Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Візуалізації тілесності у комп’ютерних іграх як індикатори етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання вступ

Візуалізації тілесності у комп’ютерних іграх як індикатори етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання вступ




Сторінка4/9
Дата конвертації13.04.2017
Розмір1.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Інтерпретація 1. Тож перед нами віртуально постає особа із управлінців, тіло якої спить у таємній кімнаті палацу своїх батьків – кімната майже пуста, у ній лише схоже на велику люльку ліжко, скриня та зображення тварин і рослин:
В той самий час навкруги цієї управлінської особи вирує життя і посилено розростаються колючки – отож, ми маємо справу із образом нового покоління управлінців Великобританії, які в якийсь момент по волі обставин, що від них не залежали (а це виховання та відносини, що склалися у «вищому світі»), стали нечутливими та байдужими як до представників «свого кола», так і до «простого народу». Вони демонструють свою «святу» та «невинну» інфантильність (зверніть увагу на нарочито біле оформлення ліжка та білого голуба у вікні) під захистом фасаду грандіозності, пишності та величі власної королівської родини та соціальної верстви в цілому (будинок у символ-драмі відображає уявлення про психічну структуру особистості – вочевидь, палац є груповим «грандіозним будинком» ). В свою чергу, ця затяжна інфантильність за неусвідомленості проблеми і виростаючої з неї загрози (на це вказує час загострення – ніч, що означає пік «невисвітленості» конфліктної ситуації) провокує масштабну антисоціальну поведінку (адже символіка агресивно-експансивних рослинних паростків у психоаналізі – це прорив та буяння несвідомого, а оскільки паростки не «індивідуальні», а «належать» усій окрузі Единбургу і навіть потенційно усій Великобританії, то це прорив і буйство колективного несвідомого). І дійсно, якщо ми звернемося до останніх доступних статистичних даних з цього приводу, вони підтвердять наші припущення: дані досліджень Інституту вивчення злочинів імені Джил Дандо та компанії ADT (відомого європейського виробника електронних протипожежних систем і систем безпеки) свідчать, що великобританці вкрай занепокоєні розмахом антисоціальної поведінки, зокрема, у вигляді хуліганства, алкоголізму і падіння дисципліни у сім’ях та школах, при цьому самі вмішуватися у вирішення цієї проблеми вони не схильні (6 із 10 людей не будуть втручатися, якщо стануть свідками хуліганства підлітків); аналогічної думки про Великобританію у Франції, Німеччині, Італії, Нідерландах та Іспанії – за даними дослідження групи TNS, 76% опитаних нею жителів вищевказаних країн дотримуються думки, що антисоціальна поведінка є основною і найвиразнішою проблемою великобританців (див.: [Проблема Великобритании, 2006]). Це уявляється закономірним наслідком двоїстості та індивідуалізму як рис національного характеру основної нації країни – двоїстість створює конфлікт між надсвідомим та несвідомим, а індивідуалізм утримує від радикальних дій, роблячи рядового англійця ніби копією того самого «байдужого управлінця»: «Зі своїми застібнутими на всі ґудзики емоціями і непохитним самовладанням вони уявляються на рідкість надійними та послідовними – як один для одного, так і для всього світу. Але насправді в глибині душі кожного англійця киплять неприборкані примітивні пристрасті, що йому так і не вдалося до кінця підкорити. Цієї «темної» сторони свого характеру англійці намагаються не помічати і всіляко приховують її від чужих очей… Ким би не була та людина, яка назвала англійців «острівною расою», вона все одно мала рацію лише наполовину. Кожний житель Англії – сам по собі свій власний острів. Англійців об'єднують тільки війни… це продовження уявлень англійців про те, що кожен з них «у своєму замку король»» [Эти странные англичане]. «Подолати» цю проблему у грі можна лише за умови, по-перше, остаточного знешкодження духу злої чарівниці, який, за нашим припущенням згідно до автентичного розвитку казкових подій, символізує невмирущу вищосвітську чутливість до вшановування або його відсутності (адже поштовхом для прокляття стала образа злої чарівниці, що зрозуміло, а от причина її образи через брак вшановування дещо недолуга, оскільки не запросили її на королівське святкування через те, що її місце проживання півстоліття не подавало ознак життя – тим не менш, вона не вважала це виправданням того, що про неї забули).
Місце мешкання - юридичний термін, під яким мається на увазі юридично оформлене місце, в якому індивідуум має постійне та довгострокове помешкання.
По-друге, через контакт із розгубленим духом (душею Брайар Роуз), що відокремився від тимчасово сліпого, глухого та німого через заглибленість у сон тіла і виходить на контакт коли прийдеться і то ненадовго, та його возз’єднанням із тілом, котре знаменує пробудження принцеси, тобто через апелювання до загубленого «нормального» дорослого психічного образу управлінців та повернення як самого духу, так і його будинку (тобто психічної структури) «під владу» свідомості – у цьому контексті пригадуємо екзистенційний психоаналіз Ж.-П. Сартра: «Привид є ніщо інше, як конкретна матеріалізація ідеї, що будинок і обстановка перебували у володінні. Сказати, що будинок заселений примарами – значить сказати, що ні гроші, ні діяльність не усувають метафізичний і абсолютний факт володіння ним першим власником. Дійсно, привиди, які часто відвідують замки, є деградованими божествами домашнього вогнища. Але самі божества домашнього вогнища – ким є вони, як не шарами володіння, які представлені один за одним на стінах і меблях будинку?» [Сартр, 2000].

