Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка2/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Рис. 1.1. Рівні конкурентоспроможності
Як зазначають Н.А. Мазур та М.В. Місюк, основними показниками, які характеризують рівень конкурентоспроможності продукції підприємства, є її якість, собівартість та ціна реалізації [88]. Основні взаємопов’язані чинники, що визначають конкурентоспроможність товару, як вважає Б.К. Супіханов, – це його якість та ціна [144].

Ці показники – лише вершина «айсберга», яку можуть відслідкувати та оцінити в першу чергу споживачі. Як зауважують Б.А. Шогенов, О.М. Шогенов, в рамках цього підходу осторонь залишаються такі важливі з погляду виробників властивості виробів, як трудомісткість, матеріаломісткість, енергоємність їх виготовлення, технологічність виробів у виробництві, абсолютно байдужі для споживачів, що купують дану продукцію [168].

Як вважають І.З. Должанський та Т.О. Загорна, «конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність фірми-виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. При цьому можливість компаній конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності їх товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю фірми, що здійснюють вплив на результати конкурентної боротьби» [36].

Конкурентоспроможне підприємство характеризується, на думку Т.О. Дяченко, достатньою гнучкістю та вмінням адаптуватися до змін зовнішніх і внутрішніх економічних умов, а конкурентоспроможність є віддзеркаленням успіху (невдач) усіх підрозділів діяльності підприємства [44].

Підходи до тлумачення поняття «конкурентоспроможність підприємства»:


  • конкурентоспроможність підприємства – це його здатність використовувати свої сильні сторони і концентрувати свої зусилля у тій галузі виробництва товарів або послуг, де воно зможе посісти лідируючі позиції (А.Г. Дементьєва [33]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства виробляти й реалізовувати швидко, дешево, якісно, продавати в достатній кількості, при високому технологічному рівні обслуговування (І.З. Должанський, Т.О. Загорна [36]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це результат систематичної роботи з усього виробничо-господарського циклу, що призводить до переваг у сфері НДДКР, виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. (І.З. Должанський, Т.О. Загорна [36]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це спроможність підприємства задовольняти потреби покупців краще, ніж це роблять конкуренти (Жан-Жак Ламбен [83]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це досягнення підприємством більших переваг високого та низького порядку в порівнянні з аналогічними перевагами інших фірм на ринку (М.Е. Портер [115]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства отримувати прибутки, достатні для відтворення простого або розширеного виробництва, мотивацію праці та поліпшувати властивості товарів, які воно виробляє (П. Саблук [155]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це багатогранне поняття, яке характеризує здатність підприємства конкурувати на внутрішньому й зовнішніх ринках (Б.К. Супіханов [144]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це його реальна та потенційна спроможність проектувати, виготовляти та збувати, в тих чи інших конкретних умовах, продукцію, яка користується більш пріоритетним попитом у споживачів при умові ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації (С.М. Савченко [136]);

  • конкурентоспроможність підприємства – це рівень компетенції підприємства стосовно конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його складових: технології, ресурсів, менеджменту, навичок та знань персоналу тощо, що знаходять виявлення у таких результативних показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо (З.Є. Шершньова, С.В. Оборська, Ю.М. Ратушний [166]).

Заради підвищення конкурентоспроможності підприємства покращують свої економічні показники (обсяг продаж, прибуток, активи, рентабельність продаж, рентабельність активів, прибуток на оновлення), наприклад, скорочують витрати по доставці своїх вантажів. Підприємства працюють більш рентабельно, якщо використовують досягнення науково-технічного прогресу, виготовляють продукцію більш новими продуктивними машинами, впроваджуючи сучасну технологію [168].

Рентабельність активів (англ. Return on assets (ROA)) - фінансовий коефіцієнт, що характеризує ефективність використання всіх активів підприємства.

Я́кість проду́кції - це сукупність властивостей продукції, яку обумовлюють її придатність, задовольнити певні потреби відповідно до призначення.

