Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності




Сторінка9/43
Дата конвертації25.03.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   43

Перша друкарня у Львові

Краківську друкарню Ш.Фіоля можна вважати першою українською друкарнею в тому сенсі, що вона, судячи з усього, видавала книги для України та суміжних країн, започаткувала кириличне книговидання у тій формі, яка була продовжена друкарнями в Україні. Натомість першу друкарню безпосередньо в українських землях заснував Іван Федоров-Федорович у Львові 116.


 116 Про погляди різних авторів щодо значення діяльності Івана Федорова див. у вступі до цієї праці (зокрема, с. 22-23, 27-28, 31-32). Див. також: Возняк М. Батько українського друкарства. В 350-і роковини смерти Івана Федорова // Календар Українського Народного Союза нар. 1933, с. 72-73.
У Львові склалися сприятливі умови для того, щоб стати осередком друкарства. У XVI ст. це був один з найбільших економічних і культурних центрів у Східній Європі. Розташування міста на перехресті торговельних шляхів сприяло також зростанню його ролі у міжнародних культурних взаємозв’язках. Купець родом з Ґданська Мартін Ґруневеґ, який оселився у Львові 1582 р., писав: "У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх уборах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах... Кожен, якою мовою він би не розмовляв, знайде тут і свою мову. Місто віддалене на сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках мальвазії вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамою міста" 117. Водночас той же Ґруневеґ підкреслює, що місто було засноване князем Левом, послідовно називає його "руським Львовом", згадує ряд львівських пам’яток давньоруської архітектури й мистецтва. Однак наприкінці XIV або на початку XV ст. поряд зі старим, заснованим галицько-волинськими князями Львовом виросли мури нового міста, де оселилися німецькі купці, переважно вихідці з Сілезії. Завдяки королівським привілеям і своїй економічній перевазі нова дільниця привласнила собі юридичний статус "міста", відтіснивши стародавній Львів на становище передмістя. В XV ст. більшість повноправних мешканців центральної частини міста вже становили католики (переважно німецького походження) і лише окремі квартали тут належали українцям, вірменам, євреям. Як видно зі списку платників податків за 1400-1408 рр., українцям у межах міських мурів належало лише чотирнадцять будинків (у 1609 р. українським міщанам належало 15 кам’яниць на Руській вулиці і три на ринку) 118, оскільки з часом (в основному, у першій половині XVI ст.) німецькі колоністи полонізувалися, поляки здобули значну чисельну перевагу в "місті" у вузькому, юридичному значенні слова, тобто на території в межах мурів, де жили "міщани" — cives (громадяни міста). За межами мурів залишалася більша частина Львова, що поділялася на два передмістя: північне (Краківське), яке включало також територію колишнього княжого міста, і південне (Галицьке) 119. Більша частина Краківського передмістя (Підзамче) залишалася під управлінням королівського урядовця-старости (як правило, польського магната). Галицьке передмістя, яке виросло пізніше, попало в залежність від міських властей — маґістрату, що складався з міщан-патриціїв, теж католиків. На передмістях, особливо на Підзамчі, українців мешкало більше, ніж у центрі. У першій половині XVII ст. у Львові, за свідченням вірменського мандрівника Симеона Дпіра Замостеаці, було начебто "вдесятеро більше українців, ніж поляків" 120. Твердження Замостеаці не підтверджується іншими джерелами. Напевне, у вірменського подорожника склалося враження про численність українців на підставі його знайомства з активністю українського населення міста і передмість, яке було тісно пов’язане з українською більшістю людності регіону. Втім, багатонаціональний характер населення Львова теж стимулював його роль не лише в економічних зв’язках, а й у міжнародних культурних взаєминах.
 117 Ісаєвич Я.Д. Найдавніший історичний опис Львова // Жовтень, 1980, № 10, с. 107-108; Ісаєвич Я. Україна давня і нова, Львів 1996, с. 143-144.

 118 У багатьох історичних працях можна зустріти твердження, що у центральній частині міста православне населення могло мешкати лише на Руській вулиці. Насправді, як видно з актів міського архіву, обмеження стосувалося права мати власні будинки в межах міських мурів. На становищі квартирантів, піднаймачів, слуг православні мешкали й поза межами свого кварталу — Руської вулиці та навколишніх провулків.

 119 Докладніше див.: Капраль М. Демографія Львова. XV — перша половина XVI ст. //Львів. Історичні нариси, Львів 1996, с. 67-81.

 120 Лехаци Симеон. Путевые заметки. Перевод с армянского М.О.Дарбинян, Москва 1965, с. 248.


