Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності




Сторінка8/43
Дата конвертації25.03.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43

Францішак Скорина та його послідовники

У першій чверті XVI ст. виникло національне білоруське друкарство, яке швидко досягло високого рівня, стало чинником відродження білоруської культури. Це мало істотне значення і для України. Адже, як уже відзначалося, у той час культурне життя білоруського та українського народів у багатьох відношеннях становило єдиний процес.

Економічний розвиток білоруських і українських земель, зміцнення економічних позицій православних міщан — це фактори, що сприяли активізації міщан і в царині культури. Однак невипадково саме білоруське середовище виявилося спершу активнішим. Політичне становище православних у таких містах, як Полоцьк чи Вільнюс було набагато кращим, ніж у Львові. У цей час розвиткові білоруської культури сприяв також і державний статус Великого князівства Литовського, яке тоді ще залишалося литовсько-білорусько-українською державою, не лише за складом населення, але, до певної міри, і за культурно-політичною орієнтацією.

Основоположником білоруського друкарства став Франциск Скорина (за сучасним білоруським правописом — Францішак або Франьцішак Скарына). Він народився у родині купця Лук’яна Скорини в старовинному білоруському місті Полоцьку, яке було другим після Вільнюса економічним центром Великого князівства Литовського 73. У 1504-1506 рр. Ф. Скорина навчався у Краківському університеті, де отримав титул бакалавра мистецтв, після цього продовжував студії у Західній Європі і 1512 р. здобув у Падуанському університеті титул доктора медицини.

Світогляд Скорини формувався як на основі досвіду і знань, що їх він виніс з рідної Білорусії, так і на основі знайомства з культурою західноєвропейського Ренесансу. Економічне і суспільно-політичне життя тогочасної Білорусії та України сприяло поширенню серед частини міського населення гуманістичних поглядів, готувало ґрунт для включення цих земель у загальноєвропейські культурно-ідеологічні рухи 74. У тогочасних умовах було неможливо цілком відійти від традицій середньовічної ідеології, і все ж у багатьох відношеннях Скорина став попередником білорусько-литовської реформації, свідомо виступивши за піднесення освітнього рівня рідного народу.

Задумавши видавати книжки "людем посполытиым к доброму научению", Скорина найсприятливішим для цього місцем обрав Прагу, де гуситський рух започаткував небувале піднесення культурного та політичного життя. Невипадково в Чехії вийшли друком перші переклади Біблії на одну з слов’янських мов, широко використовувалися й рукописні переклади біблійних книг. Осередком чеського друкарства було празьке Старе місто. Саме тут 6 серпня 1517 р. вийшов у світ Псалтир "повЂлЂнием и працею избранного мужа, в лЂкарскых науках доктора Францішака Скоринина сына c Полоцька" 75. Видавець вказував, що книга може бути використана дітьми як "початок всякое доброе науки, дорослым помножение в науце". Видання мало зручний формат (кварто). В обох збережених примірниках виявлено тогочасні приписки "А то ся стало накладом Богдана Онкова сына, радци мЂста Виленского" 76.


 73 Матеріали про життя і діяльність Ф. Скорини узагальнено в численних працях. Див., зокрема: В. Дарашкевіч. Вялікі ўсходнеславянскі першадрукар і асветнік-гуманіст // Францыск Скарына. Зборнік дакументаў і матэрыялаў, Мінск 1988, с. 7-40; Франциск Скорина и его время. Энциклопедический справочник, Минск 1990; Немировский Е.Л. Франциск Скорина. Жизнь и деятельность белорусского просветителя, Минск 1990; Белорусский просветитель Франциск Скорина и начало книгопечатания в Белоруссии и Литве (Федоровские чтения. 1977), Москва 1979; Галенчснка Г.Я. Ф. Скарына, беларускі і усходнеславянскі першадрукар, Мінск 1993.

 74 Подокшин С.А. Франциск Скорина, Москва 1981, с. 36; Галенченка Г.Я. Ф. Скарына...

 75 Франциск Скорина и его время, 1990, с. 21.

 76 Там само, с. 446, 482-483.