Також можна проаналізувати образ Шипшинової Троянди як збірний образ сучасної англійської жінки, в якому знову ж спостерігаємо двоїстість – поєднання ідеалізованої інфантильності та показної нечутливості до виявлення почуттів чоловіками з сексуальною агресивністю, в котрій над жіночними «квітковими» проявами домінують маскулінні «стовбурові» та «колючкові»:


Ідеалізована інфантильність англійських жінок проявляється у надмірно романтизованих очікуваннях щодо майбутнього шлюбного чи/та статевого партнера і свого образу в очах оточуючих, що дійсно доводить багатьох із них до змінених станів свідомості: «Сучасні англійські жінки продовжують залишатися особливо романтичними і наполегливо шукають свого ідеального чоловіка. В результаті середньостатистична англійка впродовж свого життя має 8 різних партнерів, йдеться в новітньому дослідженні британських соціологів, повідомляє ІТАР-ТАСС. При цьому фахівці виявили, що англійки відрізняються від інших мешканок Європи підвищеною боязкістю. Кожна друга жінка при знайомстві з прийнятним їй до душі чоловіком намагаэться впоратися з охоплюючим її почуттям за допомогою декількох келихів вина… Ще одне джерело постійного стресу сучасної англійки – її зовнішній вигляд і, в першу чергу, вага. Згідно до новітньої статистики, близько 40 відсотків жінок страждають надмірною вагою. В результаті, зараз три жінки з чотирьох зізнаються, що соромляться «самих себе» і того, як вони виглядають. Це призводить до того, що кожна друга англійка шукає можливості «втекти від реальності» за допомогою алкоголю, щоб забути про свої проблеми і весело провести час з новим другом…» [Современные англичанки, 2009]. Приклади прояву зворотної іпостасі англійської жінки – сексуальну агресивність – можна почерпнути у нещодавно випущеному двохсерійному кінофільмі «Німфоманка»: він є продуктом співпраці фахівців із декількох країн (Данія, Німеччина, Франція, Бельгія, Великобританія) та конструює життєву історію англійки (дійство задумане як таке, що розгортається у Англії), яка називає себе «Джо», сповнену конфліктних ситуацій через протиріччя між її невгамовним потягом до сексу, що спонукає її до частого та швидкого зваблення чоловіків (незалежно від їх шлюбного стану) за власною ініціативою, та соціальними умовностями, за якими вона не могла і претендувати на принаймні серединний соціальний статус та немаргінальний рід діяльності. Тож ось ще один колективно створений асоціативний образ, що пов’язує проблеми та риси характеру з чітко визначеним місцем на карті світу та підтверджує частину образу у грі.

Інтерпретація 2. Британська етнічна ідентичність поєднує в собі в якості диспозицій хворобливий перфекціонізм та інстинктивізм, які перебувають в еклектичному поєднанні в рамках однієї психічної системи. Цікавим в сюжеті гри є і те, що саме перфекціоністський образ примарної принцеси цілком і повністю відповідає образові британської королівської влади, яка є ніби неіснуючою (примарною). Білий колір як колір вищої цензури вказує на ідентифікацію особи із вищими проявами духовності при переважанні в ній мудрості, моральної чистоти, святості-сакральності.
Бі́лий ко́лір - це ахроматичний колір, точніше зорова рівноважна сукупність усіх кольорів видимого спектру сонячного світла, сприймана людиною. Має найвищу яскравість, відтінок - 0. Білий колір може бути створений шляхом поєднання трьох основних кольорів - червоного, зеленого і синього (RGB-модель), або жовтого, пурпурного і блакитного (CMYK-модель) - у рівних концентраціях при найвищій яскравості.
Оскільки більша частина спальні є репрезентованою білим кольором, то ідентичність перебуває в стані гіпнотичної самоідеалізації, що цілком відповідає уявленню про себе як про людей, які можуть зберігати самовладнання у будь-якій ситуації. З перфекціонізмом кореспондує британське марнославство, на яке вказують деякі дослідники-етноспихологи [Сухарев, Сухарев, 1996; Баронин, 2000].

Етична замороженість та зарегульованість поведінки, якій цілком відповідають статуарність та статизованість манер в публічному просторі, відображають аутостереотипи британців та їх ставлення до подібних проявів у іноземців. Власне, в повсякденні така ригідна дигнітофільність (гіпертрофований потяг до проявів особистої гідності) є результатом штучного щеплення відповідної системи моральної регуляції, яка в часи "старої доброї Англії" зовсім не відповідала інстинктуозному буянню нижчого та вищого класу британського суспільства. Добре відомим з історії є той факт, що королева Вікторія прийняла декілька спеціальних едиктів, які встановлювали кодекс поведінки джентельмена. До прийняття цього кодексу британці виявляли екстремальну розрегульованість потягів, що знаходило своє заломлення в фізичній агресії, неконтрольованій лайці, схильності до застосування жорстоких тілесних покарань в публічній формі.

Вікто́рія (англ. Victoria, ім'я при хрещенні Александріна Вікто́рія - англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 - 22 січня 1901) - королева Великої Британії з 1837 року.
Тілесні покарання - один з найстародавніших (разом із стратою) заходів покарання, що полягає в спричиненні караній особі фізичного болю або каліцтва (відсікання рук, ніг, відрізування язика, виривання ніздрів, таврування тощо).



