Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності




Сторінка6/43
Дата конвертації25.03.2017
Розмір7.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

Перша друкована книжка українського автора

Незабаром після винайдення друкарства друковані книги почали поширюватися і в Східній Європі. Можливо, свідченням цього є виявлений українським вченим Борисом Зданевичем в оправі одного із стародруків XVI ст. бібліотеки Академії наук (тепер НБУВ) примірник невідомого раніше науці видання Йоганна Ґутенберґа "Provinciale Romanum" 10. Доводиться писати "можливо", бо невідомо, коли це видання потрапило в Україну *. 7 лютого 1483 р. з римської друкарні Еухаріуса Зільбера (Франка) вийшла у світ невелика книжка "Iudicum prenosticon Anni MCCCCLXXXIII currentis Magistri georgii Drohobicz de Russia almi studii Bononiensis artium et medecine doctoris" (Прогностична оцінка поточного 1483 року маґістра Юрія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету). Це перша, принаймні перша відома, друкована праця автора родом з України. Поряд з його ж рукописними творами, цей друк засвідчує контакти українських земель з провідними на той час осередками європейської науки і книжності.

Те, що було на самому початку біля витоків нових культурних явищ і процесів, привертає особливу увагу пізніших поколінь. На прикладі видання, текст якого уклав дрогобицький книжник, простежуються ті особливості першодруків, які були підхоплені друкарями й видавцями наступних періодів, у тому числі й українськими. До того ж біографія автора дозволяє уявити форми і напрями міжнародних зв’язків, які позначилися на характері всього культурного життя, зокрема книговидання.

Найстарший збережений документ про майбутнього автора — запис 1469 року у книзі вступників на факультет вільних мистецтв Краківського університету про прийняття на навчання Юрія сина Михайла Доната (у латинському тексті Georgius Michaelis Donati) з Дрогобича і сплату ним вписової вкладки в розмірі одного гроша 11.


 10 Кестнер И. Иоганн Гутенберг. Переклад з німецької Я. Ісаєвича, Львів 1987, с. 9, 69.

 * Втрата книжки встановлена в кінці 30-х рр., після арешту директора бібліотеки В. Іванушкіна.

 11 Album Studiosorum Universitatis Cracoviensis, vol. l, Cracoviae 1887, p. 103.
Така оплата була найменшою: середня становила 8 грошів, а шляхтич з Литви Григорій син Матвія того ж року заплатив 16 грошів вписового. Ймовірне прізвище Юрія вказано в нотатці одного з його знайомих про смерть доктора Юрія, "званого Котермаком". Втім, не виключена можливість, що це було прізвисько, яке виникло в середовищі університетських колег дрогобичанина. Висловлювався погляд, що етимологія прізвища пов’язана з давньоруським словом "штора" (сварка), вказувалося на наявність на Дрогобиччині прізвища Котермус, від якого походить назва присілка Котермуси при селі Орові 12 . Щоб розв’язати питання про походження прізвища чи прізвиська Котермак, бракує надійніших припущень про те, з якою словотвірною моделлю його можна би пов’язати.

Початкову освіту Юрій здобув, мабуть, у Дрогобичі і Львові, а для продовження навчання поїхав до Кракова, який не лише був столицею Польщі, але й осередком міжнародних культурних зв’язків, мав постійні і досить міцні пов’язання з українськими землями Королівства Польського і Великого князівства Львівського. Так, відомо, що українські майстри на замовлення польських королів прикрасили чудовою поліхромією стіни однієї з каплиць королівського замку на Вавелі. В числі інших міст України певні контакти з Краковом підтримував і Дрогобич. Збереглися, зокрема, відомості про переселення в XV ст. кількох дрогобицьких ремісників до Кракова.

Юрій був не єдиним дрогобицьким міщанином, який навчався в XV-XVI ст. у Кракові. Вдалося відшукати у списках вступників до Краківського університету 1411-1600 рр. не менше 32 вихідців з Дрогобича. Завершувала курс навчання і отримувала наукові титули лише невелика частина тих, хто вступав. Здобуття Юрієм Дрогобичем у 1470 р. ступеня бакалавра, а в 1472 р. — магістра свідчить про його наукові здібності та неабияку наполегливість у подоланні труднощів: з 208 тих, що вступили до університету одночасно з ним, бакалаврами у 1470-1471 навчальному році стало 66 студентів, а ступінь магістра одержали у 1472-1473 навчальному році лише дев’ять з них 13.