Відразу ж після Псалтиря Скорина приступив до видання "Біблії руської" у тому ж форматі четвірки. Біблійні книги виходили в міру їх підготовки, а не в тій послідовності, яка прийнята у церковному каноні. Крім Псалтиря, в 1517 р. вийшли Книга Йова (10 вересня), Притчі премудрого Соломона царя (6 жовтня), Книга Ісуса сина Сірахового (5 грудня). Книга Буття (1519) починається загальним дереворитним титульним аркушем до всіх випусків і програмною передмовою до всієї Біблії. Протягом 1517-1519 рр. у Празі вийшов Псалтир і 22 книги (у 19 випусках) "Біблії руської" загальним обсягом 2389 друкованих аркушів 77. Ці випуски не охоплюють всього кола книг Старого завіту. Нема, зокрема, книг Маккавейських і книги Параліпоменон, хоча ними Скорина в загальній передмові до Біблії рекомендував користуватися для пізнання стародавньої історії. Очевидно, книжки, на які покликався Францішак Скорина в передмові, були підготовлені до друку, однак видати їх у Празі він не встиг.

Багато авторів вважали, що для видання книжок Скорина мусив мати у Празі власну друкарню 78. Але доктор-видавець міг користуватися послугами одного з чеських друкарів. У Празі в той час друкували не тільки латинським шрифтом двох варіантів (готичним і антиквою), але й єврейським. Саме 1518 р. тут майстерно надрукована перша частина Біблії (П’ятикнижжя) гебрайською мовою 79. Хоч Прага була давнім осередком друкарства, на той час не існувало чеських видань з таким високомистецьким ренесансним оформленням, як у друках Францішака Скорини 80. Можливо, однак, що Біблію друкував чеський майстер Павло Северин, який якраз після 1520 р. почав видавати книги у новому стилі, позначеному Ренесансом 81. Слід гадати, що саме на підставі вказівок Скорини один з празьких майстрів виготовив кириличний шрифт, відмінний від шрифту попередніх чотирьох кириличних друкарень. Книжки прикрашають численні фігурні гравюри, заставки, кінцівки, а також — річ небувала перед тим і після того — портрети самого видавця.


 77 Начало книгопечатания в Белоруссии и Литве, 1978, с. 5-13; Я.Неміроўскі. Выданні Францыска Скарыны // Францыск Скарына. Зборнік.., с. 215-277; Франциск Скорина и его время, с. 257, 364. Див. також: Біблія. Факсімільнае узнавленне Бібліі, выдадзенай Францыскам Скарынай... у 1517-1519 гадах. У 3 тамах Адказны рэдактар С.В. Кузьмін, навуковы кансультант Г.Я. Галенченка, Мінск 1990-1991.

 78 Вахнянин А. О докторі Францішаку Скорині і єго літературній діяльності. Відбитка з Справоздання Академічної гімназії у Львові, Львів 1879, с. 18-19.

 79 Мыльников А.С. Чешская книга. Очерки истории, Москва 1971, с. 89.

 80 Cyrilické tisky: Vystava z fondů Statni knihovny CSR pořadaná k 400. vyroči umrtí Ivana Fjodoiwa, Praha 1982, s. 16.

 81 Ibid., s. 17, 19; Александровіч С. Кнігі і людзі, Мінск 1981, c. 11.
Так, лише у Біблії є 45 гравюр, виконаних, як гадають, чеськими майстрами, що творили під впливом німецького мистецтва 82. Для своїх учнів Скорина придбав чимало готових дощок, які в кінці XV — на початку XVI ст. вживалися в друкарнях Чехії, Німеччини та інших країн.

Цікаво, що зображення будинку на 133-му аркуші Третьої книги царств нагадує будинок краківської Бурси вбогих 83. За заповітом її засновника, вихованця Празького університету Йогана Існера, до бурси мали приймати, насамперед, студентів "з Русі й Литви". Можливо, Скорина свого часу мешкав у цій бурсі, а потім відтворив її з пам’яті, щоб надати реальних рис ілюстрації на теми старозавітної історії. Схожість малюнка з будинком бурси підтверджує припущення деяких дослідників, що сам Скорина брав участь в ілюструванні своїх видань.

