Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності




Сторінка7/43
Дата конвертації25.03.2017
Розмір7.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   43

Початки кириличного друкарства

Видання Йогана Ґутенберґа, як і його безпосередніх наступників, надруковані латинською мовою, яка ще довго залишалася міжнародною мовою науки й освіти. Але вже в другій половині XV ст. з’явилося чимало друкованих книжок на живих мовах різних народів. 1457 року в м.Бамберзі заснував свою друкарню Йоган Пфістер, який вперше впровадив до друкованих текстів ілюстрації з дереворитних кліше та започаткував друкування німецькомовних книжок, серед яких були і байки Езопа. В Італії, зокрема у Венеції, крім латиномовних книжок, розпочато друкування італійською, а згодом і грецькою мовами. 1476 року вийшли в світ "Великі французькі хроніки" мовою французькою. Величезний вплив на розвиток релігійної думки мали видання Біблії гебрайською, німецькою і багатьма іншими мовами.

Протягом тривалого часу першим виданням, друкованим в одній із слов’янських країн, вважали чеський переклад "Троянської хроніки" Ґвідо делла Колонни. Помилка виникла тому, що наявну наприкінці книги дату — 1468 рік розглядали як рік видання книги. Дослідження останнього часу переконливо довели, що ця книга надрукована після 1476 р. Тому найдавнішим нині відомим друком, що з’явився у слов’янському світі, слід вважати видану у Кракові латиномовну листівку-календар на 1474 р. Надрукував її, ймовірно, наприкінці 1473 р. Каспар з Баварії, якого ідентифікують із згадуваним у пізніших документах Каспаром Штраубе. Незабаром з тієї ж друкарні вийшло три невеликі книжки: "Тлумачення Псалтиря" Йоана Туррекремати, юридичні трактати Франческо де Платеа (з датою 1475 р.), "Менші твори" св. Августина. Хорватське друкарство започаткував церковнослов’янський Місал 1483 р., видрукуваний глаголичним шрифтом і найімовірніше у Венеції 42.

Склалося так, що східнослов’янська кирилична друкарня була заснована не на території однієї зі східнослов’янських країн, а в столиці і найбільшому економічному центрі тогочасного Польського королівства — Кракові, де в той час мешкало багато українців і білорусів. Саме тут наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов’янською мовою. Дві з них — Часослов і Осмогласник (Октоїх) — мають позначення про закінчення їх друку в Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим самим шрифтом надруковані Тріодь Пісна (в жодному з її примірників немає вихідних даних) і Тріодь Цвітна (сторінка з позначенням прізвища Фіоля збереглася лише у примірнику, який не так давно виявлено в трансільванському місті Брашові 43).

У колофоні Осмогласника читаємо: "Докончана би(сть) сія книга у великом граді у Кракові при державі великого короля полскаго Казимира і докончана би(сть) міщанином краковским Швайполтом Фіоль, із Німець, немецкого роду, франк". Аналогічний запис є і на Часослові. Ще в 1812 p. C.C. Бандтке, а у 1823 р. Й. Лелевель довільно іменували Фіоля Сьвєнтопелком 44. Пізніше також відомий польський бібліограф та літературознавець К.Естрайхер обстоював погляд, що "Святополк" Фіоль був слов’янського походження. Текст колофону Естрайхер коментував таким чином, що книгу, мовляв, видали дві особи — Фіоль "і з німець німецького роду франк" 45. Однак таке припущення втратило будь-який сенс після виявлення архівних документів про проживання в 1478-1499 рр. у Кракові Швайпольта Фіоля, який називав себе франком (франконцем), бо прибув з містечка Нойштадт у центральній Франконії, поблизу Нюрнберга. Незважаючи на це, дотепер час від часу повторюються нічим необґрунтовані твердження, що Фіоль "був родом із лемків... і звали його Святополком" 46, який, мовляв, друкував книги спільно з якимсь Франком з Німеччини. Однак ніякої згадки про "лемка Святополка Фіолу" в джерелах немає.
 42 Круминг А.А. Славянские старопечатные книги глаголического шрифта в библиотеках СССР // Проблемы рукописной и печатной книги, Москва 1976, с. 103-106.