Ставши у Кракові маґістром, молодий дрогобичанин для продовження навчання виїхав до Італії, у славетний Болонський університет. Життя на чужині не було легким. 6 лютого 1478 р. він писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепіля: "Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якщо б не мусив турбуватися про найнеобхідніше" 14.

Все ж у Болоньї Юрій Дрогобич осягнув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше — медицини. У списках лекторів Болонського університету вказується, що у 1478/1479, 1480/1481, 1481/1482 навчальних роках він читав там так звані ранкові лекції з астрономії 15. Про високу оцінку його кваліфікацій свідчить те, що Юрієві визначено подвійну платню — двісті лір замість звичайних ста 16. Водночас з викладанням астрономії дрогобичанин продовжував вивчати медицину.
 12 Ольховий Я. Навколо славного імені // Радянське слово, 1988, 13 травня.

 13 Karbowiak A. Studia statystyczne z dziejów Uniwersytetu Jagiellońskiego // Archiwum do dziejów literatury i oświaty w Polsce, t. 12, Kraków 1910, s. 79.

 14 Яґеллонська бібліотека у Кракові, ркп. 6394/9.

 15 I rotuli dei lettori legisti e artisti delio studio Bolognese. Ed. U. Dallari, p. XVIII. 16 Barycz H. Bologna nella civilta polacca // Italia, Venezia e Polonia tra Medio Evo et Eta Moderna, Firenze 1980, p. 22-23.


У той час природничі знання дедалі тісніше пов’язувалися з філософією. Цим і пояснюється звичай надавати разом докторські ступені з філософії і медицини та часті переходи викладачів з медичних кафедр на філософські і навпаки. Природничі науки, особливо медицина, вважалися філософією природи, причому дуже поширеним був погляд, що саме ці науки можуть допомогти пізнати закономірності навколишнього світу. На цій основі у Болонському університеті розвивалася течія, яку італійський історик Карло Калькатерра умовно називає "гуманістичним натуралізмом медиків": завданням філософії природи вони вважали раціональне пояснення світу 17. Саме в такому дусі пояснювалися тут твори класиків медицини, астрономії і філософії Арістотеля, Ібн-Сіни, Ібн-Рошда.

Ставши професором Болонського університету, вчений з Дрогобича не міг залишатись осторонь тих наукових течій, які здобули загальне визнання в цій вищій школі. Можна припускати, що він підтримував зв’язки з деякими найвидатнішими тогочасними науковцями. Зокрема, разом з Юрієм Дрогобичем викладав Джіроламо Манфредо — відомий астроном і медик, який був у ті часи гордістю Болонського університету. На дрогобичанина міг мати вплив також філософ і медик Джованні Ґарцоні.

Коло знайомств Юрія Дрогобича поширилося, коли він зайняв ректорську посаду. Спершу Болонський університет здобув славу завдяки своїй знаменитій юридичній школі. У XV ст. інтерес до вивчення права зменшився і зросло значення так званих вільних мистецтв, у першу чергу гуманістичної філософії, природничих наук, і особливо медицини. Студенти, що вивчали ці науки, були об’єднані в окрему корпорацію — "університет медиків і артистів", який мав окремого ректора. У цьому університеті вивчали "все, що не було правом", тобто "всі культурні надбання, практично необхідні у житті" 18. На 1481/1482 навчальний рік Юрія Дрогобича обрано ректором університету медицини і вільних мистецтв у Болоньї. Хоч ректор у Болонському університеті очолював тоді корпорацію студентів, ця посада, як зазначав автор фундаментального дослідження з історії болонської вищої школи Альбано Сорбеллі, була у цьому закладі найважливішою 19. До обов’язків ректора входило стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклад лекцій, заповнювати вакансії, встановлювати порядок оплати професорів, контролювати їх роботу, розподіляти лектури і організовувати диспути. Ректор був "головою університету", як називає його один із статутів. До того ж ректори мали цивільну і кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету, передусім над студентами. У 1481/1482 навчальному році Юрій Дрогобич, як "ректор медиків та артистів", у всі святкові дні читав традиційні почесні лекції з медицини. Очевидно, у 1582 р. здобув також звання доктора медицини 20.
 17 Calcaterra C. Almá mater studiorum. L’universitá di Bologna nella storia delia cultura e delia civiltá, Bologna 1948, p. 160-161.