Францішак Скорина продовжив видавничу діяльність у Вільнюсі "в дому почтивого мужа Якуба Бабича найстаршого бурмистра славного и великого места виленскаго". Тут у березні 1525 р. видрукувані Апостол формату вісімки, а без позначення року видання — "Малая подорожная книжка" ще меншого формату в 12-ту частку аркуша. Довго вважали Апостол першим віл енським виданням, щойно А.С. Зьорнова на підставі стану гравюр зробила висновок, що "Малая подорожная книжка" надрукована раніше 84. Це блискуче підтвердилося після виявлення в Королівській бібліотеці Данії у Копенгаґені примірника книжки з пасхальними таблицями на 1523-1543 рр. Найімовірніше, "Малая подорожная книжка" вийшла десь в середині 1522 р. 85.

"Книжка" поділяється на Псалтир, Часослов, 17 акафистів та канонів, "Шестодневець" зі службами на всі дні тижня, святці з пасхалією. Кожна з 21 частини має окремі вихідні дані та окрему пагінацію, а деякі з них — і окремі титульні аркуші. Між частинами є значні відмінності в оформленні, які можуть свідчити, що працювали над ними різні друкарі. Тому Є.Л.Немировський пропонує вважати згадані частини окремими виданнями 86.


 82 Дэлюга В. Криніцы і інспірацыі ксілаграфічных ілюстрацый да выданняў Францыска Скарыны // Кантакты і дыялёгі № 2(51), Мінск 2000, с. 3-7.

 83 Див. малюнок цього будинку, якого нині не існує, у кн.: Ісаєвич Я.Д. Юрій Дрогобич, Київ 1972 (вклейка після с. 64).

 84 Труды Гос. библиотеки СССР им. В.И.Ленина, вып. 3, 1959, с. 215.

 85 Коршунаў А.Ф. Знойдзена "Пасхалія" // Помнікі гісторыі і культуры Беларусі, 1972, № 4, с. 45; Лукьяненко В.И. Каталог белорусских изданий кирилловского шрифта XVI и XVII вв., вып. 1, Ленинград 1973; вып. 2, 1975, с. 27.

 86 Начало книгопечатания в Белоруссии и Литве, с. 13-19; Неміроўскі Я. Выданні Францыска Скарыны // Францыск Скарына. Зборнік документаў і матэрыялаў, 1988, с. 277-302.
Але назва "Малая подорожная книжка" відноситься до всіх частин, що видно зі спільної передмови, яка починається словами: "В сеи малой подорожной книжце поряду кратце положени суть..." Форма "в книжце" — місцевий відмінок від "книжка", однак російські бібліографи XIX ст., які недостатньо знали білоруську мову, безпідставно реконструювали форму "книжица". За ними також за аналогією з Острізькою "Книжицею" 1598 року пішли і наступні дослідники. В одній з публікацій передмов і післямов Ф. Скорини хибний варіант впроваджено також у текст першого рядка передмови. Щойно в останні роки відновлено форму, властиву білоруській мові 87.

У виданнях Скорини чи не найцікавіші для сучасного читача численні передмови частково перекладені з латинської мови (з відомих середньовічних коментарів Ніколауса Лірана), а частково написані самостійно. Вони яскраво відбивають просвітницькі позиції автора. Так, у загальній передмові до Біблії йдеться про необхідність використання наявних в окремих книгах елементів реальних знань для вивчення "семи визволених наук" — граматики, риторики, логіки, арифметики, геометрії, астрономії, музики. Свій патріотизм Скорина найяскравіше підкреслив у передмові до книги "Юдиф". У ній розповідається, як під час облоги міста Вефулії військом ассірійського царя Навуходоносора вдова Юдиф проникла до намету полководця ассірійців Олоферна і, коли він заснув після банкету, відтяла ворогові голову, врятувавши тим рідне місто. Скорина закликає читачів "жену сию преславную" наслідувати "в добрых делех и в любви отчины", не шкодувати праці та майна для загального добра і для батьківщини. Адже "от прирожения звери, ходящие в пустыни, знають ямы своя; птицы, летающие по въздуху, ведають гнезда своя; рибы, плывающие по морю и в реках, чують виры своя; пчелы и тым подобная боронять ульев своих, — також и люди, игде зродилися и ускормлены суть по Бозе, к тому месту великую ласку имають. Протож и сия вдовица Іудиф для места рожения своего выдала ест живот свой на небезпеченство" 88.

