Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Вирішення завдання №1

Скачати 191.57 Kb.

Вирішення завдання №1




Скачати 191.57 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації07.04.2017
Розмір191.57 Kb.
  1   2

Михальчук Олена,

Студентка магістеріуму

Національний університет «Острозька академія»
ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ № 1
Останнє десятиліття стало часом бурхливого розвитку українського корпоративного права та корпоративного управління, як його складової.

Корпорати́вне управлі́ння (англ. corporate governance) - внутрішні системи, структури та процедури, що використовуються для управління та контролю корпорації
Корпорати́вні права́ - це права, які випливають із (1) права власності на акцію акціонерного товариства або (2) права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або (3) права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки (наприклад, приватних, дочірніх, та інших унітарних підприємств).
Сама ж проблема корпоративного управління виникла з появою на ринку великих корпорацій на межі 19 та 20 ст. ст., коли розпочався процес відділення власників від безпосереднього управління корпораціями1. В Україні, корпоративне управління регулюється Цивільним кодексом, Господарським кодексом, ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про акціонерні товариства» та низкою інших нормативно-правових актів. Окрім зазначених джерел, вагомим регулятором відносин у сфері корпоративного управління є судова практика, виражена у формі узагальнень, листів, роз’яснень та рішень у конкретних справах.

Проблема перевищення повноважень виконавчим органом юридичної особи є актуальною на сучасному етапі розвитку українського корпоративного права, адже дуже часто компанії зловживають відсутністю повноважень у її представника для визнання невигідних договорів недійсними.

Судова практика - масив судових рішень, що створюється в процесі діяльності судових органів, перш за все судів вищих інстанцій. Залежно від правової системи, цей термін може позначати вторинне джерело права, пов'язане винятково з інтерпретаційно-правовою та правозастосовною судовою діяльністю (континентальна європейська традиція), або первинне джерело, що має характер судового прецеденту (англійська традиція).
Нормати́вно-правови́й а́кт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими фізичними особами у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних джерел права що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Юриди́чна осо́ба - організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді.
Однак, не можна погодитися з твердженням, що суди обґрунтовано вимагають від контрагента компанії більш ретельної, ніж передбачено законом, перевірки повноважень виконавчого органу компанії.

Ч. 3. ст. 92 Цивільного Кодексу України (далі за текстом – ЦК України) встановлює, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Позиція Міністерства юстиції України з вказаного питання є такою, що зобов’язує контрагента перевіряти повноваження виконавчого органу2.

Цивільний кодекс - систематизований законодавчий акт, що містить розміщені за певною системою норми цивільного права. При цьому може використовуватись як інституційна система, так і пандектна система.
Міністерство юстиції України Міністе́рство юсти́ції Украї́ни (скорочено Мін'юст) - центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
У своєму листі Міністерство юстиції3 посилається на норми ч.2 ст. 527 ЦК України, відповідно до якої кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З однієї сторони, така позиція видається достатньо обґрунтованою, однак вона суперечить вимогам міжнародних норм, а саме Першої Директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських Співтовариств про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві (Далі за текстом – Перша Директива).

Європе́йський Сою́з (Євросою́з, ЄС, англ. European Union, EU) - економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані здебільшого у Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі і Європейської економічної спільноти, що були засновані шістьма країнами в 1951 та 1958 роках відповідно.
На перший погляд, дана Директива не є джерелом українського законодавства і тим більше не має вищої юридичної сили по відношенню до ЦК України, а отже не повинна застосовуватися. Однак, 14 січня 2009 року Верховна Рада України (далі за текстом – ВРУ) ухвалила ЗУ «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», яка передбачає, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до ЄС.
Адапта́ція законодавства (від лат. adapto - «пристосування», «прилаштування») - процес приведення нормативно-правових актів певної держави у відповідність до вибраного стандарту.
Зако́нода́вство Украї́ни - сукупність чинних в Україні нормативно-правових актів.
Верховна Рада України Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) - єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Окрім цього, відповідно до Угоди між Україною та ЄС, Україна зобов’язалася провести адаптацію законодавства України до європейських стандартів4. Під адаптацією або як її ще називають гармонізацією законодавства розуміється значна кількість методів та технік за допомогою яких, відбувається зближення законодавства різних країн у конкретній галузі права. Гармонізація українського законодавства з законодавством ЄС є важливим та необхідним процесом.5 На думку авторів книги «Towards a European Civil Code», в зв’язку з розширенням свободи укладення зовнішньоекономічних договорів, гармонізація приватного права є ключовою в так званому праві компаній (англ.
Європе́йський коміте́т зі стандартиза́ції (фр. Comité Européen de Normalisation, CEN) - міжнародна неприбуткова організація, основною метою якої є сприяння розвитку торгівлі товарами та послугами через розробку та запровадження європейських стандартів (євронорм, EN).
Пра́во - це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.
Привáтне пр́аво - це сукупність правових норм різних галузей права (підсистема), предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою переважно диспозитивного методу регулювання.
– company law)6.