 18 Sorbelli A. Storia delia università di Bologna in medio evo (secc. ХІ-XV), Bologna 1944, p. 126.

 19 Ibid, p. 159.

 20 I rotuli dei lettori, p. XVIII.


Нема підстав припускати можливість здобуття докторату в Падуї 21, оскільки сам Юрій називав себе доктором мистецтв та медицини Болонської школи-годувальниці.

У Болонському університеті лектори астрології, або астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук) повинні були щороку складати прогностик і календаральманах про рух планет. У відділі латинських рукописів Баварської державної бібліотеки у Мюнхені серед матеріалів з колекції колишньої князівської книгозбірні зберігся у рукописній копії такий прогностик доктора Георгія на березеньгрудень 1478 року. Він присвячений правителеві Болоньї Джованні II Бентівольйо і містить, крім астрологічних віщувань, обчислення зміни фаз місяця і орієнтовний прогноз погоди. Ілюстровано цей текст схемою розташування планет у дванадцяти "небесних домах" на 12 березня 1478 р. Цікаво, що праця нашого краянина переписана рукою знаменитого німецького гуманіста Гартмана Шеделя — автора славнозвісної "Хроніки світу" 22.

Іншою працею Юрія Дрогобича є "оцінка" сонячного затемнення 29 липня 1478 року, присвячена маркізові Монферрату Ґуїльєльмо VIII Палеологу. Тут є географічні відомості про Східну Європу (в т.ч. про "Білу Русь" — Russia Alba), наведено цитати з творів Сенеки і Петрарки. Зберігається рукопис у Парижі 23. Натомість у складі Міланського архіву дійшла до наших днів оцінка місячного затемнення 4 липня 1479 р. 24 Зрозуміло, що всі згадані праці складено латиною — міжнародною мовою тодішньої освіти й науки. Ймовірно, науковець підготував більше подібних праць, але лише одна з них була надрукована — згадуваний трактат "Прогностична оцінка поточного 1483 року". Дата опублікування вказана наприкінці книги. Ця рідкісна брошура невелика за обсягом — всього 10 сторінок формату 18,5 x 13 см. 25 На підставі спостережень книгознавців щодо інших подібних видань можна припустити, що тираж і в цьому випадку становив кількасот примірників. Збереглося, однак, лише два з них: один у бібліотеці Яґеллонського університету у Кракові, другий належить Штутґартській крайовій бібліотеці, але постійно зберігається у бібліотеці богословського факультету Тюбінґенського університету.
 21 Шалата М. Юрій Дрогобич та його доба. Історико-літературна студія. Вид.2, Львів 2000, с. 17.

 22 Баварська державна бібліотека у Мюнхені, ркп. Clm. 647. Репродукція: Матвіїшин Я. Юрій з Дрогобича: Життєвий шлях і репродукція рукопису, Київ 1969.

 23 Бібліотека Арсеналу (відділ Національної бібліотеки в Парижі), ркп. III, 50.

 24 Державний архів у Мілані, архів Вісконті-Сфорца, картон 1569, арк. 2-4.

 25 Докладний опис книги подано у зведеному каталозі інкунабул (Gesamkatalog der Wiegendrucke, Bd. 7, 1938, № 9060). Див. також: Ісаєвич Я. Юрій Котермак з Дрогобича і його книга // Бібліотекознавство і бібліографія, 7, Харків 1969, с. 108-117.
В цілому, за змістом і оформленням перша відома нині друкована книга, написана автором з України, стоїть на одному рівні з іншими аналогічними західноєвропейськими виданнями того часу.