Дослідники давно вже відзначили у друках Францішака Скорини спроби віршування. Видавець виходив з розуміння віршованої природи друкованих ним біблійних текстів. У передмові до Псалтиря він писав: "Розделил есми вси псалмы на стихи, по тому, яко ся в ыных языцех делить". А в передмові до Біблії уточнено, що Псалтир містить "кафизм двадесеть, псалмов полтораста, стишков или припелов две тысещи и шесть сот". Францішак Скорина усвідомлював ритміку твору, причому співаним "припелам" у його розумінні відповідали читані "стишки" 89. Віршовані уривки з Біблії Скорини побудовані на засаді властивого біблійній поетиці паралелізму членів або на поєднанні цього принципу з силабічним. Чеська дослідниця Франтішка Соколова вказала на польський (можливо, пов’язаний з чеським) прототип віршованого "Декалогу", в якому Францішак Скорина послідовно римує рядки. Вона ж наводить приклад віршованого тексту: перелік розділів книги Левіт (1519). Цей текст, що ґрунтується на відповідному місці чеської "венецької" Біблії 1506 р., кваліфікується як нерозмірний, несилабічний вірш, зв’язуваний кінцевою римою 90. Однак в даному випадку можна говорити про римовану прозу.
 87 Пор.: Скарына Ф. Прадмовы і пасляслоўі, Мінск 1969, с.160; Франциск Скорина и его время, с. 411.

 88 Франциск Скорина и его время, с. 93-94.

 89 Беркаў П.Н. Скарына і пачаток ўсходнеславянскага вершаскладання // 450 год беларускага кнігадрукавання, Мінск 1969, с. 254.

 90 Sokolová F. Nad některými problémy života a díla Francyska Skoryny // Slavia, 1978, №3, s. 321.


Елементи віршування простежуються також в акафистах, вміщених у "Малій подорожній книжці". Значення цього зростає ще більше, якщо врахувати, що, принаймні, частина акафистів — не переклад, а власний твір білоруського письменника, що незаперечно доводять виявлені А. Туриловим акростихи, які вказують на ім’я і прізвище Францішака Скорини 91. Слід однак враховувати думку дослідників, що наявність римованої прози у передмовах ренесансних видань (західноєвропейських, чеських, польських) є рецидивом середньовічної стилістики  92.

У мовному відношенні білоруські першодруки Скорини поділяються на дві групи. Празький Псалтир та віленські книги надруковано церковнослов’янською мовою у тому варіанті, що був поширений у Білорусії і відбив багато особливостей білоруської мови. До тих слів, які здавалися Скорині важко зрозумілими "для людей простих", видавець додав на полях відповідники з тогочасної білоруської літературної мови (зрідка для пояснень використовувалися слова церковнослов’янського походження, які були широковживаними у білоруській писемності). Значно більший вплив мало білоруське мовне середовище на переклади всіх інших видань — біблійних книг, "виложених руською мовою". Цей переклад був здійснений на основі двох головних джерел — чеської Біблії 1506 р. і церковнослов’янських текстів деяких біблійних книг. Хоча багато дослідників вважали мову перекладів білоруською, спеціальні філологічні дослідження показали церковнослов’янську мовну основу і цих Скоринових друків, особливо в галузі лексики та словотвору. Але Скорина впровадив настільки багато граматичних і лексичних білорусизмів, що його мова є зразком білоруської редакції церковнослов’янщини, проміжною ланкою у переході від церковнослов’янської мови до білоруської 93. Прагнення зробити мову своїх видань зрозумілішою для "людей простих", "посполитих" — яскрава риса гуманізму Скорини. Францішак Скорина багато в чому випередив свою епоху. І тоді, і ще довго потім національна свідомість виступала під оболонкою конфесійної приналежності. Але білорус з Полоцька свій явний індиферентизм до конфесійної різниці між християнами зумів поєднати з усвідомленим патріотизмом 94. За визначенням І.Франка, вихід книг Францішка Скорини став "не лише літературним фактом, але й вагомим внеском в історію культури" 95.


 91 Турилов А.А. Гимнографическое наследие Франциска Скорины в рукописной традиции // Проблемы научного описания рукописей и факсимильного издания памятников письменности, Ленинград 1981, с. 243-245; Турилов А.А. Гимнографические произведения Ф.Скорины // Франциск Скорина и его время, с. 293-295.

