя.
    Верхове́нство пра́ва - це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.
    структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, включаючи незалежний прокурорський нагляд, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),

  • соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему;
    Грома́дський рух - це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних політичних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу політичну перспективу.
    Судо́ва система - сукупність судових органів певної держави, організована національним правом з урахуванням територіальності та, як правило, спеціалізації. Судова система в особі її посадових осіб (суддів) - єдиний і повноважний носій судової влади.
    Правозахисник - у широкому розумінні це кожна людина, яка сповідує філософію верховенства прав людини, висловлює власні думки, досвід і бачення світу у формі глобального усвідомлення важливості та беззаперечного дотримання прав людини як єдиної загальносвітової ідеології.
    Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.
    діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)

  • суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).

Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянського

суспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості (privacy).

Конкретно-історичні моделі громадянського суспільства мають свої соціокультурні та національні особливості, які проявляються та актуалізуються в різних країнах по-різному. Громадянське суспільство, навіть в контекстах розвинутих демократій не видається фіксованим раз і назавжди досягнутим станом, це - процес, якій вимагає суспільно-громадянських зусиль по його підтримці та відтворенню у нових актуальних формах . Натомість, характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Різність цих соціально-політичних та культурних контекстів та завдань пояснює, наприклад, чому майже однаковий досить невеликий прошарок суспільно-активних та небайдужих громадян є достатнім для підтримки громадянського суспільства сталих демократій, але поки що не призводить до якісних змін щодо впливу громадськості на прийняття суспільно-політичних рішень в пострадянських країнах.

Особливої актуальності вимір “громадянського суспільства” набув у процесах пост-комуністичних трансформацій, коли деякі успіхи макро-економічної реформ, технічне зростання економічних показників випередили вирішення проблем перебудови суспільних інституцій та розвиток громадянської активності у процесах реформ. Такі характерні вади пост-комуністичного соцієтального розвитку як поширена корупція, клієнтизм, політична апатія та розчарування населення, які в більшій або меншій мірі спостерігаються дослідниками у всіх пост-комуністичних країнах, можуть бути пояснені слабкістю та нерозвиненістю громадянського суспільства. Це особливо стосується пострадянських країн і зокрема “слов’янських” моделей пост-комуністичних трансформацій.

Теоретико-політична маргіналізація поняття та дискурсу громадянського суспільства, а також нерозвиненість його інститутів, практик та цінностей в “східнослов’янських” трансформаціях, зокрема в Україні має суспільно-політичні, культурні та історичні підстави. Ми маємо на увазі передусім той факт, що обтяжені комуністичними традиціями державного патронату “демократичної революції” в Україні, Росії та Білорусі розпочинались, здійснювались і продовжують реалізовуватись здебільшого “згори” з активним залученням “адміністративних ресурсів” та контролем процесу із боку нового старого бюрократично-номенклатурного класу, в той час як центрально-європейські сценарії розвитку подій у великій мірі підпирались та визначались міцним само-організуючим суспільним рухом “знизу”. (Особливо показовим у цьому сенсі є досвід польської “Солідарності”).

Тривіальний, але драматичний за своїми соціальними наслідками висновок пост-комуністичних трансформацій полягає в тому, що встановлення демократичного режиму не є тотожнім щодо політики розвитку громадянського суспільства, яке не є автоматичним наслідком формально-демократичних рамок. Водночас, саме громадянське суспільство примушує формальну демократію “працювати”. Як переконливо доводить американський дослідник Р.Патнем, горизонтально організовані добровільні асоціації, які перетинають вертикальні соціальні розподілі в суспільстві, є більш сприятливими для розширення соціальної кооперації, для формування норм доброзичливої взаємності і, таким чином, для становлення ефективної демократії, аніж ієрархічні або клієнтистські структури. Отже, громадянська культура “узагальненої довіри” та соціальна солідарність громадян є важливими соцієтальними передумовами життєдайної демократії та показниками розвинутого і стабільного громадянського суспільства. Чи не є переважно негативний потенціал “узагальненої довіри” українського суспільства одною із причин “замороженого” стану українських реформ та проявів стагнації демократизаційного процесу?