Життя Юрія Дрогобича у період опублікування прогностика 1483 року і протягом наступного п’ятиріччя відоме нам лише в загальних рисах. Він побував у різних містах Італії, але не пізніше 1487 р. повернувся до Краківського університету — найближчої до його батьківщини вищої школи, де на той час уже також почав поширюватися гуманістичний світогляд. Тут дрогобичанин викладав астрономію і медицину 26, якраз у ті роки, коли ці предмети студіював у Кракові Миколай Коперник. Є підстави вважати, що майбутній славетний астроном був у числі слухачів Юрія Дрогобича.

Юрій Дрогобич проводив також так звані ресумпції — оплачувані студентами заняття, на яких з метою підготовки до екзаменів повторювався і глибше вивчався під керівництвом викладача поданий на лекціях матеріал. Ресумпції відбувалися не в університеті, а в студентських бурсах. Викладачі-гуманісти користувалися цією формою навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі. Збереглися імена двох відвідувачів ресумпцій Юрія Дрогобича з астрології — Андрія з м.Сібіу (Трансільванія) і бакалавра мистецтв Павла з Фриштата (Всхови) 27. Водночас доктор Юрій Дрогобич займався медичною практикою. Документ, датований 31 липня 1492 р., свідчить про те, що він навіть здобув титул "королівського лікаря". Як вказував відомий біолог і дослідник історії природничих наук Юзеф Ростафінський, "цей магічний титул був мрією кожного, хто мав вищу медичну освіту", і надавався лише висококваліфікованим фахівцям 28.

Збереглися також документи, в яких професора Юрія Дрогобича титулують парохом Зимної Води біля Львова 29. Справа у тому, що більшість професорів Краківського університету одержувала винагороду у формі церковних бенефіцій. Такі бенефіції зводилися до права на прибутки з різних церковних посад, переважно каноніків і парохів прибуткових парафій. Отримавши від ради професорів ділянку землі, Юрій Дрогобич спорудив будинок, який після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.


 26 Conclusiones Universitatis Cracoviensis ab anno 1441 ad annum 1589. Ed. H. Barycz, Cracoviae, 1933, p. 56; Wisłocki W. Liber diligentiarum facultatis artisticae Universitatis Cracoviensis, Cracoviae 1886, p. 4.