Засновником книговидання у Львові і Острозі став Іван Федоров (Федорович), який до переїзду на Україну був друкарем у Москві та білоруському містечку Заблудові. Якщо про життя Івана Федорова в Україні є ціла низка архівних документів 121, то про московський і заблудівський періоди його діяльності відомо переважно те, що сам друкар розповів у післямовах своїх видань. Тому важко сказати щось конкретне, ким був Іван Федоров перед тим, як став дияконом церкви Миколи Гостунського у московському Кремлі, і чим займався перед тим, як розпочати 19 квітня 1564 р. друкування Апостола першої точно датованої книги в Росії. Єдине, в чому можна не сумніватися, — те, що друкар не належав до знатної родини: про це свідчить його найменування Федоров — за іменем батька. Так називали в Росії людей неіменитих, бо лише знатним дозволялося вживати форми на -ич. У Білорусії та Україні, де таких обмежень не було, друкар називав себе "Іваном Федоровичем", додаючи до цього пояснення "з Москви", або "москвитин". Слово "москвитин" могло бути синонімом визначення "з Москви", але могло бути й особовою назвою. Є.Л.Немировський навів численні приклади, коли люди користувалися прізвищем "Москвитин" і навіть "Москва" як в українсько-білоруських землях, так і в самому місті Москві 122. Однак, виходячи з контексту згадок про це, вважаємо ймовірнішим, що Іван Федоров називав себе москвитином, щоб вказати на походження зі столиці Росії.

У деяких сучасних довідниках вказується "приблизна дата народження" Івана Федорова — 1510 р. 123 Така дата була запропонована, коли виникло припущення про його навчання у Краківському університеті й отримання там у 1532 р. ступеня бакалавра; дата народження визначена на тій підставі, що до університету найчастіше вступали у віці 15-18 років і отримували перший ступінь за 2-3 роки після вступу 124. Але будь-який арґумент на користь наведеної дати народження повинен відпасти, якщо буде встановлено, що Johannes Theodori Moscus, який 1532 p. став бакалавром у Кракові, — не наш першодрукар, а зовсім інша особа. А це саме так. Справа в тому, що бакалавр Іван син Федора — юнак, який 1529 р. записався до університету, походив з місцевості Phyetkowycze (ймовірно, сучасні Piątkowice) Краківської єпархії, а потім став краеноставським каноніком. На думку Є.Л. Немировського, насправді вписаний тоді Іван син Федора (якого він ідентифікує з першодрукарем) походив з Піткович (або Пєткович) у Білорусії. Нам видається ймовірнішою описка у назві місцевості (адже запис робився на слух, зі слів вступника), ніж у назві єпархії. Отже, доводиться відкинути можливість навчання першодрукаря у Кракові, а тим самим і гіпотезу про дату його народження, близьку до 1510 р.


 121 Майже всі вони опубліковані в збірнику архівних документів: Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI — перша половина XVII ст.), Київ 1975.

 122 Немировский Е.Л. Иван Федоров в Белоруссии, Москва 1979, с. 6-7.

 123 Книговедение: Энциклопедический словарь, Москва 1982, с. 561; Немировский Е.Л. Иван Федоров, Москва 1985, с. 17; Книга: Энциклопедия, Москва 1999, с. 665.

 124 Немировский Е.Л. Первопечатник Иван Федоров в Краковском университете // Советскоє славяноведение, 1969, с. 46-67.


Іван Федоров і його співпрацівник Петро Тимофієв Мстиславець вперше згадані у післямові московського Апостола 1564 р.: тут йдеться про асигнування їм з царської казни коштів на друкування цієї книги. Підкреслено, що над нею працювали обидва майстри. Так само разом вони друкували два видання Часовника, дуже близькі за текстом й ідентичні за оформленням. Робота над першим тривала від 7 серпня до 29 вересня 1565 р., над другим — від 2 вересня до 29 жовтня того ж року. У післямовах Апостола та Часовників 125 відзначено офіційний характер друкарні, ініціативу урядових кіл у її заснуванні. Високою кваліфікацією Івана Федорова і Петра Мстиславця можна пояснити те, що за рівнем поліграфічного виконання й художнього оформлення Апостол перевершує не лише попередні спроби друкарства (видання т.зв. Анонімної московської друкарні), але й московські стародруки наступних десятиріч.

Нові видання не знайшли в Росії одностайної підтримки. Сам Іван Федоров пізніше згадував, що залишити батьківщину і виїхати до Великого князівства Литовського його змусили переслідування з боку начальників і священоначальників, які побачили у друкованих книгах "багато єресей". Про це ним самим було сказано цілком однозначно, і не залишається жодних підстав для інших тлумачень, хоча невідомо конкретно, хто саме був ініціатором переслідувань і що саме в першодрукованих виданнях стало приводом для звинувачень у єресі. І хоч Федоров писав (можливо, щоб не закрити своїм друкам шляху до Росії), що цар непричетний до переслідувань друкарів, при доброзичливому ставленні Івана Грозного навряд чи вони мусили б емігрувати 126.

Незабаром після переїзду у Велике князівство Литовське Іван Федоров і Петро Мстиславець стали працівниками друкарні, власником якої був "найвищий гетьман" Великого князівства Литовського, нащадок київських бояр Григорій Ходкевич 127. До його маєтків належали два містечка на Підляшші — Супрасль і новозаснований Заблудів, обидва недалеко від Білостока. Задумавши створити освітньо-культурний осередок, гетьман Ходкевич обрав для нього Заблудів. Це може свідчити про прагнення здійснювати видавничу програму незалежно від супрасльських монахів, що не виключає ймовірності залучення їх до співпраці. Грамотою, виданою 7 червня 1567 р. (раніше її датували 1563 р., уточнення обґрунтував І.З. Мицько), Ходкевич надав матеріальне забезпечення церкві, шпиталеві, костьолові і при ньому "містрові" (вчителеві) 128. Щоб дати Федорову засоби існування на час роботи в новозаснованому видавничо-друкарському підприємстві, Ходкевич передав йому у користування (оренду) маєток у Мізякові Брацлавського повіту (Східне Поділля), а згодом село Малинку "с фольварком друкаровским"  129.
 125 Див.: Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова, Львів 1989, с. 46-67. 126 Див.: Немировский Е.Л. Иван Федоров, с. 116.