Українське суспільство - це таке суспільство, яке самовизначається як кровно-духовна спільнота українського походження і будує своє життя за українським стилем.

Аналізуючи результати моніторингу українського суспільства з 1994 по 2001 рр., можемо відзначити стабільно критично низький рівень довіри громадян до політично-адміністративної сфери держави - владних інститутів, політичних партій, органів правопорядку, профспілок (традиційних та нових).

Політи́чна па́ртія - особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом придбання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Середній бал довіри щодо цих інституцій за п’ятибальною шкалою (від “1”- “зовсім не довіряю” до “5” –“цілком довіряю”) не перевищує “3”- тієї символічної статистичної межі, яка умовно відокремлює довіру від недовіри громадян. Натомість, сфери наближені до приватного світу особи - такі як, сім’я, родичі, колеги, сусіди, - стабільно користуються більшою довірою громадян, впевнено “переваливши” за символічну трійку (Таблиця 1). Довіра до себе, сім’ї та родичів є майже цілковитою. Моніторинг свідчить, проблема довіри в Україні – це в основному проблема владних та адміністративно-політичних інституцій, міри їх відповідальності перед громадянами, їх дієвості та ефективності.
Таблиця 1

Акумулятивний середній бал довіри (1994-2001 рр.)


Сфера соціальної реальності

Середній бал

(від “1”- “зовсім не довіряю”

до “5” –цілком довіряю”)


Сім’я та родичі

4,54

Колеги

3,27

Сусіди

3,22

Співвітчизники

3,14

Засоби масової інформації

2,79

Президент

2,43

Профсоюзи (традиційні)

2,39

Профсоюзи (нові)

2,35

Уряд

2,26

Міліція

2,23

Верховна Рада

2,11

Політичні партії

2,02

Для аналізу проблем громадянського суспільства зупинимось детальніше на двох сферах соціальної реальності – довірі до співвітчизників та до ЗМІ. “Співвітчизники” – це ті “свої незнайомці “, які утворюють символічне поле уявленої спільноти будь-якого суспільства. Ступінь довіри до “своїх незнайомців” – є соціокультурною характеристикою суспільства, яка пов’язана із особливостями його історичного, культурного, політичного та соціально-економічного розвитку. Поміркований рівень, але все ж таки довіри українських громадян один до одного, довіра “до людей, а не до інституцій” дає підстави для деякого оптимізму щодо перспектив розвитку коопераційних та товариських зв’язків, конче потрібних як для ефективної економіки, так і для діючого громадянського суспільства. Адже коли діє прямо-пропорційна кореляція між рівнем економічного розвитку суспільства та рівнем довіри до “своїх” (і “не своїх”) незнайомців, то можливий і зворотній зв’язок – взаємний кредит довіри громадян може реалізовуватись у економічний та соціальний успіх суспільства.

Економічний розвиток - поняття економічної науки, що позначає перехід від одного етапу економіки до іншого, при якому в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.
З іншого боку, відносно непогані показники міжособистісної довіри в українському суспільстві можуть також означати те, що “культура” клієнтизму, персонально-кумовських та неформальних зв’язків охопили все суспільство і пустили глибокі корені. Клієнтизм та неформальні зв’язки заповнюють саме ті суспільні ніші, які зазвичай регулюються законом.



Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні медія втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість засобів масової інформації для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.
Судова влада - незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судами.
Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) - преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку.
Розвиток Інтернету значно розширив поле публічної сфери суспільств і приніс собою зміни, які, можливо, не менш важливі для трансформації публічності і розвитку громадянського суспільства, ніж розвиток газетної індустрії від кінця 18-го сторіччя. Зокрема, значне розширення сфери публічності, свободи слова та думки українськими опозиційними інтернет-виданнями кінця 20- початку 21 сторіч дають підстави для такого твердження.
Свобо́да сло́ва - право людини вільно висловлювати свої думки – розглядається прихильниками лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. Охоплює свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди).

Низький ступінь довіри громадян до ЗМІ в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа у переважній своій масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянського суспільства. Збереження критичного ставлення українських громадян до національних ЗМІ є, водночас, позитивним індикатором, адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного “громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони поки що не є в Україні – об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними, такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденції підвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр. були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне та однобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а також загострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контексті парламентських виборів 2002 р.