 92 Ulewicz T. Wśród impresorów krakowskich doby Renesansu, Kraków 1977, s. 153-159.

 93 Жураўскі A.I. Мова друкованых выданняў Ф.Скарыны // 450 год беларускага кнігадрукавання, Мінск 1968, с. 302-303; Жураускі А.I., Свяжынскі У.М. Мова выданняў Ф. Скарыны, Мінск 1990.

 94 Сидоров А.А. Узловые проблемы и нерешенные вопросы истории русского книгопечатания // Книга. Исследования и материалы, сб. 9, Москва 1964, c. 24.

 95 Франко І. Зібрання творів. У 50 т., т. 41, Київ 1984, с. 173.
У книгозбірнях України збереглося 34 примірники видань Скорини (якщо рахувати біблійні книги як окремі видання): вісімнадцять у Національному музеї у Львові (16 біблійних книг, Псалтир, Часослов), дев’ять у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського у Києві, сім в Одеській державній науковій бібліотеці, п’ять у Закарпатському державному краєзнавчому музеї в Ужгороді, одна у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України 96.

Доказом високої оцінки видань Скорини українськими читачами є їх численні рукописні копії. Так, 1543 р. Парфен з Кобринського і Пинського староств переписав віленський Псалтир, внісши до мови низку українізмів. У бібліотеці Перемишльської греко-католицької капітули було три списки Апостола Скорини, у збірці А.С. Петрушевича — список П’ятикнижжя  97, у збірці Рум’янцевського музею в Москві збереглася копія скорининських біблійних книг, що її Стециха — очевидно селянка — передала церкві у с. Підмонастирі 98. Мистецьким оздобленням вирізняється перепис Апостола Скорини, здійснений 1593-1594 рр. у с. Теслугові на Волині попом Гермогеном, "родичем з Торчина, прозвищем Тихоненя Яцкович" 99.

Серед рукописних копій Біблії Скорини увагу дослідників привернув список, зроблений на замовлення Василя Жугаєвича з м. Ярослава над Сяном у Перемишльській землі Руського воєводства. Тут вміщено датовані 1568 р. переписи чотирьох біблійних книг (Йова, Притчі, Екклезіаст, Премудрість) і збірку інших матеріалів, частина яких пропагує книгу як джерело мудрості 100. У мові скорининських книг тут більше, ніж у їхньому друкованому тексті, південнослов’янізмів, що цілком відповідає традиціям тогочасної української писемності 101. В заголовках, передмовах і післямовах там, де йдеться про те, що книги велів надрукувати Скорина, замість його прізвища фігурує "в лікарських науках доктор Василій Жугаєвич", або "Жугаєв син з Ярославля", який ці книги "казал списати". Ймовірно, Жугаєвич — той самий бакалавр Васько з Ярослава, який наймав для писання книжок дяка Яцька Макушку зі Стрия, причому Макушка у 1562 р. зобов’язався прибути у Ярослав і там згадані книжки писати і закінчити 102.
 96 Франциск Скорина й его время, с. 326-327, 364-365, 407, 446, 555-556.

 97 Барсов Е.В. Описание некоторых южнорусских и западноукраинских рукописей, находящихся в рукописном собрании Е.В.Барсова // ЧОИДР, 1884, ч. 2, с. 13; НБ у Варшаві, збірка рукописів Перемишльської капітульної бібліотеки, Акс. 2769, 2806; Возняк М. Історія.., т. 2, с. 10-11.

 98 РДБ, відділ рукописів, ф.256 (М.П.Румянцева), № 19.

 99 Харківська наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, ркп. 819172. Рукопис виявив священик с. Верби Лубенського повіту Григорій Ісаєвич на хорах церкви. Укладений ним у 1895 р. опис зберігся у складі історичного опису села. Див.: Держ. архів Житомирської обл., ф. 159, оп. 1, од.зб. 388, арк. 8-9.

 100 РНБ, ркп. F 1.4; Владимиров П. Доктор Франциск Скорина: Его переводы, печатные издания и язык, Санкт-Петербург 1888, с.219-220.

 101 Анічэнка Ў. В. Кніжна-царкоўнаславянскія.., с.68-69.