 27 Acta rectoralia almae Universitatis Cracoviensis, Ed. W.Wisłocki, p. 263, 1209.

 28 Rostafiński J. Medycyna na uniwersytecie Jagiellońskim w XV w., Kraków 1900, s. 71.

 29 Rolny W. Acta officii consistorialis Leopoliensis antiquissima, t.2, Leopoli 1930, p. 17, 83, 118, 124, 128.


Постійно живучи у Кракові, доктор Юрій досить часто бував у Львові. Є посередні вказівки, що він в останній період свого життя підтримував зв’язки з рідним містом. Так, 30 травня 1491 р. виступав як свідок у Львівському консисторському суді разом із членами ради м. Дрогобича. Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1494 р. у Кракові; там його і поховано.
* * *
Важливим джерелом для характеристики кола зацікавлень Юрія Дрогобича є його згадувана друкована праця — латиномовна "Прогностична оцінка поточного 1483 року". За формою і змістом вона є астрологічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ зроблено передбачення (прогнози) про земні події. У ті часи та навіть пізніше — у XVI-XVII ст. — такі видатні мислителі і дослідники, як Джордано Бруно, Тіхо Браге, Френсіс Бекон, Йоганес Кеплер, Томазо Кампанелла, ставилися до астрології як до справжньої науки і вважали, що розташування зірок та планет має вплив на долю людини. Розвиток астрології був, якоюсь мірою, виявом детерміністичного погляду на світ. У вміщеній перед початком тексту прогностика віршованій присвяті Юрія Дрогобича тодішньому римському папі Сикстові IV сказано: "Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх наслідок пізнаємо". Вступний вірш-присвята написаний елегійним дистихом (поєднання гекзаметра з пентаметром). Автор пише, що його турбує доля людського роду, оспівує розум, який людину "звеличує над світом", дає їй "могутню владу" 30.
 30 Подаємо у нашому перекладі. Див.: Ісаєвич Я. Юрій з Дрогобича // УІЖ, 1960, № 4, с. 86. Інші переклади: Гузар З. Юрій Дрогобич — поет // Жовтень, 1984, № 4, с. 135; Українська література XIV-XVI ст. / Бібліотека української літератури, Київ 1988, с. 444.
Вірш свідчить про літературний хист дрогобичанина і посідає певне місце в історії нашої латиномовної літератури. Крім традиційних астрологічних побудов, у трактаті є і відомості з різних природничих наук. Зокрема визначено з точністю до години і хвилини час двох майбутніх місячних затемнень та фаз місяця протягом усього року, подано певні вказівки про видимий рух планет. Заслуговують на увагу наведені у книжечці відомості з географії. На початку першого розділу автор пише про взаємне розташування сонця і планет (що визначало так званого "пана року") щодо країн і міст, географічна східна довгота яких була, на думку Дрогобича, більшою ніж 46° від "Геркулесового Гадесу" (м.Кадікса, розташованого поблизу Геркулесових стовпів, тобто Гібралтару), а саме "у Константинополі, Кафі, Вільнюсі і Москві, містах славного князівства Литовського і по всій Малій Азії" (с.З). Далі йдеться про те саме щодо місцевості між 38° і 46° східної довготи, а саме: "у Кракові, Познані — містах славного королівства Польщі, Львові і Дрогобичі — містах Русі, Буді і Кошицях — Угорщини, Вроцлаві і Нисі — Сілезії, Неаполі і Таренті — Апулії і по всій Сіцілії та Калабрії" (с.З). Наводяться аналогічні дані для численних міст Італії, найбільших міст Німеччини, а також Парижа. В одному з наступних розділів йдеться про краї, яким "загрожує війна", серед них "місцевості біля берегів моря і навпроти Малої Азії, такі як Русь, Поділля, Волощина і місцевості татар" (с.12). Про Сілезію Юрій Дрогобич пише у підрозділі "Про становище Польщі". Водночас він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє "Руське королівство" — колишні володіння Галицько-Волинського короля Данила. Незважаючи на окремі помилкові твердження, прогностик певною мірою знайомив європейського читача з країнами Східної Європи.

Деякі з висновків автора зроблено на підставі спостережень за політичним життям того часу. Так, знаючи політичне становище Італії, розділеної на ворогуючі між собою маленькі держави, можна було припустити, що в усій цій країні "і, без сумніву, у деяких її містах будуть ворохобні, війни, суперечки, зради та різні змови" (с. 8). Прогноз погоди дається автором на підставі спостережень за погодою у зоні помірного клімату. Втім, більшість передбачень висловлено в такій загальній формі, що їх частина не могла не збутися. Симптоматично, що на порозі нового тисячоліття з’явилася публікація, в якій визнаються науковими чисто астрологічні пророцтва Юрія Дрогобича 31.


 31 Дрогобич Юрій. Verba magistri: пророцтва і роздуми. Наук. ред. В.М. Вандишев, Дрогобич 2001.
Ні сто, ні п’ятдесят, ні навіть тридцять років тому таке не було б можливим: науковці аналізували середньовічну версію звіздарства в контексті ментальності давніх епох, але вченим не прийшло б до голови з нею солідаризуватися. Очевидно, в добу постмодернізму позитивне ставлення до рецидивів середньовічного світогляду більш можливе, ніж в часи панування позитивістичної методології, яка, справді, була обмеженою і надто однобічною, але в той же час стримувала надмірну фантазію.

Втім, повторюю, прогностик Юрія Дрогобича був на рівні тодішньої науки. Він засвідчує обізнаність Юрія Дрогобича з творами Арістотеля і Клавдія Птолемея. Але найчастіше в ньому зустрічаються посилання на праці Аль-Бумазара арабського астронома, який походив з Балха у Хорасані, а жив переважно у Багдаді (помер близько 885-886 р.). Названо дві його праці — "De revolutionibus annorum mundi" i "Liber florum", яку вважають уривком з книги "De magnis coniunctionibus" (Китаб аххам сіні’ль-маввалід). Ці праці мали великий вплив на розвиток астрономії у XV, XVI і частково навіть у XVII ст. Вони служили одним з джерел для трактатів західноєвропейських вчених — астрономів. У прогностику Юрія Дрогобича є також поклики на західноєвропейських учених Леопольда * та Ґвідона, які у тогочасній науці вважались особливо авторитетними.