Рисунок 1

Динаміка довіри-недовіри до ЗМІ (1994-2001 рр.)



Офіціозність, кланова заангажованість та почасти суспільно-значуща непроблемність української політичної преси не в останню чергу призводить до того, що масові читацькі симпатії громадян схиляються до комерційно-масових та розважальних видань, які стійко контролюють масову читацьку аудиторію. Сукупністю таких факторів як тривожні побічні ефекти “приватизації свідомості” українців, вірогідна стратегія фінансової економії, а також, можливо, прояв недовіри до періодичного друкованого слова може бути пояснений ще досить великий прошарок громадян, які, згідно опитувань, не читали ніяких газет упродовж останнього тижня. Доля “нечитачів”, одначе, має стійку тенденцію до скорочення (від 25,1% в 1994 р. до 18,95% в 2001 р.), а доля читачів газет у свій вільний час стрімко зростає (від 53,6% в 1994 до 70,33% в 2001 р.). Ця об’єктивно позитивна динаміка розширення кола читачів газет та телевізійної аудиторії, збільшуючи вплив та значення ЗМІ у суспільстві, але водночас висуває на порядок денний важливі проблеми відповідальності ЗМІ, професіоналізму журналістів, їх громадянської позиції, а також питання повноти, якості та об’єктивності висвітлення інформації.

Поря́док де́нний - це список запланованих подій на нарадах в порядку виконання. Зазвичай включає один або більше пунктів (тем) дискусії. Може, але не зобов'язаний, включати конкретний час кожної події.
Тривожним індикатором проблем засобів масової інформації в Україні, а також “закритої” масової свідомості людей є той факт, що березневе опитування моніторингу в 2001 р. зафіксувало досить значну кількість респондентів (9,58%), які дали негативну відповідь щодо своєї інформованості у справі журналіста Гонгадзе та “касетного скандалу”. Видається, що справа не лише в можливому свідомому відстороненні громадян від політично гострого питання, але й в неадекватних та необ’єктивних способах подачі інформації про ці події через ЗМІ.

Соціологічна концепція громадянського суспільства близька, але не тотожня такому класичному поняттю політичної соціології як громадянська культура (Г.

Соціо́логія полі́тики або політи́чна соціоло́гія - галузева соціологічна теорія, предметом якої виступають взаємовідносини політичної сфери життя суспільства з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами.
Алмонд, С.Верба, Л.Пай, Р.Патнем). Основні операціональні індикатори громадянської культури та громадянської активності можуть бути також прийнятні для соціологічного аналізу стану громадянського суспільства. Одначе, в цьому випадку класичні схеми інтерпретацій політичної соціології 50-60-х років повинні бути скоректовані. Зокрема це стосується таких усталених понять-індикаторів громадянської культури, як “громадянська участь” та “залученість”.

Соціокультурні тенденції розвитку сучасних суспільств відзначаються у деякій мірі посиленням приватного виміру життя громадян. В умовах усталених та розвинутих демократій Заходу, зокрема в США, такі традиційні індикатори громадянської активності як участь у виборах та членство в політичних партіях є досить низькими. Одначе, це не свідчить про втрату “соціального капіталу” або підрив потенціалу громадянського суспільства. Деяке формальне згасання політичної участі громадян компенсується зростанням різних форм громадянської активності, зокрема участю громадян в волонтерських організаціях та ініціативах громадського спрямування для вирішення проблем місцевого характеру, наприклад, екологічних, культурних тощо.

Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичної влади, місцевому чи загальнонаціональному.
Поняття членства в цьому сенсі є досить умовним. В українській ситуації стійка динаміка зростання залученості громадян до клубів за інтересами (від 1,7% респондентів в 1995 р. до 3% в 2001 р.) є, на нашу думку, навіть більш обнадійливим фактом для перспектив формування горизонтальних зв’язків громадянського суспільства, аніж спалах “партизації” (подвоєння партійного членства в 2001 р. в зрівнянні із попереднім роком). Динаміка партійного будівництва в Україні підтверджує досить чітку кореляцію між розширенням партійних лав та часом розгортання виборчих кампаній.
Передви́борча кампа́нія - процес комунікації, діалог між політичною партією, кандидатом чи його представниками, з одного боку, та виборцями, які в день виборів мають право голосувати «за» чи «проти» - з другого.