 127 Про рід Ходкевичів (Ходьковичів) див.: Лабынцев Ю.А., Щавинская Л.Л. Православная академия Ходкєвичей и ее издания, Минск 1996, с. 8-11.

 128 Мыцко И.З. K вопросу о пребывании Ивана Федорова в Белоруссии // Иван Федоров и восточнославянское книгопечатание, Минск 1984; Łabyncew J., Szczawińska Ł. W mieście sławnym Zabłudowie, Białystok 1995, s. 50.

 129 Документ про користування Іваном Федоровим першим з цих маєтків виявив О.Я. Мацюк, другим — В.М. Кравченко. Див.: Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина.., с. 32.


У заблудівській друкарні Г.О.Ходкевича Іван Федоров та Петро Мстиславець з липня 1568 р. до березня 1569 р. друкували Євангеліє Учительне церковнослов’янський переклад збірки казань, укладеної, як гадають, константинопольським патріархом Іоаном IX Агапітом 130. Незабаром після видання цієї книги Петро Мстиславець виїхав до Вільнюса, де зайнявся друкарством у співпраці з багатими білоруськими купцями Мамоничами. Натомість Іван Федоров від вересня 1569 р. до березня 1570 р. друкував свою першу самостійну працю — Псалтир з Часословом. Помічником його був Василь Гарабурда, якого в тогочасних документах при описі події, що сталася 27 березня 1570 р. у Володимирі на Волині, називають "слугою друкарні" Г.О.Ходкевича 131.

Після виходу Псалтиря з Часословом Ходкевич вирішив припинити видавничу діяльність, а Іванові Федорову запропонував зайнятися рільництвом. Проте друкар не мав наміру відмовлятися від улюбленої справи. Про його розуміння друкарства як обов’язку християнина поширювати слово Боже свідчить урочисте запевнення: "Не личило мені за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роздавати духовну поживу. А найбільше я боявся суду владики мого Христа... І тому я мусив піти звідтіля". І якщо в Москві Іван Федоров працював у державній друкарні, а у Заблудові в друкарні Г.О.Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, але й видавцем.

Іван Федоров уже в Заблудові міг довідатися про культурно-освітню діяльність львівських міщан, про їхню роль у суспільно-політичному русі. Ось чому друкар мав усі підстави сподіватися, що саме у Львові знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Він не міг не знати, що у цьому місті жило багато кваліфікованих ремісників, у тому числі фахівців, яких можна було залучити до виготовлення та ремонту друкарського обладнання. Є навіть неясні вказівки про існування у Львові друкарні до приїзду туди Івана Федорова 132, але жодної книжки від неї не збереглося, в той час як відомо понад півтисячі примірників федоровських друків. Тому наявність дофедоровської друкарні в Україні надійно довести дуже важко 133, — якщо ж припустити, що така друкарня існувала, то тоді, в усякому разі, вона була дуже малопотужною і короткотривалою 134. Тому є підстави погодитися не з тими авторами, які вишукують міфічні "дофедоровські" друкарні 135, а з тими, які вважають першу львівську друкарню,
 130 Див. докладніше: Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина.., с. 32, 68-84.

 131 Кравченко В. Соратник першодрукаря // Жовтень, 1985, № 4, с. 94.

 132 На надгробку Івана Федорова було вказано, що він "друкованє занедбалоє обновил".

 133 Огієнко І. Історія.., с. 63.

 134 Ф.Яворський твердив, начебто у Львові в середині XVI ст. діяла друкарня Ганса Люфта (Jaworski F. Autor, drukarz, nakładca, Lwów 1928, s. 9). Насправді цей друкар працював у Віттенберзі, а філія його друкарні була з 1549 р. у Кенігсберзі.

 135 Губко О. До початків українського друкарства // Архіви України, 1969, № 3, с. 23-25. Докладніше про різні легендарні дати початку українського друкарства див.: Ісаєвич Я. Джерела.., с. 137-143.


що діяла в 1573-1575 рр., першою друкарнею в Україні, а Апостол 1574 р. — першою друкованою на українській землі книгою 136.