Перша Директива в ст.9 чітко встановлює пріоритет прав контрагентів над правами компаній. Позиція Європейського Союзу (далі за текстом – ЄС) стосовно захисту контрагентів у разі перевищення виконавчим органом компанії своїх повноважень, знайшла своє відображення в ч.3 ст. 92 ЦК України. Саме положення закладені в цій частині є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці. Також відповідають положенням Першої Директиви Рекомендації Вищого господарського суду України (далі за текстом – ВГСУ) «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» згідно з якими, розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів, вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень, господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої статті 92 ЦК України, якою передбачено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, проаналізувавши вищезазначене законодавство, можна прийти до висновку, що Україна гармонізувала цю частину законодавства про компанії з Першою директивою, але судова практика свідчить зовсім про інше. Якщо Перша Директива в ч.1 с.9 прямо вказує на те, що розголошення статутів компанії не є достатнім доказом того, що треті сторони знали про те, що дії вчинені виконавчим органом компанії виходять за межі цілей компанії, то судова практика донедавна визнавала протилежне.

Так, у справі за позовом ЗАТ «Телесистеми України» до ДП «Старком Україна» про визнання договору недійсним, ВГСУ у своїй постанові від 14 квітня 2009 року скасував рішення місцевого та апеляційного судів посилаючись на ч.3 ст.92 ЦК України. ВГСУ встановив, що третя особа не могла не знати про існуючі обмеження виконавчого органу ґрунтуючись на тому факті, що сторонами в укладенні договору за звичаями ділового обороту перевірялися повноваження представників сторін та вивчалися статутні документи. Окрім цього, Позивач також посилався на ті обставини, що його статутні документи відкриті для загалу, вони безперешкодно надаються контрагентам у вчиненні правочинів та розміщені у мережі Інтернет7.

Інтерне́т (від англ. Internet), міжмере́жжя - всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій.
Позиція Верховного Суду України (далі за текстом ВСУ) співпадає з позицією ВГСУ, так як перший не знайшов достатніх підстав для перегляду справи.

Автори коментарю до ЦК України зазначають, що сучасна практика виходить з того, що стандартне формулювання в договорі «в особі директора, який діє на підставі статуту» означає обов'язок іншої сторони ознайомитись з статутом контрагента і вона вважається такою що за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, які можуть бути передбачені в статутних документах8. З цього приводу, в п. 9.1 Роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що «угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Арбітра́жний суд - в деяких країнах (Росія, окремі пострадянські країни) найменування спеціалізованих судових органів, що розглядають комерційні спори між суб'єктами господарювання; в деяких країнах - те саме, що і третейський суд (тобто недержавний).
Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження»9.