Вікторіанська революція в моралі призвела до такої репресії інстинктів, яка створила передумови, з одного боку, до поширення різнопланових девіацій (а Лондон нині є девіантополісом всіх можливих сексуальних збочень; при доволі холодному ставленні до звичайного сексу британці виявляють ненормовану схильність до ексгібіціонізму, вуайеризму, вегетофілії, ефебофілії, садо-махохізму і т.п.); з іншого боку, до зміщення джерел інстинктуозних задоволень на домашніх тварин, до яких британці виявляють культове ставлення. Але при потуранні вседозволеності домашніх тварин британці виявляють суворість у вихованні дітей, щодо яких практикується по-справжньому спартанське поводження. Натомність, коли власні інстинкти тримати в стані вимушеної придушеності, застосовувати суворі покарання для дітей і при цьому заощаджувати на всьому, включаючи воду, то стає зрозумілим, що у ідентичність набуватиме певних рис аскетичної шизоїдності.
ГРА №2

Зміст. Дійство переміщено у Німеччину, де доленосні події, про які оповідає ввідний відеоролик, розгортаються вночі (або пізно ввечері). Донька канцлера разом із своїм охоронцем (який зовні більше схожий на вчителя – молодий чоловік не міцної статури у костюмі та в окулярах) блукає на окраїні Німеччини у Чорному Лісі поблизу дороги, що у народі отримала назву «Дорога проклятого принца». А блукають вони тому, що безуспішно шукають вихід із цього лісу, весь час ніби ходячи по колу. Врешті-решт, їм зустрічається таємнича людина, майже повністю схована своїм плащем і… вони зникають. Детектив, який виїхав на розслідування, з’ясовує, що він має справу з ще одним «неправильним» розвитком казкових подій, а саме: тією таємничою людиною є принц, якого колись було перетворено на жабу. Його прокляття нібито зникло із поцілунком принцеси Айві (ім’я якої перекладається з англійської як «Плющ»), однак його повне зникнення було лише тимчасовою ілюзією – знову перетворившись на людину, принц із плином років залишався таким же молодим, як і в момент перетворення, в той час як Айві старішала і врешті-решт померла, після чого принц знов став жабою. Йому судилося пережити ще безліч тимчасових перетворень за одним і тим же сценарієм: зустріч у жаб’ячій подобі з принцесою, поцілунок, позбавлення від жаб’ячої подоби, старіння і смерть принцеси поруч із ним, вічно молодим і гарним, і знову обернення у жабу. Незвичним є включення у цю історію принцес з інших казок – Білосніжки, Попелюшки, Русалоньки і Принцеси Лебідь, котрі замість свого оригінального шляху якимось чином, згідно із задумом розробників, потрапили у інший казковий світ і жили за його логікою, але зберегли свої аутентичні риси. І зачарований принц віддає усім принцесам належне – у розпачі від свого нескінченного життя та пережитих смертей він самовитіснився на окраїну Німеччини, побудувавши зверху щось на зразок звичайного лісного будиночку, а під землею – декілька палаців-«храмів» у пам'ять про п’ять дружин благородного походження та про себе як у вигляді людини, так і у вигляді жаби. При цьому у палацах-храмах його дружин зібрані речі, що нагадують про оригінальність їх казкового шляху, тобто не про те, якими вони були з ним, а про те, якими вони були як головні персонажі своїх казок (за виключенням першої принцеси, що цілком «належить» своєму віртуально-реальному німецькому місцю – по одному прикладу кімнати кожної наведемо нижче); свою ж натуру Джеймс (так звуть принца) увіковічує виключно або у образі людини-воїна (в процесі гри оповідають, що він був видатним та успішним завойовником), або у образі коронованої жаби (інколи «озброєння» та «коронація» мали бути обов’язково здійснені самим геймером у ролі детектива):

У Білосніжки У Попелюшки

У Принцеси Лебідь У Русалоньки
У принцеси Айві

У кімнатах та вздовж володінь принца
Колишній принц, який сьогодні вже є істотою на межі людської подоби та злого духу, веде подвійний спосіб життя: під землею – у грандіозних володіннях (із садами, озерами, печерами і т.п.), віддаючись скорботі під час почергових відвідин храмів своїх коханих дружин, а на землі – у скромній хатинці, обертаючи всіх випадкових і невипадкових перехожих на жаб, що зумовлено посиленням у ньому злих чар прокляття і потенційно загрожує усім жителям країни. Все це детектив з’ясовує, прибувши рятувати доньку канцлера та її охоронця і зустрівшись під землею із блукаючим по маєтку духом першої принцеси, яка чомусь не може вийти на зв'язок із своїм принцем без посередництва. Вона ж розповідає детективу, яким чином можна вбити її вдівця у теперішньому злому і безсмертному пограничному тілі, щоб нарешті вивільнити його добру душу – тільки після цього можна звільнити доньку канцлера з її охоронцем та врятувати Німеччину від поширення «жаб’ячого прокляття» із несподіваним поворотом.

Інтерпретація 1. Отож, в якості головного героя цієї серії маємо змішану духовно-людську подобу бувшої управлінської особи – принца, який живе у Чорному Лісі зі скромними володіннями на землі та обширними під землею і дуже специфічно увічнює пам'ять про себе та своїх дружин. Всі ознаки наштовхують нас на думку, що це один із образів управлінця, що зберігся у соціальній пам’яті німців – більш того, не просто у соціальній пам’яті, а глибоко у колективному несвідомому: подвійний спосіб життя принцу красномовить про те, що з точки зору свідомості цей образ видається непримітним та ніби втративши бувшу значущість і сутність, однак насправді спогади щодо минулої благородності, грандіозності, войовничості, а також свого унікального шляху просто дуже-дуже далеко витіснені – на самісінький край Тіні у юнгіанському сенсі (сам по собі ліс, де відбувається «наземне» життя Джеймсу, як символ колективного несвідомого вже «Чорний»; мало того, більшість ігрових локацій знаходяться під землею цього лісу – у символічній проекції це місце розташування архетипу Тіні, тобто темної половини особистості, що є у кожного та вміщує примітивно-агресивні потяги; і ще мало того – над лісом та підземеллям за розгортання ігрових подій панує нічний або пізньовечірній час, що відповідає повній чи майже повній неусвідомлюваності самого факту витісненості агресивного образу управлінця).