 102 Gębarowicz M. Iwan Fedorow i jego działalność w latach 1569-1583 na tle epoki // Roczniki Biblioteczne, Warszawa 1969, z. 1-2, s.24.
На жаль, не зберігся рукопис, що його Ф. Ціхановський (в 1810-1828 рр. холмський греко-католицький єпископ) подарував бібліотеці Варшавського університету. Як видно з передмови, спершу рукопис містив повний текст біблійних книг — старозавітних і новозавітних. У кінці П’ятикнижжя сказано про виконання рукопису 1569 р. "повеленієм же і пильностію худаго человіка на ім’я Луки в неславном же граді Тернополі". На відміну від скорининських друків, книги було розміщено в канонічній послідовності. Повторювалися передмови з видань Скорини, а характерні для цих видань мовні риси виявлено у всьому рукописі, в тому числі у тих книгах, яких нема серед друків Скорини (дві книги Параліпоменон, чотири книги Ездри, книга Товії, новозавітні книги) 103.

З рукописом Ціхановського багато спільного має рукописний кодекс, який з Вщинського монастиря (поблизу Золочева на Львівщині) надійшов до львівського Онуфріївського монастиря, де був виявлений Я. Головацьким. Продовження того ж кодексу опинилося у колекції М.П. Погодіна 104. Крім Псалтиря і кінця Маккавейських книг, він містить всі старозавітні книги, в тому числі й ті, які відсутні у друках Скорини (дві книги Параліпоменон, книга Ездри, книга Товії, неповна перша книга Маккавеїв). У кінці П’ятикнижжя є запис про його копіювання в 1575 р. "писарчуком" Дмитром із Зінькова; при початку і кінці книги Ісуса Сірахового (писаної іншим почерком) сказано про написання її в 1573-1576 рр.; у кінці книги Єзекиїла є запис про закінчення її "повеленієм же и пильностію богобойнаго ієрея пастыря Христовых овець в неславнЂм же градъ МаначинЂ" (Маначин — тепер село Волочиського району Хмельницької обл.). Як і копії Василя Жугаєвича з Підмонастиря, маначинський список Дмитра з Зінькова має більше церковнослов’янізмів, ніж у самого Скорини 105. Водночас ті книги, яких нема в Скорининих друках, мають багато спільного з празькою першодрукованою Біблією. Припускають, що вони скопійовані з втрачених частин повного скорининського перекладу Біблії 106.


 103 Тиховский Ю.И. Южнорусский библейский кодекс Луки из Тернополя (1559) и его отношение к трудам Скорины и к южнорусскому библейскому кодексу 1575-1577 гг. // Труды XII Археологического съезда, т. 3, Москва 1905, с. 337.

 104 ЛНБ, зб. Василіянських монастирів, ркп. 1290; РНБ, зб. Погодіна, 85. Див.: Исаевич Я. Наследие Франциска Скорины на Украине // Белорусский просветитель Франциск Скорина и начало книгопечатания в Белоруссии и Литве, Москва 1979, с. 170-172.

 105 Анічэнка Ў. В. Скарынінскія традыцыі на Украіне // 450 год беларускага кнігадрукавання, Мінск 1968, с. 269; Востоков А. Описание русских и словенских рукописей Румянцовского музеума, Санкт-Петербург 1842, с. 22.

 106 Ахрыменка П.П. Летапіс братэрства, Мінск 1973, с. 31.


Усі згадані рукописи книг, які можна пов’язувати з неопублікованими частинами Біблії Скорини, походять із західноукраїнських земель, точніше — зі східної частини Галичини і з Поділля. М. Ґембаровичем зроблено спробу пояснити цю обставину деякими фактами біографії Скорини. Суть арґументації цього дослідника така. На початку 1530 р. Францішак Скорина побував у Кеніґсберзі при дворі Альбрехта — останнього великого магістра Тевтонського ордену, який перейшов на лютеранство і перетворив володіння ордену на світське герцогство.
Великий магістр Тевтонського ордену - вища виконавча посада Тевтонського ордену. У його компетенції знаходилася внутрішня політика - управління територіями, кадрова політика, управління іншими справами ордену; а також зовнішня політика.
Характеру служби не знаємо, але вона могла бути пов’язана з літературно-науковими заняттями князя. У травні 1530 р. герцог Альбрехт прусський прохав великого канцлера литовського, віленського воєводу Альбрехта Ґаштовта (лист від 16 травня) і віленський маґістрат (лист від 18 травня), щоб вони заопікувалися родиною Скорини. Але вже 26 травня герцог Альбрехт звернувся до Ґаштовта з листом у зовсім іншому дусі: він звинуватив