Науко́во-техні́чний прогре́с - це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи; це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Загальновизнаним фактом є те, що підприємства, які не підвищують свою конкурентоспроможність, «…не засвоюють культуру загальної якості, приречені на поразку…» [98]; «можливість виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби залежить від його конкурентоспроможності…» [106].



1.2. Система методів оцінки рівня конкурентоспроможності
Стратегічною метою державної аграрної політики України як зазначає Б.К. Супіханов, є перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економки країни, здатний інтегруватися у світовий аграрний ринок. Вступаючи до Світової організації торгівлі, здійснюється якісно новий крок по створенню умов щодо лібералізації ринків сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів.

Конкуре́нція - економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Агрáрний р́инок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції.

Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization, WTO) - це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 164 країни, на долю яких припадає більше 96 % обсягів світової торгівлі[джерело?]; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань -членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації.

У цій ситуації розраховувати на успіх можливо тільки за умов підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки [144].

Для реалізації конкурентних переваг України, на думку цього науковця, в першу чергу необхідно підвищити ефективність національного аграрного виробництва, оскільки трудомісткість продукції та ефективність сільськогосподарського виробництва в нашій державі у кілька разів нижча, ніж у розвинених країнах світу.

Конкуре́нтна перева́га - перевага над конкурентами, що досягається за рахунок пропонування споживачам товарів вищої якості або завдяки низьким цінам, або через надання великих вигод, які компенсують високі ціни на товари і послуги.

Сільськогоспо́дарське виробни́цтво - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Сільське́ господа́рство (с.-г.) - галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах.

При цьому він зауважує, що конкурентоспроможність України на зовнішніх ринках вимірюється ступенем присутності вітчизняної продукції на них [144].

Вчені вважають, що досягнення високого рівня конкурентоспроможності для підприємств – виробників зерна в даних умовах можливе, якщо вони будуть конкурувати за неціновими методами. Цінові методи конкурентної боротьби є неефективними, оскільки передбачають встановлення нижчої ціни реалізації товару за рахунок зменшення обсягу прибутку. Недоліком цього методу є зниження норми прибутку та рентабельності і, як наслідок, – фінансове виснаження підприємства у процесі тривалого протистояння [107]. Однак, за даними П.Т. Саблука у аграрній сфері в силу її специфіки найбільшого поширення набули саме нецінові методи конкуренції [155].

Три основні загальні стратегії конкурентної боротьби запропонував М. Портер: лідерство у витратах, диференціація, зосередження [115]. Як зазначає В.І. Гавриш «лідерство у витратах вимагає наступального створення виробничих потужностей, ефективних за масштабом, енергійного зменшення витрат завдяки досвіду, політиці економії та контролю за накладними витратами й мінімізації в інших сферах, у тому числі й енергоспоживання» [25].

Виробни́ча поту́жність (рос. производственная мощность, англ. production capacity, productive capacity; нім. Betriebskapazität f) - розрахунковий, максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі і асортименті, що передбачається на плановий період при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Одним із прийнятних нецінових способів забезпечення конкурентоспроможності підприємств може бути удосконалення їх операційної функції за рахунок покращення технологічних характеристик продукції, підвищення надійності виробів, збільшення швидкості доставки товарів, забезпечення гарантованого часу доставки, індивідуалізації виробів за вимогами замовників, гнучкого регулювання обсягів виробництва [112].

Складність оцінки конкурентоспроможності аграрного сектора відзначає Ю.І. Палкін: з одного боку, вона досить висока, оскільки тут виробляють життєво важливу продукцію, на яку існує стійкий попит. З іншого боку, вона має ризикований характер внаслідок значних коливань доходів, великої залежності їх від природних, біологічних факторів [109]. На думку Г.В. Черевка, підвищення конкурентоздатності підприємств АПК України є функцією багатьох чинників і залежить від величини синергічного ефекту як наслідку їх комбінованої поєднаної дії [164, с. 144].

У більшості випадків для формування висновку про конкурентоспроможність підприємства, на думку О.А. Нужної в цілому використовується аналіз якості та конкурентоспроможності його продукції, хоча конкурентоспроможність підприємства є комплексним поняттям, яке має охоплювати не лише сферу якості продукції, що випускається [106].