Натомість, для аналізу громадянського суспільства особливо важливим є феномен так званого “зсунутого залучення” (shifting involvements). Це означає, що політична та суспільно-громадська активність сучасних громадян є епізодичною ситуативною і зорієнтованою на певну конкретну проблему. Саме проблема, кризова ситуація або важлива громадська ініціатива можуть виступити каталізаторами розгортання кампанії, громадянського руху або інших форм мобілізації громадянського суспільства на загальнонаціональному чи місцевому рівнях. В Україні кінця 20- початку 21-го сторіч такою подією, що виступила свого роду тестом на зрілість та потенціал громадянського суспільства була справа зниклого журналіста Гонгадзе та політична криза, пов’язана із “касетним скандалом”.

Політична криза - криза системи державного управління, яка виникає через протиріччя між політичними силами та призводить до утруднення законотворчих процесів і ослаблення парламентського (представницького) контролю за виконавчою владою.

Трагічна доля журналіста та оприлюднення записів касет, зміст яких напряму стосується таких фундаментальних для суспільства та демократії речей як легітимність влади (і не лише моральна), корупційні діяння політичної та економічної еліти, правові рамки діяльності влади та опозиції, владна боротьба проти опозиціонерів та опозиційних ЗМІ, актуалізували проблеми громадянського суспільства та публічної відкритої політики в Україні. Політична криза по наслідках “касетного скандалу” попри свої суперечливі наслідки, безумовно, несе в собі і позитивні тенденції. Їх дослідження та аналіз – широка і окрема тема. Ми ж звернемо увагу тут на окремому блоці питань, які мають пріоритетне значення для перспектив громадянського суспільства в Україні.

Йдеться про проблеми прав та свобод, реальних можливостей їх відстоювання та доступу громадян до справедливості. “Касетний скандал” виявився тим тестом, який зафіксував не окремі недоліки, а провали у цій сфері української соціальної реальності та засвідчив небайдужість громадян до цих проблем. Те, що в країні тема прав і свобод особистості є проблемною (і усвідомлюється громадянами як така) підтверджує, зокрема, стійка негативна динаміка в оцінках респондентів стосовно свободи висловлювань. Водночас, намітилась сприятлива для перспектив громадянського суспільства тенденція визрівання паростків так званих “пост-матеріальних цінностей”, коли права людини є цілком значимою категорією, а дефіцит цих прав сприймається більш актуально більшістю респондентів, аніж відсутність можливості придбання найнеобхідніших продуктів (табл. 2). Характерна також і динаміка зменшення долі респондентів, яких не цікавить проблема дотримання в країні прав людини.

Права людини Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Таблиця 2

Чого Вам не вистачає ? (“пост-матеріальний зсув”) (%)


Позиції




1995

1997

1998

1999

2000

2001

Можливості придбання продуктів (1)

Не вистачає



52,8

55,3

60,6

59,6

57,8

54,47

Дотримання прав людини (2)

53,2

62,4

---

64,8

63,5

65,61

(1)

Важко сказати

18,8

19,7

18,2

16,6

17,2

19,07

(2)

32,9

29,2

---

25,2

26,1

25,88

(1)

Вистачає

24,3

22,5

19,4

20,7

22,8

25,18

(2)

7,2

4,8

---

6,2

6,7

5,23

(1)

Не цікавить

3,1

1,8

1,0

2,4

1,9

1,28

(2)

5,5

3,1

---

3,0

3,1

3,28

Здоровою реакцією суспільства на політичну кризу та актуалізацію правозахисних проблем, пов’язаних із справою Гонгадзе та діяльністю опозиції, є досить різкий стрибок в усвідомленні громадянами дефіциту політичних свобод в країні за результатами 2001 р.