Можемо звернути увагу також і на ту деталь, про яку говорить у своєму компаративному дослідженні менталітетів етноспільнот Г. Гачев [Гачев, 1993, с.52], коли зауважує, що в національному космо-психо-логосі Німеччини виявляється та сама вогняно-земельна дихотомія, що знаходить своє втілення в поєднанні висотно-вертикального, ідеалістичного потягу до небес, до ефіро-вогняної реальності, до Абсолюту, з іншого боку - до суто ургійного перетворення землі із використанням цього самого вогне-логосу (а це, в німецькому розумінні, передусім Логос в філософії та логос в індустрії; це романтика праці шахтаря Новаліса та шпилі готичних соборів, які ніби розтинають височину неба. В компьютерній грі - і це цікаво, - "небеса" Німеччини розташовано під землею. Це можна інтерпретувати як ухил ієрархії цінностей в бік матеріалізму. В візуальному символізмі принца-жаби поєднується сановитість і родовитість походження та інтенції матеріалістичного накопичення. Це і є, власне, соціальний тип сучасного німця, який стоїть перед дилемою матеріалістичного міщанства та споживацтва та аристократичного ідеалізму, який в сучасній Німеччині наближається до культурного раритету. Напевно, німецька тінь починає виразно виявлятися там, де німцеві доводиться переходити від війни до мирного господарювання, коли войовничість змінюється міщанством. І в цьому контексті можна погодитись також із В. Шубартом, який охарактеризував німецький тип "точкового почуття", яке, як у жодної іншої нації, потребує соціалізуючої сили війни [Шубарт, 2000, с.221].



Тим не менш, цей образ набуває все більшого впливу, однак за умови його вимушеної маргінальності вплив викривлений. Характер цього впливу – перетворення німців на жаб – знову спонукає нас звернутися до автентичного казкового сюжету. Як такої казки «Принц-жаба» немає – існує загальна ідея щодо чарівного перетворення гидкого на гарне, котру втілюють у варіаціях на тему поцілунку (або навпаки – побиття) зачарованих персонажів, обернених на непривабливих та жахаючих істот (лягушок, жаб, зміїв, химер), і поцілунок або побиття обертає їх у зворотній, прекрасний людський стан (російська казка «Царівна-лягушка», німецька «Принц-лягушка», норвезька «Принц Ліндворм» тощо). У китайській культурі також є сюжет, оповідаючий про перетворення на жабу, однак у ньому все закінчується на проклятті – це легенда про Чань Чу, жадібного і жорстокого розбійника, який грабував та вбивав усіх подорожуючих – і простих смертних, і божеств, проживаючих на ті часи у Китаї поруч з ними – доки відчай людей не досяг межі терплячості і не привів їх до Будди як Верховного Божества з проханням покарати Чань Чу. Спочатку Будда вирішив його вбити, але розбійник, дізнавшись про долю, що його очікувала, розкаявся та пообіцяв більше нікого і нічого не чіпати, за що його покарання було пом’якшено – Будда перетворив його на жабу, позбавивши однієї лапи, та зобов’язав приносити людям гроші взамін вкрадених та захищати їх. І дотепер навіть у нашій країни популярні статуетки червоноокої жаби з монеткою у роті – символи багатства, прообразом котрих є обернений Чань Чу, випльовуючий гроші, що «зароджуються» у ньому самому. Тож що б означало це асоціативне повідомлення від китайських розробників? Ми припускаємо, що це цілком закономірне образне відображення рядових сучасних німців, які до сих пір морально розплачуються за свій «незавершений» військовий досвід, намагаючись демонструвати, що всі радикальні націоналістські ідеї забуті, та завойовуючи першість у іншій площині – економічній.