Важливим є твердження А.В. Дяченка, який зазначає, що однією із груп факторів, які чинять вплив на формування детермінантів конкурентоспроможності, є створення ефективної інфраструктури транспорту і комунікацій. Метою цього впливу являється удосконалення існуючої інфраструктури [45].

Конкурентоспроможність підприємства, на переконання Б.А. Шогенова та О.М. Шогенова, тісно пов’язана із забезпеченням конкурентної переваги і вмінням скористатися нею. Це в результаті дозволяє підприємству домогтися рентабельності інвестицій. Для того, щоб зрозуміти, чи здатне підприємство підтримувати привабливий рівень рентабельності, вони пропонують визначити його потенційні конкурентні переваги з урахуванням характеру галузі, в якій воно діє, його власних активів і можливостей» [168].

Види конкурентних переваг та їх особливості наведено у таблиці 1.1.


Таблиця 1.1

Види конкурентних переваг

Конкурентні переваги

Особливості

- Менші витрати

- Диференціація товарів



Низькі витрати відображають здатність фірми розробляти, випускати і продавати відповідний товар з меншими витратами, ніж конкуренти.

- Створення вищої споживчої вартості завдяки такому поєднанню ціни і властивостей продукту, які не в змозі відтворити конкуренти;

- Швидке зниження витрат порівняно з конкурентами

- Забезпечення ефективнішого порівняно з конкурентами використання капіталу, що дозволить як підвищити продуктивність суспільної праці, так і знизити витрати


Властивості продукту можуть носити як фізичний характер, так і нематеріальний.

- Переваги, засновані на економічних факторах

- Переваги, що ґрунтуються на нормативно-правових актах

- Переваги структурного плану

- Переваги, спричинені адміністративними заходами

- Переваги, зумовлені рівнем розвитку інфраструктури ринку

- Технічні (технологічні) переваги

- Переваги, зумовлені високою інформованістю персоналу

- Переваги, що ґрунтуються на географічних факторах

- Переваги, що ґрунтуються на демографічних факторах

- Переваги неправового характеру



Конкурентні переваги можуть мати різний рівень ієрархії й належати до товару, підприємства, галузі, економіки в цілому, ґрунтуватися на цінових і нецінових факторах, бути довгостроковими, середньостроковими й короткостроковими, стійкими й нестабільними, унікальними й імітованими та ін.

Джерело: [112]

Стратегічне управління конкурентоспроможністю підприємств, на наш погляд, є складовою стратегічного управління підприємства і спрямоване на забезпечення реалізації його конкурентних переваг на ринках товарів (послуг).

Доцільно виділити такі групи методів визначення рівня конкурентоспроможності підприємств [114]:

а) що ґрунтуються на оцінці конкурентного потенціалу (табл. 1.2);

б) що базуються на теорії ефективної конкуренції (функціональні);

в) що ґрунтуються на теорії конкурентної переваги (табл. 1.3);

г) пов’язані з конкурентоспроможністю продукції;

д) комплексні методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств (табл. 1.4).


Таблиця 1.2

Методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, що ґрунтуються на оцінці конкурентного потенціалу

Групи методів

Методи

1. Методи факторного аналізу

1.1. Метод аналізу ієрархій (МАІ)

1.2. Факторний аналіз

2. Методи, що характеризують відносини підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища

2.2. Метод «ланцюжків цінності»

2.3. Стратегічний аналіз постачальників підприємства

2.4. Метод визначення профілю середовища (корпоративного профілю)

3. Методи, що характеризують фінансовий потенціал підприємства

3.1. Фінансово-економічний метод

3.2. Метод маржинального аналізу

4. Методи бенчмаркінгового аналізу

3.3. Стратегічний аналіз «5А»

3.4. Метод еталону

3.5. Метод рангів

3.6. Метод бенчмаркінгу

До методів визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, що ґрунтуються на теорії ефективної конкуренції (функціональні), належать методи групової оцінки показників конкурентоспроможності: метод, в основі якого знаходиться оцінка чотирьох групових показників або критеріїв конкурентоспроможності; метод фірми «Дан енд Брендстріт», що включає три групи показників.