Політи́чна свобо́да - право, можливість й змога самовизначення та право на вислів особистої волі.
При стійкій динаміці до зростання числа тих респондентів, які відчували дефіцит політичних свобод у період з 1995 по 2000 рр., кількість відповідей незадоволених станом справ у цій сфері сягнула 27,51 % (у зрівнянні із 21,5% в 2000 р.).

На жаль деякі позитивні тенденції зростання критичного потенціалу суспільства все ще не набули рівня масової готовності та практичної здатності громадян відстоювати свої права та законним способом “тиснути” з цією метою на владу. Все ще стійкий посттоталітарний стереотип неможливості захисту громадянами своїх прав перед державою є одним із фактор, який пояснює “блокування” розвитку громадянського суспільства в Україні.

Аналіз деяких показників-індикаторів потенціалу громадянського суспільства в Україні підтверджує складність та проблемність процесів його формування. Одною із центральних проблем розвитку громадянського суспільства в Україні є, на нашу думку, традиційно авторитарний спосіб функціонування владних відносин в суспільстві, а відтак критично низький ресурс довіри до владних інституцій з боку суспільства. Питання цивілізованих взаємовідносин влади і суспільства, відмови від зверхнього “менторсько-терапевтичного” стилю функціонування влади та традиційного режиму її “закритості”, а також, пов’язані із режимом “прозорості” проблеми незалежного громадянського контролю за діяльністю всіх гілок влади (включаючи центральну виконавчу), її підзвітності громадськості та, більш широко - можливості громадянського залучення до процесу прийняття політичних рішень стали як ніколи актуальними. Йдеться про найбільш принципові реформи, пов’язані саме із суттєвою зміною у способі інтеракції владних структур із громадськістю. Сутність нової стратегічної зміни повинна полягати у переорієнтації від віджилої політики “демократизації” до політики розвитку громадянського суспільства.

І, насамкінець. Соціологічно-індикативний зріз формування громадянського суспільства звичайно неповністю передає всю складність та суперечливість цих процесів. Йдеться про віковічну проблему соціологічних вимірів якісних соцієтальних процесів, про складність статистичних вимірювань установ, колективних ідентичностей, цінностей та етосу суспільства – феноменів, що лише зароджуються і, можливо, ще не проявляються “назовні”. Скажімо, поняття “тусовки” (молодіжної, творчої, професійної) за всіма ознаками наближається до неформальних структур громадянського суспільства, одначе, не фіксується індикатором “членства в клубі за інтересами”. Інша проблема – це відсутність цілого блоку соціологічної інформації, пов’язаної, зокрема, із ефективністю, доступністю та незалежністю судової системи, питаннями побутової корупції та клієнтизму, проблемами громадського контролю за владою тощо. І насамкінець, ми не володіємо достатніми можливостями компаративного аналізу тенденцій розвитку або проблем формування громадянського суспільства в Україні та в інших пост-комуністичних країнах. Але навіть цей обмежений і недосконалий аналіз, ми сподіваємось, актуалізує постановку та соціологічне вивчення проблем громадянського суспільства в Україні




 Віктор Степаненко - в.о. зав. відділу історії і методології ІС НАНУ, доктор соціології Манчестерського ун-ту (Велика Британія). Галузь фахових та експертних інтересів: політична соціологія, проблеми розвитку громадянського суспільства в пост-комуністичних країнах.

Тел. (044) 255-6167; e-mail: vikstepa@yahoo.com.




1 Андросенко Т., Костенко Н., Макеев С., Малес Л. Медия в выборах: между политикой и культурой. – ИС НАНУ, 1999. - С.129.

2 Теоретико-методологічні основи концепції див. Степаненко В. Соціологічна концепція громадянського суспільства в пострадянському контексті // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – №3. – 2000. – С. 5-21.





Скачати 179.73 Kb.

  • Проблемы формирования гражданского общества в Украине: институты , практики, ценности
  • Громадянське суспільство
  • Таблиця 1 Акумулятивний середній бал довіри (1994-2001 рр.)
  • Засоби масової інформації
  • Рисунок 1 Динаміка довіри-недовіри до ЗМІ (1994-2001 рр.)
  • Таблиця 2 Чого Вам не вистачає (“пост-матеріальний зсув”) (%)
  • Позиції 1995 1997 1998