 43 Про обставини видання кириличних першодруків див.: Грушевський М. Історія української літератури, т. 5, с. 129-138; Немировский Е.Л. Начало славянского книгопечатания, Москва 1971.

 44 Bandtke G.S. (J.S.). De primis Cracoviae in arte typographica incunabulis, Cracoviae 1812, p. 7; Lelewel J. Bibliograficznych ksiąg dwoje, 1, Wilno 1823 (репринт Warszawa 1927), s. 46-56.

 45 Estreicher K. Gunter Zainer i Świętopołk Fioł, Warszawa 1867 (odb. z "Biblioteka Warszawka"), s. 52-56.

 46 Губко О. До початків українського друкарства // Архіви України, 1969, № 3, с. 23; Рева Л. Кириличні видання-інкунабули в історії української літератури // Слово і час, 2000, № 3, с. 84.
Оскільки архівні джерела засвідчують, що саме друкар Швайпольт Фіоль був франком (франконцем), це зайвий раз підтверджує, що в колофоні Осмогласника і Часословця слова слід читати не "і з німець", а "із німець, німецького роду франк"; ці слова стосуються одного і того самого Швайпольта Фіоля, франка за походженням. Певні типові для української писемності риси в тексті його видань і, насамперед, виразно українську мову післямов у двох з них найприродніше пояснити тим, що Фіоль користувався допомогою українських книжників і, ймовірно, був виконавцем їх замовлень.

Здогад, що Фіоль після від’їзду з Кракова розпочав друкарство у Грушеві на Закарпатті, не має реальних підстав. Ніхто з фахівців-киигознавців грушівських стародруків не бачив, нема згадки про них в жодному з тогочасних архівних актів. Якщо не рахувати тверджень аматорів-краєзнавців, які були впевнені, що в такому значному культурному центрі, як Грушів, обов’язково мусила бути друкарня — чи то в XVII ст., чи навіть в кінці XV ст., єдиним доказом її існування залишаються слова ігумена мукачівського монастиря А.Кралицького, що мармароський вікарій Георгій Кисегій в кінці XVIII ст. "бачив і в руках мав книжечку буквар, видану для хлопчиків-учнів монастирського грушівською друкарнею" 47. Однак А.І.Генсьорський довів, що Кралицький ґрунтувався на рукописному трактаті "Monumenta chalcographiae veteris in Marmatia" (1804 p.) директора Сиґітської гімназії Інокентія Симончича, який, в свою чергу, помилково вважав "грушівським" буквар, надрукований в м. Трнаві 48. Як вже відзначалось у вступі, необережно було б брати на віру непідтверджені надійними джерелами спостереження авторів XVIII — першої половини XIX ст. і навіть пізніших дослідників-аматорів про дати книг і належність їх тій чи іншій друкарні. Помилок у атрибуції й датуванні стародруків припускалися навіть бібліографи кінця XIX — початку XX ст., тим природнішими вони є в авторів попереднього періоду, які здебільшого не мали відповідних фахових знань.

Фіоль замовив виготовлення кириличного шрифту Рудольфові Борсдорфові з Брауншвайґа, який досить швидко відлив згідно з вказівками Фіоля 230 літер і надрядкових значків. Майстер добре впорався з цією роботою, тому Фіоль пообіцяв, що й надалі замовлятиме йому такі речі, а Рудольф Борсдорф присягнувся, що без згоди Фіоля не виготовлятиме кириличних шрифтів ні для кого, навіть для себе, і що нікого не навчить як їх робити. Це зобов’язання було внесене до міських книг на прохання Фіоля, який не хотів, щоб хтось інший заробляв на друкуванні церковнослов’янських книжок.

У брашовському примірнику Тріоді Цвітної Фіоля збереглася найстарша в кириличному друкарстві фігурна гравюра — розп’яття. Як припускають, дереворит міг бути виконаний у Нюрнберзі 49. На стиль інших елементів оформлення (друкарські знаки, плетінчата заставка й ініціали) мали вплив як ґотичні зразки, так і орнаментика східнослов’янських, зокрема галицьких, рукописів.