Таблиця 1.3

Методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, що ґрунтуються на теорії конкурентної переваги

Групи методів

Методи

1. Методи, що характеризують ринкові позиції підприємства

1.1. Модель БКГ (матриця «зростання/доля»)

1.2. Матриця «привабливість галузі/позиція в конкуренції» General Electric

1.3. Модель М. Портера

1.4. Метод «Мак-Кінзі»

1.5. Модель Shell/DPM

1.6. Метод PIMS

1.7. Модель Хофера/Шенделя

2. Методи, що характеризують рівень менеджменту підприємства

2.1. Метод LOTS

2.2. Ситуаційний аналіз (SWOT-аналіз)

2.3. Метод експертного оцінювання

2.4. Метод картування стратегічних груп

3. Методи, що характеризують економічну діяльність підприємства

3.1. Фінансово-економічний метод

3.2. Метод маржинального аналізу

4. Методи, що базуються на порівнянні

4.1. Диференціальний метод

4.2. Комплексний метод


Таблиця 1.4

Комплексні методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств

Групи методів

Методи

1. Методи, що базуються на окремих показниках конкурентоспроможності

Метод оцінки конкурентоспроможності на конкретному ринку на основі детального вивчення виробничих, збутових, фінансових можливостей підприємства, організації управління, а також привабливості продукції для споживача.

2. Методи, що передбачають розробку інтегрального показника конкурентоспроможності

2.1. Метод багатокутника конкурентоспроможності

2.2. Метод контрольних аркушів у формі систематизованих таблиць

2.3. Індикативний метод

До методів визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, пов’язані із конкурентоспроможністю їх продукції, належать: метод опитування; метод фокусних груп; метод порівняння; якісний метод; метод оцінки конкурентоспроможності на основі обсягів продажу; метод коефіцієнта функціональної множини; індексний метод; бальний метод.

Отже, дослідження теоретико-методологічних засад конкурентоспроможності АПК має ґрунтуватися на таких категоріях, як конкуренція, конкурентоспроможність, конкурентні переваги. Зазначене є основою для формування системи методів оцінки рівня конкурентоспроможності.
Розділ 2

Феноменологія конкурентоспроможності підприємств України: досвід теорії та теорія досвіду

2.1. Концептуальні засади конкуренції та конкурентоспроможності підприємств: досвід теорії
Динамічні зміни економічних процесів і явищ у XX ст. – на початку ХХI ст. виявили ряд феноменів, основоположним з яких є конкуренція. Аналізувати конкурентоспроможність підприємства можна лише по­передньо з’ясувавши сутність та значення конкуренції, адже саме вона є базисом конкурентоспроможності та є визначальною для її розуміння. В сучасних умовах конкуренція – найважливіша складова механізму функціонування ринкового господарства. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети [157, с. 47]. Слід зазначити, що термін «конкуренція» означає суперництво між окремими особами, зацікавленими в досягненні певної мети, кожної для себе. Існує багато різних тлумачень терміну «конкуренція», що свідчить про інтерес, який завжди проявляли економісти до феномену конкуренції:

- конкуренція – змагання між людьми за досягнення кращих результатів в будь-якій сфері діяльності з метою отримання додаткової винагороди;

- конкуренція – рушійна сила розвитку суспільства в цілому;

- конкуренція – двигун прогресу та гарант існування бізнесу;

- конкуренція – бажання перемагати та можливість людей змінюватися;

- конкуренція – процес суперництва старого з новим.

Вчені на протязі значного періоду часу аналізували такі питання, як конкуренція, форми та методи конкурентної боротьби, механізм конкуренції і т.ін. Класиками в зазначеній області науки є А. Сміт (теорія досконалої конкуренції), Д.