Окрім цього, суди посилаються на ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відповідно до якої в Єдиний державний реєстр вносяться дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Фізи́чна осо́ба - у цивільному та інших галузях права термінологія, що використовується для позначення людини (громадянина, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.
Державний реєстр, Єдиний державний реєстр - автоматизована система обліку інформації про осіб, майно, документи, яка створюється та ведеться державою з метою реалізації своїх функцій.
Нажаль, суди не враховують ту обставину, що не завжди можна вчасно отримати витяг з Єдиного державного реєстру або сторона може надати застарілий статут. Так, 3 серпня 2006 року ВГСУ було скасовано рішення обох попередніх інстанцій у справі за позовом Об'єднання підприємств асоціації "Трускавець-курортсервіс" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.
Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.
Підставою для скасування стала та обставина, що Відповідач при укладенні договору не знав про зміни до Статуту Об'єднання підприємств асоціації "Трускавець-курортсервіс", якими генеральний директор об'єднання був позбавлений повноважень укладати договори10.
Генеральний директор (ГД) - термін для деяких корпоративних службовців в бізнес операціях. Крім того може бути офіційною назвою деяких керівників підприємств, найчастіше в закладах громадського харчування.
Очевидним стає те, що покладення на контрагента обов’язку знати про внутрішні обмеження повноважень органу компанії є невиправданим, так як ризик правильного вибору та контролю за органом, що представляє компанію перекладається на третіх осіб, в той час як саме учасники товариства повинні нести такий ризик.

Останнім часом, ВГСУ почав міняти свою позиції стосовно перевищення повноважень виконавчим органом компанії, але говорити про єдину правову позицію не можна. На даний момент одні і ті ж самі судді ВГСУ в однаковій категорії справ приймають діаметрально різні рішення. Так, 4 серпня 2010 року колегія суддів ВГСУ у складі судді Губенко Н.М, Барицької Т.Л та Жукової Л.В розглянула справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Лізингова компанія  «Украгромашінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокерський Дім» про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним11.

До́гові́р купі́влі-про́дажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (цивільний кодекс України, ст. 655)
Ці́нні папе́ри (англ. securities) - документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав.
Ват (Вт, W, англ. watt) - одиниця вимірювання потужності у СІ.
ВСГУ погодився з позиціями двох попередніх інстанцій і залишив попередні рішення в силі. В своїй постанові ВГСУ посилається на Першу Директиву і на ту обставину, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи  не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, а вже в наступному абзаці стверджує, що третя особа має визнаватись такою, що знала  про існуючі обмеження, якщо відомості про такі обмеження, встановлені статутом чи засновницьким договором, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той час як Перша Директива прямо забороняє вважати третю особою, такою, що знала про обмеження лише на підставі обмежень передбачених Статутом.
Підприє́мець, також ділови́к - особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю - приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг;
Відповідно до Першої Директиви третя особа буде вважатися такою, що знала про обмеження виконавчого органу юридичної особи, якщо такі обмеження встановлені законодавством.



Цього ж самого дня, ця ж колегія суддів у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс агентство метал» про визнання договору недійсним12 керуючись положеннями Першої Директиви, на противагу існуючій судовій практиці, захистив права третіх осіб та вказав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази обізнаності Відповідача, що  повноваження генерального директора позивача на укладання угод залежали від суми угоди (договору), а посилання Позивача на те, що відомості з Єдиного державного реєстру є відкритими та загальнодоступними були відхилені судовою колегією.

Вказана судова практика свідчить про відсутність будь-якої усталено практики з питання, що досліджується. Це в свою чергу призводить до того, контрагент укладаючи договір з виконавчим органом компанії не може бути впевненим, що цей договір через певний час не визнають недійсним. Така дестабілізована ситуація впливає не лише на внутрішньодержавні процеси, але й на ринок інвестування, що в свою чергу негативно впливає на економічні процеси.

Ухиляння судів від застосування положень законодавства для захисту контрагентів, а не компаній є невиправданим і порушує міжнародні зобов’язання України. Гармонізація українського права з правом ЄС відбудеться лише тоді, коли буде досягнуто основної мети Першої Директиви: добросовісні треті особи можуть покладатися на дійсність правочинів укладених з компанією, навіть якщо вони виходять за рамки право- та дієздатності компанії.

ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ 2
Корпоративне законодавство України встановлює певні обмеження до формування та підтримання, так званого, акціонерного капіталу на певному рівні. Перша за все, варто зазначити, що українське законодавство не оперує поняттям акціонерний капітал13, а вживає поняття власний капітал.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, під власним капіталом розуміється частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань, а згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" до власного капіталу відноситься статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений капітал, вилучений капітал.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.
Вилучений капітал - собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.
Резе́рвний капіта́л (англ. Capital Reserves) - частина власного акціонерного капіталу, який не належить ні до оплаченого акціонерного капіталу, ні до нерозподіленого прибутку і включає такі статті, як
Пайови́й капіта́л - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.
Статутний капітал - капітал акціонерного товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства.
Вла́сний капіта́л компанії, акціонерний капітал (англ. Equity, ownership equity) - Капітал, створений за рахунок: 1) інвестицій у власний капітал і 2) нерозподіленого прибутку компанії. Залишкова вартість (чиста вартість) активів компанії, яка залишається після погашення всіх її зобов'язань, тобто це різниця між активами і зобов'язаннями компанії.
Бухгалтерський о́блік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Інший додатковий капітал - це суми дооцінки необоротних активів підприємства, вартість активів безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.
Окрім цього, визначення власного капіталу також надається ЗУ «Про акціонерні товариства». Відповідно до ч.2 ст. 14 вищезазначеного ЗУ під власним капіталом товариства розуміється різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами. Вказана стаття під власним капіталом розуміє також вартість чистих активів.

Саме ст. 14 ЗУ «Про акціонерні товариства» в ч. 3 встановлює вимогу щодо розміру власного капіталу, а саме, що на кінець фінансового року вартість чистих активів (власного капіталу) повинна бути більшою ніж статутний капітал. Дана вимога відображає так званий balance sheet test, метою якого є перевірка товариства на платоспроможність. Відповідно до цього тесту, товариство є платоспроможним, якщо його капіталу є достатньо для покриття зобов’язань14 або інакше, якщо його активи перевищують його пасиви.

Відповідно до ч.1 ст. 155 Цивільного кодексу України (далі за текстом ­– ЦК України) під статутним капіталом розуміється вартість вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Окрім цього, поняття "статутний капітал" має декілька значень:

- у бухгалтерському обліку під статутним капіталом розуміють зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства (п. 37 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс";

- в правовому аспекті статутний капітал АТ визначається як капітал, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства (пп. 19 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства", далі - Закон про акціонерні товариства).

Номінал, номінальна вартість (англ. Par-Value) - номінальна або вільна вартість акції чи грошового знаку, яка встановлюється на момент первинного випуску (розміщення) акцій і обчислюється як результат ділення загальної грошової вартості частини статутного капіталу, що розміщується на кількість акцій при розміщенні.
Закон України - нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою України більшістю голосів (для законів, що стосуються внесення змін до конституції, - конституційною більшістю голосів).
Акціонерне товариство (англ. Joint-stock company, нім. Aktiengesellschaft) - один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ).

Статутний капітал виконує гарантуючу функцію перед кредиторами, але не шляхом власної неспоживаності, а шляхом визначення мінімального розміру майна товариства, який не може бути знижуваним. Автори Науково-практичного коментаря інформаційно-аналітичного центру Ліга, стверджують, що він є не майном, а цифрою в облікових документах, і він безпосередньо не пов'язаний з внесками акціонерів, зробленими в оплату акцій, і складом активів, які належать товариству на певну дату, так як закон дозволяє придбавати акції за ціною, що перевищує номінальну вартість акцій, тобто вартість вкладів не завжди буде тотожною зареєстрованому розміру статутного капіталу.

Вартість акцій складається з їхньої номінальної вартості, яка формує статутний капітал, та різниці між ринковою та номінальною вартістю акції. Ця різниця називається емісійним доходом. Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», емісійний дохід - це сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Емісі́йний дохі́д - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (інших корпоративних травм).
Суми одержаного підприємством емісійного доходу не включаються до складу валового доходу з метою оподаткування. Емісійний дохід відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій включається до Додаткового капіталу товариства. Поняття додаткового капіталу (фонду) товариства законодавством не визначене, але його зміст розкривається нормативними документами з бухгалтерського обліку.
Нормативна документація - документи, які встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їхніх результатів.
Додатковий капітал є одним з джерел власних коштів товариства. Він утворюється в результаті приросту вартості активів підприємства15.