За авторитетним визначенням П.В. Владимирова, Октоїх найбільше пов’язаний з українськими рукописами, а Часослов міг бути надрукований за українським списком з російського протографа 50.
 47 Губко О. До початків українського друкарства.., с. 26.

 48 Див.: Мишанич О. Література Закарпаття XVIІ-XVIII ст., Київ 1964, с. 20-22; Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму, Київ 1972, с. 139.

 49 Roczniki Biblioteczne, 1977, 21, z. 1-2, s. 541.

 50 Владимиров П.В. Начало славянского и русского книгопечатания в XV-XVI в. // ЧОНЛ, 1894, кн. 8, с. 28.


В обох Тріодях використано текст південнослов’янської редакції, що була дуже поширена у східних слов’ян. Вона відображає вимоги Єрусалимського уставу і включає правку, здійснену в XIV ст. болгарськими монахами на Афоні й у Болгарії за Євфимія Тирновського 51. У правописі всіх першодруків впадають у вічі середньоболгарські риси, які на той час були особливо характерними для пам’яток з українських земель 52. На призначення видань Фіоля в першу чергу для українських та білоруських читачів вказує мова і зміст післямов Осмогласника та Часослова, датування їх за ерою "від різдва Христового". Захарія Копистенський у своїй відомій "Палінодії", написаній в 1619-1621 рр., згадав усі чотири найдавніші кириличні церковнослов’янські друки, що з краківської друкарні Фіоля. Копистенський зазначав, що Тріодь пісна і Тріодь цвітна, видані Швайпольтом Фіолем, зберігалися "у многих при церквах і в монастирах в землі Львовской, і в монастиру Дорогобузьком, і в Городку — монастира Печерського маєтності, і на Підляшшю в землі Більській в Ботьках, на Волиню і інді по розних місцях". Осмогласник краківського друку, за його словами, був у Смидині під Турійськом, в Кам’янці Литовському; Часослов, виданий Фіолем 1491 р. -у Києво-Печерській лаврі, в люблінській православній церкві Чесного хреста, на львівському передмісті Личакові, в Бересті та по інших місцях 53. Пізніше Копистенський згадував кириличні першодруки Фіоля у своїй передмові до "Бесід на 14 посланій апостола Павла" (Київ, друкарня Києво-Печерської лаври, 1623 р.). Примірники видань Фіоля вже в XVI і найбільше у XVII ст. були привезені з України і Білорусії до Росії, де довго використовувалися (особливо у старообрядницьких громадах). Є.Л.Немировським зареєстровано 126 примірників видань Фіоля, разом із збереженими до наших днів або описаними в надійних джерелах: 9 примірників Октоїха (з них лише один повний), 38 Часослова, 40 Тріоді пісної, 39 Тріоді цвітної 54. Ряд примірників, відомих попереднім дослідникам, поки що не знайдено.

Деякі автори вважають незрозумілими мотиви, з яких Фіоль у колофонах Часослова і Октоїха підкреслював своє німецьке походження 55.


 51 Момина М.А., Шварц Е.М. Рукописный прототип старопечатных московских Триодей XVI в. // Древнегреческая литература: Источниковедение, Ленинград 1984, с.189.

 52 Там само, с. 27; Анічэнка Ў.В. Кніжна-царкоўнаславянскія традыцыі в украінскай і беларускай перекладной пісьменнасці XVI-XVIІ ст // Slavia, 1966, № 1., c. 68-70; Щепкин В.H. Русская палеография, Москва 1967, с. 131.

 53 Захарія Копистенський. Палінодія // ППЛ, кн. 1, с.991-992; HLEUL, Texts, vol. З, р. 487-488.

 54 Немировский Е.Л. Описание изданий.., 1979; Немировский Е.Л. Начало славянского книгопечатания кирилловским шрифтом // Книга: Исслед. и материалы, сб. 63, Москва 1991; Nemirowskij J. Gesamtkatalog der Frühdrucke in kyrillischen Schrift, Baden-Baden 1996, Bd. l, S. 84, 107; Немировский Е.Л. Фиоль Швайпольт // Книга. Энциклопедия, Москва 1999, с. 671-672.