1490 року Юрій Дрогобич написав ще одну працю — трактат про способи оцінки наслідків затемнень, який зберігається у Парижі 32. У ньому йдеться про вплив сузір’їв у різних географічних широтах, у зв’язку з чим подаються відомості з географії Західної та Східної Європи, Близького Сходу. Розглядається, яке значення для оцінки наслідків затемнень має їх час і розташування щодо сузір’їв. Дослідникові української філософської думки Іванові Паславському в так званому Холмському рукописному збірнику, створеному наприкінці XVI ст. у колі вчених Острізької академії, вдалося віднайти фрагменти, що є староукраїнським відповідником текстів, відомих з цього латиномовного трактату Юрія Дрогобича 33. Поки що невідомо, чи це безпосередній переклад, чи результат користування спільним джерелом. Так чи інакше, значення відкриття І.Паславського важко переоцінити. Воно ще раз засвідчує, що українське культурно-національне відродження XVI-XVII ст. ґрунтувалося на досягненнях культури попередніх епох.

Творча спадщина Юрія Дрогобича цікавила багатьох вчених і журналістів. Докладний опис його друкованої праці вперше здійснив історик і бібліограф Іван Кревецький (1883-1840) 34. Авторові цих рядків вдалося роздобути для вивчення мікрофільми рукописних праць Юрія Дрогобича завдяки сприянню Ф.Максименка та І.Костецького. У 1968 р., долаючи численні труднощі й перешкоди, Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії культури спромоглася видати невеликим тиражем репродукцію друкованої праці Юрія Дрогобича 35. Друге видання цієї репродукції вийшло 1983 року як додаток до бібліографічного покажчика "Юрій Дрогобич", опублікованого у Львові Інститутом суспільних наук та Львівською науковою бібліотекою ім. В. Стефаника 36. В ньому подано найповніший дотепер анотований перелік першоджерел про науковця-дрогобичанина.

Після опублікування статей про Юрія Дрогобича, побудованих на вивченні джерел 37, з’явилося, особливо в місцевій пресі, чимало публіцистичних нарисів, в яких Юрієві Дрогобичеві довільно приписувалися різні наукові відкриття, а про значення його діяльності та її ренесансний характер говорилося не на підставі фактів, а шляхом нагромадження емоційно забарвлених епітетів.
 * Йдеться про володаря Австрії Леопольда XVI Бабенберґа (1198-1230). Його дочка Ґертруда була дружиною Романа, сина Данила Галицького.

 32 Національна бібліотека в Парижі, латинський ркп. № 7443-с, арк. 309-334.

 33 Паславський І. Юрій Дрогобич і його епоха // Жовтень, 1983, № 8, с. 104.

 34 Кревецький І. Прогностик Юрія Дрогобича // Нова зоря, 1932, № 32.

 35 Юрій Котермак з Дрогобича, с. [7]-[23].

 36 Юрій Дрогобич, с. 41-59.

 37 Ісаєвич Я. Юрій з Дрогобича, с.80-86; Ісаєвич Я. Юрій Котермак.., с. 108-117.
Очевидно, саме з публікацій такого типу перебільшена оцінка наукового значення творів Юрія Дрогобича перейшла до присвячених йому літературних творів сучасних українських авторів. Попри типову для них екзальтованість, деякі з таких творів по-своєму зворушливі, засвідчуючи, яку роль дещо прямолінійна ідеалізація культурної спадщини відігравала у відстоюванні української національної ідентичності в підрадянських умовах 38.