Повертаючись до вимоги ЦК України та ЗУ «Про акціонерні товариства» про вартість чистих активів на кінець фінансового року, варто звернути увагу на те, що ні ЦК України, ні ЗУ «Про акціонерні товариства» не встановлюють порядок визначення вартості чистих активів. Такий порядок встановлений в Методичних рекомендацій щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схвалених рішенням ДКЦПФР. Керуючись нормами згаданих документів, можна дійти до висновку, що вартість чистих активів дорівнює величині власного капіталу, тобто підсумку розділу 1 пасиву балансу. Отже, під час аналізу дотримання вимог п. 4 ст. 144 та п. 3 ст. 155 ЦКУ необхідно порівнювати розмір статутного капіталу (ряд. 300 Балансу) з розміром власного капіталу (ряд. 380 Балансу). Звідси випливає, що величина власного капіталу може виявитися меншою за розмір статутного капіталу, якщо при повній відсутності або незначних розмірах додаткового і резервного капіталу хоч один показник цього розділу балансу матиме від'ємне значення16. Іншими словами, якщо підприємство має збитки або непогашену засновниками заборгованість за внесками до статутного фонду (неоплачений капітал) тощо і не має додаткового та резервного капіталу, то розмір власного капіталу (чистих активів) буде менший за розмір статутного капіталу. Тобто вимоги п. 4 ст. 144 та п. 3 ст. 155 ЦКУ щодо розміру чистих активів будуть порушені.

Не можна не погодитися з думкою Л. Антоненка, що правила, які застосовуються щодо підтримання капіталу компанії на певному рівні мали б вагомішу обмежуючу дію, якби вони включали усю вартість винагороди отриману від продажу акцій17. Однією із невирішених проблем корпоративного права є включення емісійного доходу до окремого Додаткового фонду, який може використовувати акціонерним товариством при виплаті, для прикладу, дивідендів. Якщо розглядати внески засновників та акціонерів товариства як гарантію можливих вимог кредиторів, то відповідно до українського права ця гарантія оцінюється лише номінальною вартістю акцій. А зважаючи на той факт, що акції продаються не за номінальною вартістю (яка на практиці дуже часто встановлюється невеликою), а за ринковою, що власне є вимогою ЗУ «Про акціонерні товариства», то фактичною гарантією є не уся сплачена інвесторами сума, а лише її незначна частина.

Більш того, емісійний дохід не входить до резервного капіталу акціонерного товариства, а обліковується як окремий вид капіталу, що в свою чергу породжує низку проблем. Так, ЗУ «Про акціонерні товариства» в ст. 31 встановлює перелік обмежень щодо виплати дивідендів серед яких є наступне: «Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів у разі, якщо власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.

Українське законодавство розрізняє два типи акцій - прості акції та привілейовані акції.
Сенс цього обмеження полягає в недопущенні виплати дивідендів на шкоду фінансової стійкості підприємства18. Однак, для того щоб обмеження досягло своєї регуляторної мети, воно повинно включати не номінальну, а повну вартість акцій: номінальна вартість акцій плюс емісійний дохід. Формула українського закону ­– номінальна вартість плюс резервний капітал не забезпечує досягнення цієї мети, саме з тієї причини, що резервний капітал не включає емісійний дохід19.

Іншим аспектом проблеми є те, що українське законодавство, на відміну від законодавства Європейського Союзу про компанії, передбачає застосування тесту на платоспроможність лише перед розподілом дивідендів на відміну від європейського, де дивіденди виплачуються лише якщо до і після виплати дивідендів товариство залишається платоспроможним20. Ця неузгодженість може призвести до того, що в Україні товариство після виплати дивідендів може стати неплатоспроможним.

Узагальнюючи проаналізовану літературу та нормативну базу можна сказати, що питання емісійного доходу в українському законодавстві є невирішеним і потребує подальшого вдосконалення відповідно до принципів європейського законодавства про компанії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ



  1   2


Скачати 191.57 Kb.

  • Міністерства юстиції України
  • Європейських Співтовариств
  • Відкритого акціонерного товариства
  • Цього ж самого дня, ця ж колегія