З початку 70-х рр. XVI ст. у Львові активізувалася боротьба українського населення за національно-релігійну рівноправність. На передмісті Підзамче діяли Миколаївське та Благовіщенське братства, визрівав задум створення Успенського братства — громадської організації українських міщан центральної частини Львова. Є підстави вважати, що Іван Федоров мав контакти з об’єднанням міщан-опікунів Успенської церкви. Успенське братство, організаційно оформлене патріаршою грамотою 1 січня 1586 р., вже в 1592 р. отримало королівський привілей про затвердження друкарні, "яка при тій церкві давно встановлена, а перед кількома роками реформована" 137. Г.І. Коляда висловив припущення, що ці слова засвідчують існування у Львові друкарні перед Іваном Федоровим 138. Однак наявні джерела не підтверджують такої гіпотези. Тому природніше вважати акт 1592 р. доказом зв’язку друкарні Івана Федорова з діячами, що згуртувалися навколо Успенської церкви і незабаром зайнялись організаційним оформленням братства при ній. Очевидно, саме при Успенській церкві діяла "міська" православна школа, керівником якої якраз 1577 року був Стефан 139; ймовірно, це був Стефан Зизаній. Мешканці міста цінували книгу, деякі з них мали власні бібліотеки. Не дивно, що в такому середовищі Іван Федоров розраховував знайти підтримку видавничих задумів. За свідченням самого друкаря, він отримав допомогу від "неславних у світі" — ремісників, крамарів, окремих представників нижчого духівництва, про яких піде мова далі.

Де саме містилась друкарня Івана Федорова, де він мешкав? Після смерті Івана Федорова в одному з документів його названо "друкарем з Підзамча", тому дослідники припускали, що він з самого початку оселився на Підзамчі. Однак згодом Е. Ружицький виявив документи про те, що в 1573-1574 рр. друкар наймав приміщення не на Підзамчі, а на Краківській вулиці. Йдеться про записи в книзі, де реєструвався збір податків з міського населення. Зі записів про сплату королівського подвійного шосу, який розпочали збирати 11 березня 1573 р., видно, що у цей час у Кулґанківському будинку наймав приміщення "руський друкар" (impressor Ruthenus), який сплатив один золотий і один гріш 140.
 136 Jerabek B. Books, Printing and First Printed Houses in Ukraine // Ukrainian Review, vol. 38, Spring 1990, p. 21.

 137 MCS, p. 390.

 138 Коляда Г.І. До питання про українське друкарство перед Іваном Федоровим // Радянське літературознавство, 1962, №6, с. 102-116.

 139 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп.2, спр. 17, арк.736. Запис до львівських міських актів королівського підтвердження, датованого 23 вересня 1578 р., грамоти князя К.-В.Острозького від 25 березня 1577 р. про надання маґдебурзького права місту Базалії. З української мови на польську цю грамоту переклав ректор руської школи міста Львова Стефан.

 140 Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні, Львів 1975, с. 19, 21.
Будинок цей був розташований, як вважає Е. Ружицький, на місці нинішнього будинку № 4 на Краківській вулиці. Перед Іваном Федоровим і пізніше в цьому будинку мешкали різні ремісники, зокрема ливарники; отже, тут були приміщення, придатні для досить значних за розмірами майстерень 141. Очевидно, тут діяла друкарня Івана Федорова; ймовірно, при друкарні він і мешкав. Власником кам’яниці був бондар Адам Торик з Мостиськ, як комірник (піднаймач) мешкав у його будинку Валентин Жур, крім того, наймали помешкання Мартин Страх та Іван Федоров. Власник, Страх та "Іван друкар" (Iwan impressor) сплатили міський шос, цього разу по 22,5 гроша, також на підставі ухвали від 28 січня 1574 р. 142

Деякі дослідники припускають, що Іван Федоров прибув до Львова з готовою заблудівською друкарнею. Однак з документів не видно, які були його майнові права на цю друкарню і яку частину її він зміг привезти до Львова. Слова львівського єпископа Гедеона Балабана в його грамоті 1585 р. про те, що "Іван друкар...зближился... зо всіма варстати своїми до міста славного Львова" 143, стосуються, слід гадати, вже другого приїзду Івана Федорова до Львова. А під час першого приїзду йому доводилося споруджувати щонайменше один новий верстат (або лагодити старий). Про це свідчать матеріали судового процесу, розпочатого проти Івана Федорова столярським цехом. Коли друкар найняв столяра, столярський цех визнав, що це порушує його монополію і поскаржився до маґістрату міста. Рада міста вирішила, що Федоров не має права сам наймати столяра, а в разі потреби повинен просити цех або когось із цехових майстрів, щоб вони найняли йому фахівця для виконання тих чи інших робіт 144. На прохання львівського цеху два краківські друкарі, які якраз в той час були у Львові на ярмарку 145, підтвердили, що в Кракові нема постійних столярів при друкарнях. Іван Федоров вніс апеляцію, і врешті рада міста Львова вирішила справу компромісом: Іванові Федорову дозволити запросити столяра з-поза Львова, записати до котрогось з цехових майстрів і вже від його імені найняти на роботу на півроку. Однак відповідний декрет ради було видано щойно в грудні 1573 р., коли обладнування друкарні вже давно завершилося і закінчувалося друкування Апостола.