Своєрідний культ Юрія Дрогобича (апогеєм його стало пізніше відкриття пам’ятника в Дрогобичі за участю Президента держави) знайшов відгомін і в самій Болоньї. Тут з нагоди 900-річчя університету видано (з передмовою ректора) брошуру, авторка якої пані Лонґо, крім наведених без посилання численних запозичень (тексту й ілюстрацій) з наукових статей Я. Ісаєвича, без застережень запозичує і сюжети цього автора з його історичної повісті "Юрій Дрогобич". Однак ця повість, опублікована 1972 року видавництвом "Молодь" у серії белетризованих біографій "Життя славетних", згідно з побажанням видавничого редактора мала бути літературним твором на історичну тему. Тому, поряд з історичними особами, серед її героїв є вигадані, в т.ч. підмайстри набірники книг Фіоля і монах Євтимій — вчитель, якого п.Лонґо сприйняла як реальну особу. У дусі давніх імперських традицій болонська авторка вважає Юрія Дрогобича представником російської науки 39. З іншого боку, Я. Дашкевич кілька разів писав про те, що його обурює, "коли за допомогою штудерних фальсифікацій оголошують представниками української культури Юрія Дрогобича, Павла Русина з Кросна, Станіслава Оріховського" 40. Мовляв, Юрій Дрогобич як католик ніяк не міг тоді і не може тепер вважатись українцем, якщо ж він українського походження, то — ренегат 41.


 38 Добірку "Поетичний вінок Юрієві Дрогобичу" див. у кн.: Шалата М. Юрій Дрогобич і його доба, с. 67-87.

 39 Longo Haissa Pessina. Юрій Дрогобич. Georgius de Russia rettore a Bologna nel XV secolo, Bologna 1988 (Memorie e documenti delio studio Bolognese, 2), p. 26.

 40 Дашкевич Я. Куди показує компас? Про концепцію п’ятитомної "Історії української культури" // Київ, 1991, № 2, c. 115.

 41 Russia mediaevalis, VII, 2(1993), p. 330.


Але якщо підходити з таким критерієм, то з білоруської культури довелося б викреслити чи не найвидатнішого її представника — безсумнівного католика Францішка Скорину. Поняття "русин", "Ruthenus", що їх застосовували до українців, не були однозначними. Коли йдеться про Юрія (Георгія) Дрогобича, то ні ім’я, ні прізвище не дають підстав для надійного припущення про його етнічне походження. Але він називав себе, як правило, Георгієм з Русі, в його друкованому творі йдеться, з одного боку, про Краків і Познань як міста королівства Польщі, а з другого — про Львів і Дрогобич — міста Русі. Отже, незалежно від етнічного походження, за кордоном він прагнув представляти саме Русь, під якою розумів насамперед Галичину. Те, що вихідці з українських земель включалися в європейське культурне життя, свідчить про поступове входження цих теренів до загальноєвропейських культурних процесів. Звичайно, специфічно українська писемність залишалася, в основі своїй, у межах традиційного візантійсько-православного культурного ареалу. Проте елементи західної, "латинської" освіченості, як показали наступні десятиріччя, модифікували традиційну культуру, сприяли формуванню своєрідності культурного життя всієї України та її мешканців — не тільки тих, кого, користуючись сучасною термінологією, можна назвати "політичними українцями", але й українців етнічних.

Із тих, хто їхав на навчання за кордон, одні поверталися додому, інші, як Юрій Дрогобич, лише час від часу відвідували рідні краї. Зрозуміло, що людей, здатних писати праці латинською мовою на рівні тодішньої науки, було в Україні зовсім небагато. Але не випадково на початку цього розділу Юрій Дрогобич названий першим відомим українським автором друкованої книги. Напевне, були й такі, про яких ми не знаємо, бо їхні праці й документи про них не збереглися або не віднайдені.

У перші десятиріччя після винаходу Ґутенберґа кількість друкованих книжок зростала повільно, але все ж зростала. Новий спосіб поширення інформації поступово ставав істотним чинником культурного життя. Тому таким цікавим для сучасних читачів є той факт, що серед інкунабул — книжок надрукованих до 1501 року — є і публікація автора з України, яка почасти своїм змістом пов’язана з рідним краєм.

Друкована книжка Юрія Котермака-Дрогобича і весь його життєвий шлях є прикладом міжнародних культурних зв’язків, які сприяли поширенню на Схід не тільки надбань західноєвропейської середньовічної освіченості, але й перших паростків ренесансного гуманізму. А це, в свою чергу, стало однією з передумов виникнення і розповсюдження друкарства в країнах Східної Європи.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43