 55 Люблинский В.С. На заре книгопечатания, Ленинград 1959, с. 138.
Гадаємо, що справжні ініціатори видання — православні — воліли залишатись у тіні, бо знали, що німця-католика менше зможуть запідозрити у бажанні видавати книжки на шкоду католицькій вірі. Згадка про те, що друкар є "німецького роду", ймовірно, мала на меті створити враження, що друкарня — тільки комерційне підприємство, замаскувати справжні мотиви її організаторів. Незважаючи на такі заходи обережності, над друкарнею збиралися хмари. У листопаді 1491 р. Фіоля ув’язнили як єретика. Незабаром після звільнення з в’язниці він був змушений виїхати у Левочу (Східна Словаччина).

Вже 1498 р. Фіоль не мав жодного примірника своїх друків. Мабуть, тираж було передано замовцям видання. Хто ж спонукав Фіоля зайнятися кириличним друкарством, хто був замовником богослужбових православних книг? Студії останніх років проливають світло і на це питання, хоч конкретних осіб, які були ініціаторами заснування друкарні, не виявлено. Дослідники слушно підкреслюють, що ґрунт для створення слов’янського друкарства готувала діяльність гуманістично настроєних освітніх діячів, зокрема українців та білорусів, що викладали і навчалися у Краківському університеті 56. З гуманістами мали зв’язки і сам Фіоль, і Йоган Турзон, який брав участь у фінансуванні першої кириличної друкарні. Свого часу висловлювалося припущення, що з Фіолем могли співпрацювати Юрій Дрогобич та студенти-русини 57. Попри всю правдоподібність, це гіпотеза, яку важко обґрунтувати.

Втім, ініціаторів видання літургійних книг церковнослов’янською мовою природніше шукати не в університеті, який, незважаючи на наявність певної кількості некатоликів, залишався суто католицьким закладом. Набагато більше, ніж університетські маґістри, у виданні церковнослов’янських книг була зацікавлена ієрархія українсько-білоруської православної церкви 58. Найімовірніше припустити участь в організації друкарні єдиного відносно близького до Кракова православного культурного центру — Перемишльської єпископії. Підпорядкована їй територія доходила до західних меж української етнічної території (у південно-східній частині Краківського воєводства), включаючи також українські закарпатські землі. До єпархії належали такі економічні та культурні центри, як Сянік, Ярослав, Самбір, Дрогобич, Городок. У XVII-XVIII ст. видання Фіоля були поширені у різних частинах Перемишльської єпархії: у самому Перемишлі, у Прикарпатті і на Закарпатті. Перемишль краще, ніж інші західноукраїнські міста, зберіг культурні традиції доби Перемишльського, Галицького і Галицько-Волинського князівств. Ще з тих часів колишнє стольне місто і важливий центр літописання залишилося осередком розвитку письменства та образотворчого мистецтва. З Перемишлем пов’язані також досягнення тогочасного монументального малярства. Так, Ґайль (Іоїль?), згідно з виданою в Городку 1426 р. королівською грамотою, одержав перемишльську парафію Різдва Богородиці як винагороду за малярські праці у Сандомирській, Краківській і Сєрадзькій землях 59. Ікони перемишльської школи XV-XVI ст. засвідчують активність культурного життя Перемищини і його пов’язаність з усім ареалом візантійської церковно-культурної традиції 60.
 56 Немировский Е.Л. Начало славянского книгопечатания.., с. 192, 193, 208-218.

 57 Kuziela Z. Der Deutsche Schweibold Fiol als Begründer der ukrainischen Buchdruckerkunst // Guttenberg Jahrbuch, 1936, S. 73-81.

 58 Винар Л. Історія.., с. 15.

 59 Александрович В. Українське малярство XIII-XV ст., Львів 1995, с. 76-196.

 60 Історія української культури у п’яти томах, т. 2, Київ 2001, с. 278, 284-290.
У 80-90-ті роки XV ст. на чолі перемишльської кафедри стояв досить діяльний єпископ Йона. Можна припустити, що на культурно-освітній ниві з ним співпрацювали й інші єпархіальні осередки (насамперед, володимир-волинський, холмський, луцький), митрополит "київський і всея Русі" Симеон (1481-1488). Співчутливо ставилися до діяльності українсько-білоруської єпархії окремі українські та білоруські магнати, а також господарі Молдавії.