Опису першої львівської друкарні не виявлено. Устаткування її навряд чи істотно відрізнялося від того, яке пізніше Іван Федоров привіз з Острога, а частково доукомплектував у Львові. В акті оцінки майна, яке залишилося після Івана Федорова і зберігалося в будинку Івана Білдаги на Руській вулиці, названо такі речі: "вся столярська робота, тобто прес з усім пристроєм з дерева, ціною 90 золотих; латунний ґвинт великий відливаний з наґвинтником і великою пластиною, що буває під літерами, і пластинкою, що нею притискають літери, рама, у якій літери саджають" (металеві частини важили 8 каменів і 7 безмінів 146 і коштували 51 золотих 6 грошів); цинові (тобто олов’яні) літери в рамі на один аркуш друку.
 141 Ружицький Е.Й. Нові дані про останній період життя та смерті Івана Федорова // Архіви України, 1972, № 5, с. 68; Гронский И.С. K пребыванию Ивана Федорова во Львове // Федоровские чтения. 1978, Москва 1981, с. 16-17.

 142 Ружицький Е.Й. До біографії Івана Федорова // Архіви України, 1971, №4, с .83.

 143 Першодрукар.., с .81.

 144 Там само, с. 17-20.

 145 На ярмарок, що починався в день святої Аґнеси (21 січня), щороку з’їжджалися книгарі і друкарі з різних міст (Див.: Jędrzejowska A. Książka polska we Lwowie w XVI w. (Biblioteka Lwowska, t.27), Lwów 1928, s. 56).

 146 Понад 110 кг. Див.: Ісаєвич Я. Деякі питання української метрології XVI-XVIII ст. // НІБ, 1961, № 2, с. 12.


В другому описі майна, яке було в пивниці будинку Білдаги, фігурують: дерев’яна плита з друкарського верстата, дві шухляди зі скринею, поздовжна скриня без віка, дубовий прес і стіл — підставка для верстата 147.

Для устаткування верстата, виготовлення шрифту, купівлі паперу та інших потреб друкарні необхідно було мати значні кошти. Певну суму Іван Федоров привіз із Заблудова, де, мабуть, отримав винагороду від Г.О. Ходкевича. Але цього було не досить. Довелося звертатися з проханням про допомогу до заможних українських та грецьких купців, православних шляхтичів та верхівки духовенства. У них, розповідав потім Іван Федоров, він "не випросив ніякої ласки зворушливими словами, ні вимолив повним сліз риданням, ні виклопотав через священика". Хоч процитовані слова майже дослівно повторюють зворот з першого листа А.М. Курбського до Івана IV (1564), вони, слід гадати, правильно зображають відсутність належної допомоги Іванові Федорову з боку світської та духовної верхівки. Гедеон Балабан твердив пізніше, що "Іван Москвитин" розгорнув свою друкарську діяльність "з споможенієм благочестивих панов... а найбольше... Костянтина княжате Острозького" 148. Однак нема доказів, що це твердження можна віднести до першого періоду діяльності Івана Федорова у Львові. З тих, хто подав друкареві допомогу, в першу чергу заслуговує доброї згадки передміщанин Семен Каленикович, більш відомий як Сенько Сідляр. Слово "Сідляр" біля його імені — вказівка на фах цього ремісника; подібні визначення у той час найчастіше були своєрідними прізвиськами, і лише деякі з них перетворилися у родинні прізвища. Сенько мав хату на Підзамчі, кілька ділянок лугу, а 1579 р. купив город поблизу хати п’ятницького попа 149. Як згадував пізніше зять Сенька Сідляра Сенько Луцький, Іван Федоров мешкав у хаті Сідляра, "де користувався всілякою вільністю" і зазнавав від Сенька "великого добродійства" 150. Поки що не вдалося встановити, коли друкар жив у будинку цього ремісника. Як згадувалося, щонайменше від лютого 1573 р. до лютого 1574 р.


 147 Першодрукар.., с. 79, 86.

 148 Там само, с. 80.

 149 ЦДІАУЛ, ф. 9, т. 338, с. 842.

 150 Першодрукар.., с. 116.


Іван Федоров наймав приміщення у Кулґанківській кам’яниці на Краківській вулиці, а у другий його приїзд до Львова з Острога Сенька вже не було серед живих: він помер 1580 p. Якщо вважати малоймовірним проживання Івана Федорова не в тому будинку, де була його друкарня, то доведеться припустити, що він жив у Сенька короткий час відразу після приїзду до Львова, або напередодні виїзду і під час візитів з Дермані й Острога протягом 1575-1579 рр. Десь незабаром після першого приїзду до Львова друкар отримав від Сенька Сідляра одну або кілька позик на загальну суму 700 золотих. Після видрукування Апостола він 6 травня 1574 р. зобов’язався виплатити цей борг перед Різдвом і передав Сенькові у заставу "своє все рухоме майно, тобто книжки та друкарню" 151. Борг було сплачено досить швидко. Це видно з того, що майно Івана Федорова не перейшло до Сідляра, який і пізніше сприяв друкареві, зокрема, допомагав йому переслати гроші краківським купцям.

У деяких науково-популярних працях Сенька зображали безжалісним лихварем, можливо, плутаючи цю людину з його сином Сацьком , який пізніше справді намагався привласнити майно Івана Федорова. Якщо ж йдеться про Сенька Сідляра, то він був, без сумніву, одним з найосвіченіших представників львівської української громади. Недарма він листувався з князем А. Курбським у богословських питаннях. Спеціально для нього князь переклав одну з бесід Іоана Златоустого, однак не радив вступати в богословські дискусії з католиками 152.