Доскона́ла конкуре́нція (також: досконалий ринок) - ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Рікардо (принцип порівняльних конкурентних переваг), К.Маркс (основний закон і механізм конкуренції), В. Ленін (питання виникнення та розвитку монополій), А. Маршалл (позитивні риси діяльності монополій, виділення творчої і руйнівної конкуренції), Д. Робінсон і Е. Чемберлін (проблеми монополістичної конкуренції), А. Курно (теорія чистої монополії і дуополії, пізніше – олігополії).

Можна відмітити, що при розкритті сутності поняття «конкуренція» вчені дотримуються наступних підходів [31, с. 46-50]:

1) поведінкового, в рамках якого конкуренція розглядається як боротьба, суперництво між окремими суб’єктами, зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети (цією метою є максимізація прибутків). Його представники – А. Сміт, М. Портер та ін.;

2) структурного, який ґрунтується на аналізі структури ринку для визначення ступеня свободи продавців і покупців на ринку і способів входу і виходу із нього, з виділенням класичних моделей ринку: досконала конкуренція, монополістична, олігополістична конкуренція та чиста монополія. Його представники – К. Макконелл, С. Брю, Ф. Шерер, Д. Росе, Дж. Мейсон та ін.;

3) функціонального, який розглядає конкуренцію з точки зору ролі, яку вона відіграє в економіці.

Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається

Його представники – А. Сміт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк та ін.

Аналізуючи проблеми конкуренції та конкурентоспроможності як рушійної сили розвитку суспільства, можна відзначити, що конкуренція – це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу й купівлі товарів і послуг, за привласнення прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб’єкти, їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції.

Економічні відносини - відносини, що об'єктивно складаються між людьми, що беруть участь у суспільному виробництві, щодо виробництва, розподілу, обміну і споживанню засобів

В ринкових відносинах конкуренцію як об’єктивно існуюче явище можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва та систем зарплати тощо [108, с. 11-19].

Това́рне господа́рство - господарство, за якого вироби призначалися для продажу на ринку та обмінювалися за посередництва грошей.

В Україні найнижча продуктивність праці з усіх європейських країн.

Суб’єктами конкурентної боротьби є підприємства і організації, галузеві або конгломератні об’єднання і комплекси, види продукції, окремі держави або їх угруповання. Ділянку або сферу, в якій ведеться змагання, називають конкурентним полем, різноманітність таких ділянок і сфер визначає і відповідну різноманітність конкурентних полів [146]. Поміж різними конкурентними полями існують певні зв’язки, які формують загальний конкурентний фон, що відображає конкретний історичний, політичний, соціальний і, зрозуміло, економічний контекст.

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносять до простого товарного виробництва.

Това́рне виробни́цтво - виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху. Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне господарство. Для ринкового господарства XVIII століття була характерна вільна конкуренція, її феномен детально дослідив Адам Сміт, якому належить вираз щодо «невидимої руки», вчений перший дослідив конкуренцію як ефективний засіб цінового регулювання.

Ада́м Сміт (англ. Adam Smith; *5 червня 1723 Керкколд, Шотландія - †17 липня 1790 Единбург, Шотландія) - шотландський економіст і філософ-етик; засновник сучасної економічної теорії. Головна праця - «Дослідження про природу і причини багатства народів» (англ. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations)



Класична економічна теорія конкуренцію розглядає як невід’ємний елемент ринкового механізму. Теорія конкуренції була узагальнена А. Смітом, яка полягає в тому, що він уперше [142]:

- сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і знижує ціни (при надлишку пропозиції);

- сформулював головний принцип конкуренції – принцип «невидимої руки», відповідно до якого «смикаючи» за ниточки маріонеток – підприємців, «рука» змушує їх діяти відповідно до якого-небудь «ідеального» плану розвитку економіки, безжалісно витісняти фірми, зайняті виробництвом непотрібної ринку продукції;