Скорину, що той таємно виїхав з Кеніґсберга і намовив виїхати також двох євреїв — лікаря і друкаря 107. На думку М.Ґембаровича, цим друкарем міг бути тільки один з чотирьох синів Самуїла з Галича. Три з них (Самуїл, Ашер і Ельякін) 1533 р. опублікували в своїй краківській друкарні першу в Польщі єврейську книгу, згодом зайнявся друкарством і четвертий брат. Спочатку засновники єврейського друкарства у Кракові називали себе просто "галицькими євреями" (Iudaei Halicienses), згодом прийняли прізвище Галич, або Геліц, Геліцер. Усі брати Галичі були, за висловом сучасного дослідника, "фанатиками друкарства", які в пошуках кращих умов для заняття улюбленою справою не раз переїжджали з міста до міста, з країни до країни 108. Тому ймовірно, що Скорина намовив того з Галичів, з яким зустрівся у Кеніґсберзі, приступити до друкарської діяльності разом з ним. Коли ж герцог Альбрехт почав шукати втікачів за допомогою свого приятеля канцлера Ґаштовта, Скорині довелося піти на службу до віленського єпископа Яна, сина короля Зиґмунта, брата Беати з Косцєлецьких Острозької. Незадовго перед тим Ян отримав Крем’янецьке староство. М. Ґембарович припускав, що саме туди сховалися Скорина і друкар, з яким він домовився займатись видавничою діяльністю. Скорина, який за даними інших джерел, вів торговельно-фінансові справи для єпископа Яна, міг отримати доручення зайнятись економічним впорядкуванням нового маєтку свого патрона. Натомість для друкаря Крем’янець був добре знайомим; це місто мало тісні економічні зв’язки з Галичем, звідкіля походила його родина. Слідом перебування Скорини у Крем’янці дослідник вважає згадувані рукописи ненадрукованих частин скорининської Біблії. Всі ці рукописи виникли недалеко від Крем’янця, де внаслідок діяльності Скорини міг залишитися протограф повного перекладу Біблії. Мовляв, ті з книжок, які не були видані раніше, Скорина запланував опублікувати у Львові. Відгомоном цього М. Ґембарович вважав текст епітафії Івана Федорова і його слова у львівському Апостолі про те, що першодрукар йшов слідами якогось "богоизбранна мужа" (сам Ф. Скорина називав себе "избранным мужем"); також твердження князя Андрія Курбського, що Біблія Скорини "спирається на єврейську", дослідник розглядає як натяк на співпрацю з друкарем-євреєм 109. Зберігся і судовий акт 1537 р. про те, що кременецькому рабинові доктору Авраамові купець Ісачко Острозький передав у числі інших заставлених товарів книжки. М. Ґембарович не виключає можливості, що Авраам -лікар, який виїхав із Скориною і друкарем з Кеніґсберґа, а згадані книги — видання Скорини. Але після усунення Яна з віленського єпископства та передачі ним Крем’янецького староства королю (1536) Скорина, ймовірно, припинив зв’язки зі своїм колишнім протектором, а незабаром виїхав знову до Праги. Арґументацію М. Ґембаровича щодо можливого друкування Францішком Скориною у Крем’янці приймає В. Стасенко 110.


 107 Францыск Скарына. Зборнік.., c. 95-105.

 108 Там само, с. 14-15; Bałaban M. Historia Żydów w Krakowie i na Kazimierzu 1304-1868, t. l, Kraków 1931, s. 131, 505, 527.

 109 Gębarowicz M. Iwan Fedorow.., s. 24.

 110 Стасенко В. Францішак Скорина та спроби раннього українського книговидання // Палітра друку, 1999, №6, с. 80.


Але версія про спробу видавничої діяльності Скорини у Крем’янці чи Львові складається з ланцюга гіпотез, жодна з яких не доведена. Невиразність, неясність джерел з цього питання може відображати той факт, що така спроба була невдалою. Це, звичайно, не виключає необхідності дальших студій у цьому напрямі, як і взагалі дальших пошуків у архівах та бібліотеках.
* * *
Другим після Вільнюса осередком друкарства у Великому князівстві Литовському стало місто Берест на Поліссі — сучасний Брест. Берестейським старостою в середині XVI ст. був магнат-кальвініст Микола Радивил Чорний, під егідою якого у Бересті виходили польські кальвіністські видання, що їх у 1553-1554 рр. друкував Б. Воєвудка, а з 1558 р. — С. Мурмеліус. В 1563 р. у Бересті вийшов старопольський переклад Біблії, однак прізвище друкаря на цьому виданні не вказане.