Близькою до Івана Федорова людиною став також маляр Лаврентій Филипович Пухала, член передміського Миколаївського братства 153. Свого помічника Гриня Івановича Іван Федоров віддав у навчання саме до Лаврентія. В акті угоди Івана Федорова з Гринем Івановичем названі їхніми приятелями той же "маляр Лавриш" (Лаврентій Пухала), а також Михайло Дашкович, Іван Яцькович Мороховський (в 1590 р. — один з прибічників Гедеона Балабана) 154, швець-сап’янник Яцько. Кредит відкривав для друкаря отець Леонтій — приятель Сенька Сідляра, довголітній (ще з 1558 р.) настоятель Онуфріївського монастиря, який був під опікою православної громади центральної частини Львова 155.
 151 Там само, с. 22.

 152 РИБ, 1914, т. 31, шп. 469.

 153 Про нього див.: Александрович В. Лаврін Пухала (Пухальський), с. 86-88.

 154 Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст., Київ 1966, с. 75.

 155 Першодрукар.., с. 98-99.
Зв’язки першодрукаря з освіченими міщанами, передміщанами, окремими представниками духовенства слід враховувати при розв’язанні питання, чому видавничу діяльність на Україні Іван Федоров розпочав саме з Апостола. У Москві йому доручили видати цю книгу, оскільки потрібніші церкві книги вже були надруковані, хай менш досконало. Але у Львові друкар сам міг вирішувати, що видавати, зрозуміло, враховуючи попит. Тому , слід гадати, Іван Федоров узгодив з українськими міщанами, передміщанами і духовенством Львова вибір для друку Апостола.

Книга, яка друкувалася від 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р., вийшла без титульного аркуша, але за змістом — це "Діяння і послання апостольські". Формат львівського Апостола — фоліо, приблизно 18×20 см. Починається він аркушем, на звороті якого зображено герб гетьмана Г.О. Ходкевича, далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші, нумеровані кириличними літерами в правому нижньому кутку лицевої сторони кожного з них. Текст львівського Апостола повторює московський першодрук, лише на початку вміщено три додаткові пояснювальні статті (арк. 1 -9), а московську післямову замінено новою — талановитим автобіографічно-публіцистичним твором Івана Федорова (арк. 260-264). В основному тексті виправлено деякі помилки, уточнено переклад окремих зворотів. На відміну від московського, відновлено написання з ъ у префіксах въ, въз, съ і у прийменниках, хоча трапляються і винятки з цієї засади. Таким чином, Іван Федоров наблизив текст до того правописного варіанта, який тоді був загальноприйнятим в Україні. Натомість наголоси переважно такі, як у московському Апостолі; окремі випадки наголошування українського типу дають підставу для припущення про залучення до роботи складальника-українця 156.

Художнє оформлення львівського Апостола різноманітніше, ніж його попередника. На сторінках видання 1574 р. виявлено 51 заставку (з 31 дошки), 23 ініціали (з 6 дощок), 47 кінцівок (з 11 дощок) 157.
 156 Про правопис, пунктуацію і наголоси львівського Апостола див.: Іларіон, митрополит (І. Огієнко). Перводрукований львівський Апостол 1574 р. // Науковий збірник / Українська вільна академія наук у США, 2, Нью-Йорк 1953, с. 34-44.

Украї́нська ві́льна акаде́мія нау́к, УВАН (англ. Ukrainian Free Academy of Sciences (UVAN); Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US) - академія, створена 15 листопада 1945 в Авґсбурзі гуртом українських учених в еміграції.

 157 Запаско Я.П. Мистецька спадщина Івана Федорова, Львів 1974; УККП, 1, с. 11.


Заставки, маловживані на Заході, традиційно були основним компонентом оздоблення рукописної книги Візантії, а згодом — закавказьких християн, східнослов’янських і балканських народів. У східнослов’янське друкарство заставки (з білим рослинним орнаментом на чорному тлі), як і сам термін "заставиця", впровадив Францішак Скорина. Як вказує Я.Запаско, вжиті у львівському Апостолі заставки з рослинним орнаментом можна розділити на дві групи. Перша — заставки та ініціали, відбиті з привезених з Москви дощок або скопійовані з них (частково безпосередньо, а частково — із заблудівських копій).

Це типові зразки так званого "стародрукового" стилю, розробленого на основі оздоб російських рукописних книг, які в свою чергу наслідували один з напрямів німецької друкованої орнаментики. На чорному тлі виділяються енергійно вигнуті обриси широколистих трав, нерідко доповнених стилізованими квітами, шишками, різними плодами. До другого типу Я.Запаско відносить заставки, створені здебільшого на Україні. Характерні мотиви заставок, що з’явилися в українських першодруках, — стилізовані листки клена чи винограду, профільні зображення листків дуба чи аканта. Форми заокруглішіші, більше місця займає чорне тло. Віддаленим прототипом однієї з дереворізних заставок Апостола (арк. 1 ненум. і 187) є мідерит одного з учнів Альбрехта Дюрера Ганса Зебальда Бегама 158. У львівській гравюрі збережено центральний віялоподібний мотив і зображення рогів достатку, однак внизу страхітливі пащі звірів замінено листками, видовжено заставку і зменшено рельєфність зображення, щоб стилістично поєднати цю заставку з іншими 159. Новим елементом оформлення у львівському Апостолі стало широке застосування кінцівок, очевидно, з готових політипажів німецького або польського походження.