- відпрацював теоретично гнучкий механізм конкуренції, що об’єктивно врівноважує галузеву норму прибутку, приводить до оптимального розподілу ресурсів між галузями. Тонкість механізму конкуренції полягає в тому, що при скороченні попиту на товар найбільші труднощі випробовують фірми, що випускають неякісну або занадто дорогу продукцію. Гнучкість механізму конкуренції проявляється в його миттєвій реакції на будь-які зміни обстановки в зовнішньому середовищі. Швидко адаптуються до середовища мобільні фірми;

- визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність великої кількості продавців і покупців, що вичерпує інформацію, мобільність використовуваних ресурсів, неможливість кожного продавця впливати на зміну ринкової ціни товару (при збереженні його якості або якості сервісу);

- розробив модель посилення й розвитку конкуренції, довів, що в умовах ринкових відносин можливо максимальне задоволення потреб споживачів і найкраще використання ресурсів у масштабі суспільства в цілому;

- вперше показав яким чином конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;

По́діл пра́ці - диференціація, спеціалізація трудової діяльності. При вертикальному поділі праці відбувається розподіл за рівнями, наприклад, розмежовується виробництво і управління підприємством. При горизонтальному поділі праці розподіляються види робіт в межах одного рівня, наприклад, виділяються виготовлення, обробка деталей виробу і збір виробу з цих деталей.


- розробив елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично довів, що в її умовах можливе максимальне задоволення потреб.

Певний внесок у розвиток теорії конкуренції Адама Сміта зробили Д. Рікардо, Д.С. Міль, Дж. Робінсон, Дж. Кейнс, Й. Шумпетер, П. Хейне, Ф.А. Хайек, Ф. Найт, К.Р. Макконелл, С.Л. Брю, М. Портер, Г.Л. Азоєв, Ю.І. Коробів, Л.Г. Раменський, Д.Ю. Юданов та інші вчені.

Зарубіжні дослідники К.Р. Макконелл і С.Л. Брю вважають, що конкуренція – це наявність на ринку великого числа незалежних покупців і про­давців, можливість для покупців і продавців вільно входити на ринок і залишати його [91, с. 57]. Й. Шумпетер визначав конкуренцію як суперництво старого з новим, з інноваціями [170, с. 69]. Нобелівський лауреат з економіки 1974 р. Ф. Хайєк зазначає, що конкуренція – процес, за допомогою якого люди одержують і передають знання [157, с. 45]. На його думку, на ринку тільки завдяки конкуренції приховане стає явним. М. Портер стверджує, що конкуренція – динамічний процес, що розвивається, безупинно мінливий ландшафт, на якому з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси й нові ринкові сегменти [116, с. 124].

Г.Л. Азоєв під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними чи фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети [4, с. 59].

Виробни́чий проце́с (англ. manufacturing_process) - систематичне та цілеспрямоване змінювання в часі та просторі кількісних та якісних характеристик засобів виробництва і робочої сили, для отримання готової продукції, з вихідної сировини, згідно із заданою програмою.

Фізи́чна осо́ба - у цивільному та інших галузях права термінологія, що використовується для позначення людини (громадянина, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.

На думку Р.А. Фатхутдинова, конкуренція – це процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для отримання перемоги чи досягнення інших цілей в боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних чи суб’єктивних потреб в рамках законодавства або в природних умовах [151, с. 16].

В. Петров підкреслює, що конкурентоспроможність – це внутрішня властивість суб’єкта ринкових відносин, що проявляється в процесі конкуренції і дозволяє зайняти свою нішу в ринковому господарстві капіталістичного типу з метою розширеного відтворення, що передбачає покриття всіх витрат і отримання прибутку від легальної господарської діяльності [114, с. 4].

Якщо дослідити конкуренцію в аграрному виробництві, необхідно зазначити, що вона має певні особливості, їх розгляд і з’ясування мають велике теоретичне і практичне значення, адже аграрний сектор охоплює таке виробництво, в якому можуть діяти одночасно всі види конкуренції [67, с. 83]. Зокрема, до цих особливостей можна віднести державне регулювання аграрного сектору економіки, без якого неможливо витримувати конкуренцію з іншими галузями народного господарства, а саме за наявності диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, віддаленість сільськогосподарського виробника від кінцевого споживача, факторозабезпеченність та ресурсозабезпеченність підприємств АПК, наявність постійного тиску з боку потенційних конкурентів в аграрній сфері економіки.