Детальний аналіз причин та наслідків невіджитості та значущості німецького минулого, пов’язаного із її ініціативністю у двох світових війнах (особливо другій), здійснений соціальною дослідницею Ю. Шеррер, і тут хочеться дозволити собі розширену цитату: «…жодна область сучасної європейської історії після 1945 р. не досліджувалася настільки інтенсивно, як зникла в 1990 р. східнонімецька держава і суспільство. До того ж, вивчати НДР допомагали численні спеціальні інститути… Берлін, як нова столиця об'єднаної Німеччини, тепер осмислює культуру пам'яті, якою могла б керуватися німецька історична політика. Створення Німецького історичного музею покликане як би сплатити подвійний післявоєнний рахунок Німеччини.
Німецький історичний музей (нім. Deutsches Historisches Museum, скор. DHM) - музей історії Німеччини, розташований у Берліні у будівлі Цейхгаузу на вулиці Унтер-ден-Лінден.
У центрі міста в 2005 р. зведений центральний німецький меморіал у пам'ять євреїв, убитих в Європі. Це головний музей Голокосту у Німеччині, місце пам'яті і спогадів про шість мільйонів жертв-євреїв. Однак публічні дебати навколо Берлінського меморіалу Голокосту проходили аж ніяк не умиротворено: як-ніяк народ вперше ставив у центрі своєї столиці пам'ятник власній ганьбі. Єврейський музей у центрі Берліна – найбільший музей такого типу в Європі – був відкритий ще раніше (2001). На згадку про інші категорії жертв, наприклад про циган, які протестували проти поділу жертв геноциду на перший і другий сорт, має бути створений окремий меморіал. Спорудження пам'ятника Голокосту є, з одного боку, свого роду апогеєм історичної політики та політики пам'яті в Німеччині, але, з іншого боку, в об'єднаній Німеччині зміцнюється погляд на Другу світову війну, що представляє німців її жертвами.
Струсі (пол. Strusiowie) - шляхетський рід у Польському Королівстві, згодом Речі Посполитій. Рід походить з Коморова (тоді Белзьке князівство). В документах представники роду згадуються як Струсі з Коморова (наприклад, Миколай Струсь з Коморова).
Дру́га світова́ війна́ - наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня 1939 і тривала 2 194 дні до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японської імперії перед союзними державами.
У цьому зв'язку характерні історико-політичні демарші об'єднань «вигнаних», які мають намір створити в Берліні «Центр проти вигнань»… багато інших прикладів, підтверджуючих, що Німеччина не звільнилася від свого минулого і що політика минулого й історична політика, як і раніше, тісно пов'язані між собою. Це підтверджується справжнім бумом у музеях, на виставках і на меморіальних заходах, присвячених жертвам націонал-соціалізму, і взагалі широкою присутністю історичної тематики у аудіовізуальних ЗМІ, у зв'язку з чим часто говорять про «ринкову вартість спогадів» (Marktwert der Erinnerung) і «театралізацію пам'яті» (Gedаchtnistheater), суперечками навколо закону про компенсації особам, викраденим на примусові роботи у Третій рейх, виставкою (1995), присвяченій злочинам вермахту у Другій світовій війні, процесом заборони НДП, суперечками про переміщені цінності і все новими процесами над військовими злочинцями.
Тре́тій Райх (також Третій Рейх; нім. Drittes Reich, «Третя імперія») - пропагандистська назва Німеччини у 1933–1945 роках, за часів керівництва Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером.
Мабуть, націонал-соціалізм і у майбутньому залишиться важливим фактором німецької історичної політики, тому що минуле – це не тільки якась пам'ять, котру можна відпрацювати або подолати. Нові покоління ставлять нові питання, сприймаючи минуле без надриву і з меншою однозначністю. Чи можна уявити собі диктатора, подібного Гітлеру, людяним, як у фільмі «Крах» режисера Олівера Хіршбігеля, або робити його посміховиськом, як у фільмі «Мій фюрер» режисера Дані Леві?
Олівер Гіршбігель (нім. Oliver Hirschbiegel; народився 29 грудня 1957 в Гамбургу) - німецький кінорежисер. Серед найвідоміших його робіт «Експеримент» та «Бункер» (останній було номіновано на «Оскар»).
Те, що було табу для старшого покоління, зі зміною історичної політики постає зовсім в іншому світлі» [Шеррер, 2012]. Висновки Шеррер підтверджують результати опитувань 2012 р. як представників інших країн, так і самих німців – у збірному асоціативному образі Німеччини до сих пір поряд із «Реформами Лютера» міцно тримаються «Друга світова війна» і «Падіння Берлінської стіни» (3-тє, 2-ге та 1-ше місце відповідно у рейтингу найвідоміших історичних подій, що асоціюють із Німеччиною – дані дослідження Німецького культурного центру імені Гьоте, див.: [О Германии, 2012]); німці ж, згідно до даних дослідження Інституту вивчення громадської думки Rheingold Salon, взагалі не вважають себе «німцями» за низкою ними є встановлених типових ознак (серед яких – чесність, добросовісність, пунктуальність, надійність тощо), зате вважають, що Німеччина деградує і не реалізує весь свій потенціал (див.
Грома́дська ду́мка, або суспі́льна ду́мка, - уявлення про спосіб існування свідомості, як сукупної свідомості окремих індивідів, об'єднаних у суспільні групи, які пов'язані спільністю інтересів, у якому фіксується ставлення до подій або явищ громадського життя.
: [Какие они современные немцы, 2012]). В свою чергу, російський історик І. Женін засвідчує, що Німеччина стала європейським еталоном у справі економічного виробництва, своєрідним макросимволом багатства та правильної організації праці, гроші якої ніби «самозароджуються» у ментальності німців (у їх внутрішньому духовному світі, сприятливому для продуктивної праці, що породило безліч «розслідувань», що ж такого «чарівного» у німецькому національному характері, що робить їх країну економічно успішною): «Невдалий досвід Веймарської республіки дасть про себе знати вже після падіння Німеччини в 1945 р. і створення нової демократичної Німеччини, що з'явилася у 1949 р., – Федеративної Республіки.
Організація праці - це один з напрямів управління виробництвом, що здійснюється через систему взаємопов'язаних між собою методів залучення до праці, форм розподілу та кооперації, згідно з якою групи працівників закріплюються за певними галузями суспільно-корисної діяльності.
Ве́ймарська Респу́бліка, Ва́ймарська Респу́бліка (нім. Weimarer Republik, Weimarer Republikопис файлу) - історична назва німецької держави, пов'язана із конституційним Національним зібранням, що засідало у Веймарі.
Німе́ччина (нім. Deutschland) - країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва - Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (нім. Bundesrepublik Deutschland, МФА: [ˈbʊndəsʁepuˌbliːk ˈdɔʏtʃlant]).
Батьки-засновники нової Німеччини в 1949 р., розробляючи «Основний закон», якраз дуже уважно проаналізували правові причини падіння першої німецької республіки. Необхідно було вибудувати такий механізм, за якого була б неможливою реалізація диктаторського режиму.
Тоталітари́зм (італ. totalità і прикметник італ. totalitario, від лат. totalitos цілісний - той, що охоплює усе загалом) - система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія.
Плюс до всього, в Німеччині відбувалося виховання демократичних принципів, демократичного характеру нації. Зараз є Німеччина, яка вчить весь інший Євросоюз, як йому потрібно працювати, скільки і як відпочивати тощо (курсив наш – Ю.Р., А.Т.). У цьому відношенні залишилися менторський дух і частково культуртрегерство, що завжди були властиві Німеччини. Така політика спостерігається, особливо це стосується Східної Європи, котру Німеччина активно вбирає в коло своїх інтересів» [«Национал-социализм сыграл роковую роль…», 2014].
Східна Європа - політичний та історико-географічний регіон Європи.
Він же висуває версію щодо важливості ідеї «унікального шляху» для німецьких управлінців часів націонал-соціалістичної диктатури: «Націонал-соціалізм зіграв фатальну роль у вихованні німецького духу, німецької нації та подоланні особливого шляху.
Націона́льний соціалі́зм або націона́л-соціалі́зм (нім. Nationalsozialismus, скорочено - наци́зм нім. Nazismus ) - політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах.
Ні́мці (самоназва нім. Deutsch) - один з найбільших народів Європи, корінне населення Німеччини. Розмовляють німецькою мовою.
Була навіть така доктрина «Deutscher Sonderweg». Багато політиків вважали, що у Німеччині свій відособлений шлях розвитку, що незвідний до того, що було у Франції чи Британії. Німеччина володіє якимось особливим баченням себе, володіє властивими тільки їй традиціями, тим, що породжує політичні амбіції. На мій погляд, це зав'язано на розумінні себе як єдиного народу. Для Німеччини це була хвора тема дуже довгий час, тому що до 1871 р. вона була розколота. Як держава Німеччина виникла тільки в 1871 р. До цього тут була Пруссія, Саксонія, Швабія, Баварія. Тобто була партикулярна свідомість німецького народу, тому такою важливою була роль рейху. Рейх – це особливе слово. У Веймарській конституції перша стаття проголошувала: «Das Deutsche Reich ist eine Republik» («Німецька імперія – це республіка»). У даному випадку під словом «рейх», «імперія» мається на увазі держава. Виходячи з цього, можна говорити про органічне розуміння себе. «Ми не хочемо ніяких партій, ми хочемо бути разом і поруч, і це створює наше «ми», наше уявлення». Іншими словами, я хочу сказати, що якщо для Англії і в якійсь мірі для Франції був дуже важливий дух індивідуалізму і на цьому ґрунтувалася побудова в тому числі й державної моделі і суспільних відносин всередині держави, то для Німеччини цей індивідуалізм не був таким важливим. Там на перший план виступає це органічне «ми», з якого випливає вже і державна форма, і розуміння свого власного історичного шляху, свого завдання і ролі в історії, про що Німеччина нагадувала двома війнами в XX ст. і, на мій погляд, почасти благополучно від цього позбулася в другій половині XX ст.» [«Национал-социализм сыграл роковую роль…», 2014]. Тож, якщо повернутися до розшифровки сюжету гри, в цьому контексті стає зрозумілим, чому зачарований принц вклонявся, по-перше, своїм образам у вигляді завойовника або джерела збагачення, по-друге, автентичним казковим образам своїх дружин-принцес – у сутності, він не вклонявся кожній з них окремо, він вклонявся загальній ідеї «унікального шляху», котра для нього цінніша, ніж спогади про цілюще кохання та роки шлюбу.