Висловлена тут гіпотеза про зв’язок першої кириличної друкарні з перемишльським осередком вимагає, звичайно ж, дальших досліджень, зокрема порівняння наявних кириличних рукописів перемишльського походження з краківськими кириличними першодруками. У науковій літературі існують й інші припущення. Висловлювався погляд, що Фіолю сприяв уряд Казимира IV Яґеллона або ініціаторами видання були ті православні магнати Великого князівства Литовського, які прагнули унії з Римом, зокрема маршалок двору Солтан і великокнязівський писар Івасько Сопіга 61. Однак відсутність при імені Казимира титулу великого князя Литовського є серйозним арґументом проти припущення про зв’язок краківських видань з магнатами князівства. Головне ж те, що в тексті книжок нема жодних даних, які б підтверджували можливість їх використання для підтримки унійної ідеї. Згадуване вже датування від Різдва Христового, українськомовні післямови, згадка про польського короля — все це не дає підстави вважати слушною і гіпотезу Є.Л.Немировського, що видання Фіоля призначалися для Росії 62. Не можна нехтувати також вказівками Захарії Копистенського про велику поширеність їх у різних регіонах України. Натомість найдавніший виявлений дотепер на цих друках запис, зроблений у Росії, відноситься до 1517 р.

Полемізуючи з тими, хто, з огляду на публікацію видань Фіоля у Кракові, заперечував їх належність до історії українського друкарства, Л.Білас слушно вказував на те, що згадувана вище перша глаголична книга, видана 1483 р. у Венеції, вважається найстаршим хорватським друком; надрукована в Празі Біблія Скорини зараховується до білоруського друку 63.

Недарма І. Франко вважав появу кириличного друкарства "переломовим фактом" в історії українського письменства 64. Водночас, як показують особливості мови й оформлення перших кириличних книжок та обставини їх видання, вони були виявом культурних зв’язків православних слов’янських народів між собою і з іншими народами Центральної Європи.

Другою після краківської кириличною друкарнею, що діяла в 1494-1496 рр. у столиці Чорногорії Цетіньє, керував ієромонах Макарій 65.
 61 Martel A. La langue polonaise dans les pays Ruthènes: Ukraine et Russie Blanche, 1569-1667 // Traveaux et memoires de l’université de Lilie, N.S., Droit et lettres, 20, Lilles 1938, p. 175; Fijałek I. Początki cenzury prewencyjnej w kościele rzymsko-katolickim w Polsce // Studia Staropolskie, Kraków 1928, s. 143-144.

 62 Немировский Е.Л. Начало славянского книгопечатания, с. 205-209.

 63 Білас Л. Ґутенберґ і Федоров // Сучасність, 1965, 3, с. 98.

 64 Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., Львів 1910, с. 40.

 65 Перше її видання — Октоїх первогласник 1494 р. — опубліковано факсимільно з передмовою Є.Л.Немировського. Див.: Немировский Е.Л. Октоих првогласник ЂурЂа ЦрноjевиЂа из 1494, Цетињjе 1987.
Це була друкарня володаря Зети (Чорногорії) Джурджа Црноєвича 66. В її друках уперше в слов’янському кириличному книговиданні з’явилися передмови й післямови літературно-публіцистичного характеру, в яких не лише наводилися вихідні дані, а й розповідалася мета книги. Рівень поліграфічного виконання значно вищий, ніж у першодруках Швайпольта Фіоля, в оздобленні поєднувалися ренесансні мотиви з рисами, успадкованими від слов’янських кириличних рукописів, з іконописом пов’язаний зміст цілосторінкових фігурних гравюр.