На звороті першого ненумерованого аркуша — герб гетьмана Григорія Ходкевича в архітектурній рамці. Це відбиток з двох дощок: рамка — з гравюри Луки у московському Апостолі, герб — із заблудівського Псалтиря. Рамка повторена вдруге на звороті 2-го аркуша: тут вона оформляє зображення апостола Луки. Рамка знову та сама, що й у московському першодруці 160, але зображення Луки виконано у цілком іншій манері, без сумніву, іншим гравером. Зразком для художника була одна з тогочасних західноукраїнських ікон або мініатюр. Можливо, монограма ЛП позначає саме автора малюнка, ймовірно — згадуваного вже Лавріна Филиповича Пухалу. Монограміст WS — це, як вважають, Вендель Шарфенберґ (син Ґеорґа Шарфенберґа-старшого), автор гравюр до видань краківського друкаря М.Шарфенберґа. Гравер WS — західноєвропейської школи, однак перед ним було поставлене цілком визначене завдання: скопіювати зображення з ікони або мініатюри одного з тогочасних західноукраїнських митців, і з завданням цим гравер справився непогано.
 158 Коляда Г.І. Гаврило Дорофеєвич, український літератор XVII ст. // Радянське літературознавство, 1958, № 3, с. 43; Коляда Г.І. "Друкар книг пред тим невиданих" у Львові // Радянське літературознавство, 1959, № 6, c. 106.

 159 Запаско Я.П. Мистецтво книги.., с. 61.

 160 Прототипом цієї рамки було обрамлення гравюри Ергарда Шена (учня Дюрера) "Ісус Навин", вперше вжитої у другій частині Пейпусового німецькомовного видання Біблії, надрукованого в Нюрнберзі 1554 р. Див.: Січинський В. Ґравюри українського перводруку // ЛНВ, 1924, 5, с. 150-158; Січинський В. Початки українського ґраверства і друкарства // Науковий збірник / Українська вільна академія наук у США, Нью-Йорк 1953, с. 47-48.
Виконана тим самим гравером друкарська марка (сиґнет) Івана Федорова вперше у його видавничій практиці з’являється саме у львівському Апостолі (на звороті останнього задрукованого аркуша). Під нею — шрифтовий підпис: "Іоаннъ Федоровичь друкарь москвитин". Внизу зображено руку, що тримає стеблину, від якої розгалужується рослинний орнамент, типовий для ренесансної чи навіть маньєристичної графіки. В обрамленні гнучких гілок з листочками і квітами — два однакові картуші. На першому з них зображено герб міста Львова (лев у відкритій брамі міського муру з трьома вежами), на другому — герб самого друкаря (змійка, подібна до дзеркального зображення літери S, зі стрілкою вгорі). Вважаємо видавничою маркою всю композицію, а не лише зображення на правому картуші. У книжках, що вийшли у Львові, друкарський знак (марка) був одночасно видавничою маркою, бо тут Іван Федоров не лише друкар, але й видавець. Ідея прикрасити свої видання друкарським знаком виникла у Івана Федорова під впливом знайомства зі знаками західноєвропейських друкарень, зокрема німецьких та італійських 161. Гадаємо, що з друків Фіоля він міг запозичити деякі елементи свого видавничого знака: розміщення ініціалів по краях, включення до композиції герба міста, в якому друкувалася книжка.

Свого часу І.Огієнко так підсумував свої довголітні студії Апостола 1574 р.: "В українській культурі це пам’ятка величезної ваги як перший друк на чисто українській землі. Він мав в історії українського друкарства великі наслідки, бо його наслідували дальші покоління друкарів, а федоровичівські книжкові окраси два століття жили в Україні" 162. До цього можна додати, що незважаючи на певний еклектизм в доборі джерел, і то головно західних, освячені традицією орнаменти першодруків почали сприйматися як "типово старослов’янські" або й як "типово староукраїнські". Це видно з частих (видається навіть, що дедалі частіших) адаптацій цих орнаментів, зокрема й рамки Ергарда Шена, для оформлення підручників і курсів літератури, монографій і популяних праць з історії культури.


 161 Серед різних типів сиґнетів західних друкарів зустрічаються й такі, в яких поєднано герб міста з особистим знаком друкаря (Juchhoff R. Drucker- und Verlegerzeichen des XV. Jahrhunderts in der Niederlanden, England, Böhmen, Mähren und Polen, München 1927, S. 53, 120).

 162 Ілларіон, митрополит (І.Огієнко). Перводрукований львівський Апостол 1574 р., с. 44.