На рахунок того, а що ж символізує сама низка принцес – маємо припущення, що країни-союзниці, з якими так і не склалося «ідеального союзу», або країни, з якими Німеччина укладала угоди з приводу війн, які теж були «неідеальні», в результаті чого принц у грі не зміг прожити нормальний біологічний цикл життя, актуалізований архетип Воїна не зміг «померти» у колективній пам’яті німців, а історично багата Німеччина не змогла відійти від свого «прокляття» бути однією із перших в економічному, а не ідейно-ідеологічному плані.

Життє́вий ци́кл - у біології послідовність стадій розвитку, через які проходить більшість видів у процесі онтогенезу. Більшість хребетних мають простий життєвий цикл, що складається з запліднення статевими клітинами (гаметами) під час статевого процесу, періоду розвитку ембріона, періоду юнацького росту після народження, зрілості, у тому числі статевого розмноження, та завершується смертю.
Це припущення ми обґрунтовуємо тим, що: 1) широко відомі і непоодинокі карикатури на укладення угод та створення союзів між державами, на котрих ці союзи були представлені як «шлюбні» – згадати хоча б англійську карикатуру «Шлюб за розрахунком» на укладення Пакту про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, де Гітлер «одружується» на Сталіні, тож аналогія між союзом шлюбних партнерів та союзом/домовленістю країн не нова;
Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.
2) однією з ігрових локацій була міні-площа із дзвіницею, всередині якої були розташовані статуї усіх п’яти основних принцес – з точки релігійно-військової функціональності дзвіниці (призив до молитви, попередження про напади ворогів або про початок бойових дій) наша гіпотеза теж здається виправданою, оскільки функція єдиної побудови, що «збирає разом» усіх принцес, визначає і характер їх «узагальнення» – символічно це або союзниці часів війн, з якими здійснювалося взаємооповіщення про наступи ворогів, або бувші союзниці та країни-«карателі», що призивали Німеччину до розкаяння та робили гучні «попередження», якщо їм ввижалося бодай найменше відродження бойового духу, військової дієздатності та нацистських настроїв у Німеччини:


Специфіка розташування принцес може допомогти нам у конкретизації проблеми «неідеального союзу» – якщо встановити зв'язок між центральністю та мірою наближення до глядача із ймовірною більшою значущістю, можна виявити цікаві деталі. Безсумнівно, найбільш вшанованою принцем є розташована та виділена добудовою у центрі принцеса Айві, яка з’являється тільки у комп’ютерній версії казки і, як ми вже зазначали, цілком належить своєму «місцю» і принцу – проте її дух, до сих пір перебуваючи поруч із принцем, може вийти на контакт лише із детективом і лише за його посередництва являється у кінці гри і самому Джеймсу; до того ж, парадоксально, але ця особлива принцеса символічно позбавлена власної «Самості» обраним для неї ім’ям, адже плющ – це рослина, що наслідує чужі форми, її існування неможливе без чіпляння за якусь опору. Так, часто ця вічнозелена рослина «дає друге життя» покинутим і забутим штучним та природним об’єктам (будучи при цьому небезпечним для живих дерев) і навіть визнана у фен шуй (разом із традесканцією та ліаною) ідеальним «віддзеркалювачем» гармонійності стану господаря – через це його називають символом вічної любові, дружби та вірності, а також жіночності.
Вічнозелені рослини в ботаніці - рослини, чиє листя зберігається протягом всього року і кожен лист зберігається на дереві більше 12 місяців. В протилежність вічнозеленим, існують так звані листопадні рослини, чиє листя обпадає в певну пору року у зв'язку з холодним або посушливим кліматом, і напівлистопадні рослини, чиє листя обпадає у зв'язку з несприятливими погодними умовами.
Однак з точки зору психоаналізу плющ як різновид буйної парості, на противагу вже згадуваним агресивним трояндовим заростям, втілює відносно «мирну» потужну експансійну енергію родом із несвідомого, тож складнощі між зачарованим принцем та його першою принцесою Айві – це символізовані складнощі між німецьким управлінцем, захопленим неусвідомлюваною манією реалізації якщо не військової, то економічної експансії (перетворення все більшої і більшої кількості своїх громадян на «машини для прибутку»), та його здатністю до мирного, непретензійного освоєння життєвого простору з метою «вдихнути друге життя» у свою країну без допомоги посередників. До слова, ці складнощі «передаються у спадок» новому поколінню німецьких управлінців посередництвом виховання та навчання управлінській справі – як донька канцлера зі своїм охоронцем, виглядаючим як вчитель, блукали у грі ніби по проклятому колу, намагаючись вибратися із темного лісу, так нове покоління німецьких управлінців, проходячи соціалізацію, поступово потрапляє у рух по проклятому колу з подачі колективного несвідомого, що переховує значущі, але нереалізовані прагнення довести свою кращість. Що ж стосовно місця та ролі інших принцес як образів союзниць, то у дзвіниці чітко вимальовуються два полюси принцес:

1) правий щодо глядача полюс ближчих, візуально більших композицій – Попелюшка (жовте підсвічування) і Білосніжка (червоне підсвічування);



2) лівий щодо глядача полюс віддалених, візуально менших композицій – Принцеса Лебідь (біле підсвічування) та Русалонька (блакитне підсвічування); та це не всі відмінності між ними.

Що об’єднує Попелюшку з Білосніжкою, а Принцесу Лебідь з Русалонькою? Згідно до класичного французького сюжету казки, Попелюшка походила зі збіднілої аристократичної сім'ї з відповідним вихованням, однак після смерті її матері її батько одружився на жінці, яка була не настільки благородною, вважала аристократів «вискочками» і не бажала віддавати належне «високому» походженню падчерки.
Після смерті (англ. Postmortem) - американський трилер 1998 року.
І у мораль казки, окрім положення щодо важливості зовнішнього впливу, було винесено положення про те, що справжній аристократ рано чи пізно «отримає своє», навіть якщо був принижений нахабними простолюдинами – справжню аристократичність Попелюшки у казковій історії підкреслювали її анатомічні особливості (невеликий розмір стоп), а у книжках, в котрих оповідали цю історію – зображення її у бальній сукні, символічне підкреслення її тріумфу (в той час як російські художники схильні зображувати героїню у рваному платті та в золі, таким чином роблячи акцент на терпінні, смиренні та працелюбності). Тож для Попелюшки зустріч із принцем та його причаровування – майже чистий розрахунок, спосіб повернути втрачене соціальне положення, як і для Білосніжки – в німецькому варіанті казки вона вперше бачить принца в момент пробудження (котре відбулося не від «поцілунку чистого кохання», а від випадкового поштовху, що допоміг шматку отруєного яблука вилетіти з горла Білосніжки) і тут же погоджується стати його дружиною, знову зробившись принцесою, а не змушеною переховуватися вигнанкою; у американському варіанті Білосніжка, як і Попелюшка, після смерті батька живе у своєї мачухи в якості служниці і, прибираючи, одного разу підходить до колодязю бажань і шепоче: «Я хочу, щоб принц вивіз мене звідси», маючи на увазі не якогось конкретного принца, а будь-якого принца взагалі, який допоміг би їй позбавитися принизливого становища. Цим від них радикально різняться Принцеса Лебідь та Русалонька, взаємовідносини яких з їхніми принцами будуються на ідеалізованих уявленнях та мріях про вічне кохання – перша принцеса, образ якої був запозичений із адаптованого для дітей сюжету «Лебединого озера», в обох версіях (і в «дорослій», і в «дитячій») переймається тим, чи доведе їй принц своє кохання або чи дотримає клятву вірності, а не тим, як заміжжя допоможе їй зняти проблеми із соціальним статусом; аналогічно, друга принцеса надто була зайнята низкою зрозумілих лише їй самій самопожертв на честь свого кохання. В усіх чотирьох казках все закінчилося по-своєму трагічно, однак загальні тенденції очевидні – невдачі у союзах та домовленостях Німеччині, що спричинили «безсмертя» озлобленого архетипічного образу воїна у колективній пам’яті німців, були зумовлені, по-перше, прагненням одних союзників/сторін укладених угод покращити своє власне становище (за рахунок ресурсів та занепаду промисловості у Німеччині), по-друге, систематичними претензіями других союзників/сторін укладених угод з приводу сумнівів у чинності та дотриманні цих угод та різноманітних «самопожертв», що у європейській та американській пропаганді подавалися як «не гноблення, а окупація Німеччини для виконання ряду важливих союзницьких завдань», за якої особам, здійснюючим «самопожертву», дуже рекомендувалося «бути справедливими, але разом із тим рішучими та відстороненими» – це коротенькі цитати із статті К. Нордбруха, який на основі аналізу численних документів, що стосувалися взаємовідносин переможців та програвших у Другій світовій війні, детально розкрив низку планів та технологій пропаганди, спрямованих на знищення «серця Європи» (див.: [Nordbruch, 2004]).