У маєтку цього ж М. Радивила у м. Несвіжі в 1562 р. працювала білоруська друкарня. Одним з тих, хто заохотив білорусько-литовських реформаційних діячів до її заснування, був, як припускають, відомий протестантський публіцист П.П. Верджеріо, який під час перебування у Вільнюсі у 1560 р. міг ознайомити Миколу Радивила, Остафія Воловича, Симона Будного з виданнями словенського освітнього діяча Пріможа Трубара 111. Книжки у Несвіжі виходили "накладом" несвізького намісника М. Кавечинського, проповідника Л. Кришковського і визначного реформаційного діяча С. Будного. Будний — автор обох білоруських кириличних несвізьких видань: Катехизиса і трактату "О оправданій грЂшнаго человЂка пред Богом 112. Перше з них настільки нагадувало видання Скорини, що в XVII ст. укладачі каталога бібліотеки Львівського братства приписали книжку "докторові Францішкові 113.

Ще більшою мірою, ніж Будний, продовжувачем скорининських традицій став Василь Тяпинський. Він, хоч належав до поміркованого крила социніан, був далеким від конфесійної обмеженості. Якщо Будного білоруська мова цікавила як засіб пропаганди протестантизму, то Тяпинський насамперед патріот, палкий прибічник поширення рідномовної освіти серед народу. Василь Тяпинський таврував "значних панів" за зневагу до рідної мови, закликав їх давати кошти на заснування шкіл і розвиток науки. Зарахування Тяпинського до білоруського книгодрукування є умовним. Невідомо, де працювало підприємство, назване ним самим "убогою друкарнею", — в білоруському Тяпині чи деінде, скажімо, у тому ж Несвіжі або на Волині, де в нього були маєтки 114. Єдине відоме її видання — Євангеліє — вийшло, ймовірно, на початку 70-х років 115.
 111 Там само, s. 66, 67.

 112 Описание старопечатных изданий кирилловского шрифта, с. 10-20.

 113 Ісаєвич Я.Д. Бібліотека Львівського братства // Бібліотекознавство та бібліографія, вип. 3, Харків 1966, с. 128.

 114 Левицький О. Про Василя Тяпинського, що переклав в XVI ст. Євангеліє на просту мову // Записки Українського наукового товариства в Києві, кн. 12, 1913, с. 5-21.

 115 Галенченка Г.Я. Васіль Цяпінскі — паслядоўнік скарынінскай справы // 450 год беларускага книгадрукавання, Мінск 1968, с. 176; Описание старопечатных изданий.., с. 20-22.
Книжка збереглася лише у двох примірниках; невідомо, чи був надрукований повний текст, чи та частина, яка є у повнішому з них. Унікальна на той час її риса — вміщення паралельно церковнослов’янського тексту і перекладу на мову "просту". Щойно з 1607 р. відоме інше аналогічне видання — надрукована в Острозі книга "Лікарство на оспалий умисл чоловічий" з паралельними текстами церковнослов’янською і тогочасною українською книжною мовами. Крім перекладу на "просту" мову, зрозумілу і білорусам, і українцям, Тяпинський подав на полях додаткові переклади й етимологічні пояснення слів, поклики, текстологічні пояснення. Ці матеріали свідчать про філологічні та загальнонаукові знання визначного літератора і видавця.

Попри всю вже неодноразово відзначену нами спільність культурного розвитку України та Білорусії, Францішак Скорина і Симон Будний насамперед належать до білоруської культури. Очевидно, обидва швидше видавці, ніж друкарі. Зв’язки з Україною у них залишалися спорадичними, хоч, без сумніву, їхні видання були орієнтовані на всіх "руських" читачів. Друк Тяпинським двомовного Євангелія засвідчив, що ініціатива Скорини й Будного знайшла не лише прихильників, але і продовжувачів. Однак діяльність Тяпинського була обмеженою за своїми масштабами, тому істотного впливу на культурне життя білоруських та українських земель вона мати не могла.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43