Багато десятиріч вважали, що Апостол 1574 р. — єдине львівське видання Івана Федорова. Правда, ще 1836 р. львівський історик Денис Зубрицький висловив переконання, що мусили бути й інші книги, надруковані у Львові, які до наших днів не дійшли. Але тільки в 1954-1955 рр. науковцям і громадськості стало відомо про існування ще одного першодруку — Букваря, виданого у Львові 1574 р. Спершу вважався унікальним примірник у бібліотеці Гарвардського університету. У 1984 р. опубліковано повідомлення про ще один примірник, придбаний лондонською Британською бібліотекою 163.
 163 Thomas Ch. Two East Slavonic Primers: Lvov 1574 and Moscow 1637 // The British Library Journal, Spring 1984, vol. 10, no 1, p. 35-39.
Як видно з тексту посібника та післямови, він призначався для дітей, які вивчали кириличну писемність, що однаковою мірою використовувалася у пам’ятках церковнослов’янською мовою, мовами східнослов’янських, східнороманських і південнослов’янських народів. Хоч приклади відмінювання і навчальні тексти подавалися церковнослов’янською мовою, оволодіння ними давало змогу учням читати й писати також українські й білоруські тексти.

Церковнослов’янська розглядалася тоді як "високий стиль" рідної мови, тому Буквар, виданий у Львові для потреб місцевих українських школярів, цілком заслуговує назви першого відомого нам друкованого українського підручника. Після складів йде розділ "А сія азбука от книги осмочастныя сирЂчь грамматикіи", де подано слов’янські назви літер від А до Щ і при них упорядковані за алфавітом зразки дієвідміни. У наступному розділі "по прозодіи" наведено слова, відмінні лише за наголосом, зокрема дієслівні форми, у яких наголос дозволяє розрізняти дійсний і наказовий спосіб (хвáлите-хвали́те). Врешті розділ "по ортографіи" містить подані знову-таки за абеткою найвживаніші скорочення, одночасно даючи зразки відмінювання іменників і прикметників. Для складення цих розділів були використані відомі за різними списками XVI-XVIІ ст. граматичні статті, в тому числі й ті, що увійшли до збірника "Книга глаголемая буквы" 164. Слова післямови Івана Федорова про скорочення ним тексту дають підставу припустити наявність повнішого рукописного прототипу; як гадає Р.Клемінсон, це могло зводитися до вилучення з тексту сказання Чорноризця Храбра 165 (наявного в наступному виданні книжки, про яке мова йтиме далі).

Друга частина Букваря містить тексти для читання від порівняно простих до складніших. Спершу подано головні молитви, які вважалися основою всякого навчання. Їх розміщено переважно в тій послідовності, що й у стародрукованих часовниках. Далі йдуть більші за обсягом витяги з різних місць Часослова, в тому числі "Символ віри", так звана молитва Володимира Мономаха (приєднана в літописі до його Повчання) 166, молитви Василія Великого і царя Манасії.

Останні сторінки Букваря містять уривки з 22-24 притч Книги притч Соломонових (про необхідність навчання, пошани батьків, моралістичні сентенції на зразок "не сътвори насилїя убогому"). Після того йде звертання до батьків у формі досить логічно скомпонованої компіляції з різних розділів Книги притч. Редакція уривків з Книги притч у Букварі відмінна від тієї, яка була пізніше запозичена Острізькою Біблією з новгородської Геннадіївської Біблії. Так, реченню "Непрелагай предЂл вЂчных, въ стяженіе сиротам невниди" Острізької Біблії тут відповідає: "Не дотыкайся межей чужих и на поле сироты не въступуй". Як відзначила свого часу В.І. Лук’яненко, ці уривки запозичено з видання Скорини або іншого білорусько-українського перекладу, пов’язаного з чеськими джерелами 167. Натомість не могли мати впливу на кириличні видання найстарші церковнослов’янські друковані букварі, призначені для хорватів і видрукувані глаголицею (Венеція 1527; Рієка 1530) 168.

Укладання і надрукування Федоровим у Львові Букваря пов’язане з освітніми планами міщан, які поступово піднімали рівень своїх шкіл. У 1572 р. представники "всієї руської громади міщан та передміщан" Львова домоглися від королівської влади визнання за ними права посилати синів до гімназій і шкіл для вивчення "вільних мистецтв", а у квітні 1575 р. добилися підтвердження цього дозволу. Видання Букваря стало внеском у здійснення програми освітніх заходів, наявність якої засвідчують обидва привілеї.
 164 Лукьяненко В.И. Азбука Ивана Федорова, ее источники и видовые особенности // ТОДРЛ, т. 16, 1960, с.213-215.

 165 Cleminson R. East Slavonic primers to 1700 // Australian Slavonic and East European Studies, 1988, vol.2, nr.1, p.18-19.

 166 Матесьен P. Текстологические замечания о произведениях Владимира Мономаха // ТОДРЛ, т.26, 1971, c. 193.

 167 Лукьяненко В.И. Азбука.., с.224.

 168 Круминг А. Псрвопечатные славянские буквари // Федоровские чтения. 1983, Москва 1987, с.72, 82; Вялова С. Из истории глаголических букварей // Книга, сб.77, 1999, с.140-141.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   43