Проблеми із «ідеальністю союзів» мають місце і в повсякденному житті звичайних німців: «Прагнення до досконалості – головна відмітна риса німецького характеру. Вона виявилася неоціненним благом для їх автомобільної промисловості, але не витримує ніякої критики, коли вилазить назовні під час веселих вечірок.
Автомобільна промисловість (інколи також автомобілебудування) - галузь транспортного машинобудування, що виробляє моторизовані нерейкові транспортні засоби, зокрема легкові автомобілі, вантажні автомобілі а також автобуси, мотоцикли, тролейбуси, трактори й інші.
І тут вже марно шукати компроміс і сперечатися, добре це чи погано. Суворо кажучи, німцям потрібен тільки ідеал. Жоден німець не сумнівається, що ідеал, або, точніше, Ідеал, існує, але тільки на небесах. Природно, що тут, на землі, Ідеалу бути не може – у крайньому випадку, його бліда подоба. Хоч Платон і був греком, але мислив він як німець. І не варто дивуватися тому, що більшості німців ідеї ближче, ніж люди. Як писав Гьоте: «Дійсність майже завжди є пародією на ідею». Ідеї завжди прекрасні і ніколи вас не підводять; люди ж непередбачувані і роблять це часто й густо. Конфлікт між ідеями і реальністю неминучий, і німці вже з цим змирилися. Він надає життю відчуття трагізму. В основі німецької літератури і німецької міфології лежить все той же конфлікт.
Німецька література, або німецькомовна література - літературні твори німецькою мовою, написані в межах німецькомовного простору (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн), а також твори, написані німецькими письменниками в еміграції (Німецька екзильна література, 1933-1945).
Більшість героїв гине тому, що вони, зберігаючи вірність своїм ідеалам, борються за те, щоб змінити світ і власну природу. Оплакування цієї сумної обставини – чисто німецьке заняття» [Эти странные немцы]. Як це проявляється у пошуку шлюбних партнерів, зображено, зокрема, у німецькій комедії «Що виробляють німецькі чоловіки» (2012). Слід згадати, що аналогічні за задумом комедії були випущені й у інших країнах приблизно з такою ж назвою: у Росії це була дилогія «Про що говорять чоловіки» (2010) і «Про що ще говорять чоловіки» (2011) із запланованою на 2015 р. третьою частиною, а у Франції – «Про що говорять французькі чоловіки» (2012). В усіх трьох випадках зйомки в основному сфокусовані на співтоваристві чоловіків та їх сумісних роздумах і дискусіях, однак характер співтовариств і теми розмов різко відрізняються: у російському варіанті це компанія чотирьох друзів середнього віку, яка склалася давно і міцно, однак не є ні нарочито відкритою, ні нарочито закритою для інших, і найбільш хвилюючі дилеми у цій компанії озвучуються з приводу впливу укладення шлюбу на безпроблемність життя та розваг, а також у цьому контексті – щодо своїх дівчат, жінок та коханок; у французькому варіанті – підкреслено закрита група «за інтересом» у складі чотирьох чоловіків, які збираються разом, щоб пограти у покер та поговорити про секс та його зв'язок із коханням, з приводу чого у них завжди розгоряються суперечки між «консерваторами» та «просунутими»; у німецькому ж варіанті – це відкрита різнорідна чоловіча група, якій головний герой через доброту душевну дозволяє навіть жити у себе вдома з огляду на проблеми у їхньому особистому та професійному житті та в якій усіх без виключення хвилює фундаментальне питання «чи знайшов я вже свій ідеал жінки і чи ще знайду його», незважаючи на те, що у кожного в минулому був (та й в теперішньому є) досвід і шлюбного життя, і наявності коханки, і одноразового сексу, і зіткнення із представниками нетрадиційної сексуальної орієнтації – все це само по собі їх не хвилює, на відміну від російських та французьких чоловіків.
Сексуа́льна орієнта́ція - один з п'яти компонентів людської сексуальності, який визначається як більш-менш постійний емоційний, романтичний, сексуальний чи еротичний (чуттєвий) потяг індивіда до інших індивідів певної статі.
Німецьких чоловіків, зображених у фільмі, хвилює щаслива можливість створення союзу, в якому партнери «створені тільки одне для одного» і розпізнали це із першого погляду. Хоч коротко оглянуті нами фільми належать до комедійного жанру, відмінності між ними серйозні, як і закладені в них світоглядні установки представників різних етносів, що стосуються взаємовідносин чоловіків та жінок; і паралель ідентифікації «ідеальної жінки саме для нього», що відбувається за першого погляду на неї «ідеального чоловіка саме для неї» у німецькій комедії із ідентифікацією міри «підходящості» партнеру, що обумовлена «першим поцілунком» із жінкою, розчакловуючою «машину з виробництва грошей» у грі про Німеччину, також уявляється нам невипадковою та далекою від розваг.
1   2   3   4   5   6   7   8   9



  • ГРА №2 Зміст
  • У Білосніжки У Попелюшки У Принцеси Лебідь У Русалоньки У принцеси Айві У кімнатах та вздовж володінь принца
  • Німецького історичного музею
  • Веймарської республіки