Макарієм звали також ченця, який 1508 р. почав видання церковнослов’янських кириличних книг на повеління господаря Волощини Радула, ймовірно у м.Тирговиште. Збіг імен став приводом для тверджень, що після загарбання Чорногорії турками друкарня звідтіля переїхала до Волощини 67. Питання про те, чи був один друкар Макарій, чи їх було два, остаточно не з’ясоване 68. Але волоський першодрук (Служебник 1508 р.) і наступні видання тієї ж друкарні за шрифтом і оформленням відмінні від чорногорських. Натомість вони більше, ніж останні, подібні до східнослов’янських інкунабул з друкарні Фіоля. Тому висловлювався здогад, що друкар цих книг навчався у краківській друкарні 69. Особливої згадки заслуговує Євангеліє 1512 р. — перший церковнослов’янський друк біблійного тексту 70.

Для хорватів-католиків і боснійців призначалися дві малоформатні чудово ілюстровані книжки, що їх видрукував 1512 р. Дж.Русконі у Венеції: "Служба блаженій діві Марії" кириличним шрифтом (відомо понад 200 примірників) і "Молитви св.Бриґіті" "босанчицею" — специфічним варіантом кирилиці (зберігся один примірник) 71.

З-поміж південнослов’янських видавців першої половини XVI ст. найвизначнішими були Божидар і Віченцо Вуковичі. Емігрувавши із загарбаної турками Чорногорії до Венеції, Божидар видавав там церковнослов’янські кириличні книги протягом 1519-1540 рр., а його син Віченцо — в 1546-1561 рр. Ці друки вирізняються ошатністю оформлення, деякі з них виходили значними тиражами ( "Празнична Мінея" 1538 р. відома в 184 примірниках). Порівняно поважним видавничим центром стало і трансільванське місто Брашов. Тут у 1535-1557 рр. у друкарні Йогана Гонтера і Валентина Ваґнера вийшло 33 книжки латинською мовою, 14 — грецькою, 6 — німецькою. Дещо пізніше у Брашові почав працювати визначний румунський друкар диякон Коресі, який випускав церковнослов’янські та румунські книги. Брашовські видання були відомі і на українських землях, з якими Брашов мав постійні економічні зв’язки.


 66 Літературу питання див.: Немировский Е.Л. Хронологиjа издања ЂурЂа ЦрноjевиЂа 1494-1496 // Цетињjе, 1986, № 3, с. 158.

 67 Калайдович К. Иоанн Экзарх болгарский, Москва 1824, с. 113; Radojčič D.S. Die crste wallachische Druckerei // Gutenberg-Jahrbuch, 1960, s. 167-171; Tomescu M. Istoria carţii romăneşti, Bucureşti 1968, p. 28.

 68 Пет векова српског штампарства, Београд 1994, с. 139; Nemirowski J. Gesamtkatalog... Bd. l, 1996, S. 63.

 69 МедаковиЂ Д. Графика српских штампаних књига XV-XVIІ в., Београд 1958, с.33-36.

 70 Немировский Е. Начало книгопечатания в Валахии // Книга, сб. 75, 1998, с. 107-109.

 71 Немировский Е.Л. Кирилловское книгопечатание // Книга. Энциклопедия, Москва 1999, с. 286-287.


У 30-50-х рр. XVI ст. епізодично велося книговидання також у сербських монастирях Руйно (1537), Грачаниця (1539), Мілешева (1544-1547, 1557-1577), врешті у монастирі Мркшна црква, який поки що не вдалося локалізувати (1562-1566). Як видно з примітивного за виконанням Руянського Євангелія, його друкували самоуки, натомість всі інші монастирські друкарі були кваліфікованими фахівцями, особливо ієромонах Мардарій, який, можливо, навчався у Венеції, а потім працював у Мілешові, Белграді та Мркшиній цркві 72. В 1546 р. Филип Молодованин надрукував Євангеліє в Сібіу (Трансільванія), 1547 роком датовані два видання Апостола, що їх видав у волоському місті Тирґовиште Дмитро Любавич.

У виданнях перших кириличних друкарень простежуються як риси, спільні для всього кириличного друкарства, так і зумовлені специфічними традиціями книжності окремих країн та їх регіонів.


 72 Немировский Е. Сербские монастырские типографии 16 века. Москва 1995, с. 173. Про примірники південнослов’янських видань, що зберігаються в Одесі, див.: Старопечатные издания кирилловского шрифта XV — первая пол. XVI в. Сост. В.Н. Райко, ред. Е.Л. Немировский, Одесса 1998, с. 10.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   43