Сільське́ господа́рство Украї́ни - одна з провідних галузей економіки України.

Народнé господáрство - економічний термін, який використовується для позначення сукупності галузей і сфер виробництва, споживання та обміну.

В умовах ринкової економіки на підприємства АПК покладається уся відповідальність за ухвалені рішення, правильність та ефективність яких перевіряється ринком. Така ситуація стимулює продавців вдосконалювати свій товар, надавати йому більше корисних властивостей, робити його конкурентноспроможним.

В аграрному секторі економіки конкуренція проявляється в умовах невідповідності попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію. Недостатня пропозиція сільськогосподарської продукції гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами без особливого суперництва, а тому конкуренція, за умов відсутності будь-якої боротьби з боку товаровиробників, не виконує своєї найголовнішої функції – стимулювання розвитку виробництва і науково-технічного прогресу.

Конкуренція є певним механізмом координації виробництва, який діє через систему цін і ринків, і ця координація не може здійснюватись тільки шляхом врахування коливань цін під впливом попиту і пропозиції. Успішна дія цього механізму можлива лише при здійсненні регулюючої ролі держави.

Методи конкуренції в аграрному секторі мають відмінні риси. На думку С. Кваші, конкурентоспроможність вітчизняних продовольчих товарів має переважно ціновий характер, що зумовлюється порівняно низькою собівартістю їх виробництва [67, с. 82].

В аграрному секторі можуть діяти одночасно всі види конкуренції: досконала, монополістична, олігополістична, чиста монополія. Чиста конкуренція – дрібний місцевий сільськогосподарський ринок, де товаровиробники реалізують свою продукцію невеликими партіями, не впливаючи на ціну, що склалася на ринку під дією попиту і пропозиції. В умовах монополістичної конкуренції діють аграрні підприємства, які реалізують свою продукцію не на місцевому роздрібному ринку невеликими партіями, а переробним підприємствам у значно більших обсягах, причому їх продукція відрізняється від продукції конкурента за якістю, умовами поставки, ціною тощо. Олігополістична конкуренція характерна для вузькоспеціалізованих переробних підприємств (цукрових, спиртових, консервних заводів, масложирових комбінатів) [52, с. 44-45].

Таким чином, представники різних течій сучасної економічної думки суттєво відрізняються в поглядах на конкуренцію та чинники конкурентоспроможності, що дозволяє визначити зміну таких підходів в історичному ракурсі та прослідкувати досвід теорії (табл. 2.1) [129, с. 4].

Відмінності в підходах економістів при визначенні суті конкуренції знаходять своє відображення і при розгляді категорії конкурентоспроможності. Розглядаючи проблему конкурентоспроможності будь-якого об’єкту, слід зазначити, що ця категорія має сенс тільки в умовах конкуренції. І саме розвиток конкуренції створює умови для зміцнення конкурентоспроможності різних об’єктів.

Дослідження окресленого напряму свідчить про те, що на сьогоднішній день не існує загальновизнаного поняття «конкурентоспроможність». У економічній літературі воно має різні інтерпретації, перш за все, залежно від того, до якого економічного об’єкту застосовується: до національної економіки в цілому, галузі, підприємства, продукції. Але останнім часом збільшується кількість науковців, об’єктом наукових досліджень яких є формування конкурентоспроможності на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.

За класичним визначенням М. Портера, конкурентоспроможність – це визначене сукупністю факторів положення товаровиробника на внутрішніх і зовнішніх ринках, віддзеркалене через сукупність показників [117, с. 18].

Таблиця 2.1

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



  • Види конкурентних переваг
  • Методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, що ґрунтуються на оцінці конкурентного потенціалу
  • Методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, що ґрунтуються на теорії конкурентної переваги
  • Комплексні методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств
  • Розділ 2 Феноменологія конкурентоспроможності підприємств України: досвід теорії та теорія досвіду