Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка3/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Класифікація етапів розвитку методології конкуренції та конкурентоспроможності

Ознаки класифікації

Загальна еволюція розвитку

Етапи розвитку ринку

Неорганізований

Монополізований

Ринок обмеженої монополії

Конкурентні моделі

Модель досконалої конкуренції

Моделі чистої, монополістичної, олігополістичної конкуренції, чистої монополії

Модель регульованого ринку

Теоретичні засади формування

конкурентоспроможності



Класична школа політекономії

Неокласична школа

Неокласичний синтез

Базисні складові теорії конкуренто-спроможності

Теорія порівняльних витрат

Теорія порівняльних переваг

Теорія конкурентних переваг

Форми регульованого ринку

Сучасний етап розвитку

Послаблене державне регулювання

Посилене державне регулювання

Системно-регульований ринок

Напрями розвитку теорії конкурентних переваг

Ринковий

Ресурсний

Інтегровано-збалансований

Теоретичні підходи

неокласичний

- монетаристська теорія



кейнсіанський

- структуралістська теорія



системний

- кластерна теорія



Методи аналізу конкуренто-спроможності

- модель М. Портера;

- аналіз стратегічних груп;

- метод Lots тощо


- аналіз потенціалу;

- фінансово-економічний;

- ланцюговий аналіз «створення вартості» та інші


- SWOT-аналіз;

- регіонально-економічний;

- кластерний аналіз та інші

С.В. Мочерний під конкурентоспроможністю підприємства розуміє здатність працювати прибутково, використовуючи всі наявні фактори виробництва і виробляти продукцію за певними параметрами кращу, ніж продукція конкурентів [47, с. 164].

Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) - ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал).

Так, В.Е. Хруцький, І.В. Корнєєва [143] визначають конкурентоспроможність підприємства як здатність успішно оперувати на конкретному ринку (регіоні збуту) в даний період часу шля­хом випуску і реалізації конкурентоспроможних виробів і послуг.

Б.А. Райзберг, Р.А. Фатхутдінов [131, с. 176] розглядають конкурентоспроможність як властивість об’єкту, ступінь задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами на ринку. При цьому до безлічі об’єктів, що володіють властивістю конкурентоспроможності, автори відносять крім продукції, ще й нормативні акти, науково-методичні документи, проектно-конструкторську документацію, технологію, виробництво, цінні папери, інфраструктуру, інформацію.

Ці́нні папе́ри (англ. securities) - документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав.

Нормативна документація - документи, які встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їхніх результатів.

Конкурентоспроможність підприємства – це також уміння ефективно використовувати свій фінансовий, виробничий, науково-технічний і трудовий потенціали. Інакше кажучи, показник конкурентоспроможності підприємства – це підсумки роботи служб і підрозділів, а також реакція на зміни зовнішніх факторів дії. При цьому особли­во важливою є здатність підприємства оперативно й адекватно реагувати на зміни в поведінці покупців, їх смаків і переваг.

Так, Л.В. Балабанова зазначає, що конкурентоспроможність підприємства – це рівень його компетентності порівняно з іншими конкурентами за такими параметрами, як технологія, практичні навички та професійні знання персоналу, рівень стратегічного і поточного планування, політика збуту, рівень управління, комунікації, якість систем управління, виробництва продукції тощо [16, с. 29].

Система керування, також Система управління (англ. control system) - систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети. Об'єктом системи керування можуть бути як технічні об'єкти так і люди.

У літературі існують і принципово інші підходи до трактування поняття «конкурентоспроможність». Зокрема, Л.С. Буднікова [19], І. Малярчук [93], А.І. Шувалов [169] визначаючи конкурентоспроможність, виділяють деякі інші найважливіші аспекти її формування та характеризують за допомогою різноманітних показників, що відображають інвестиційну привабливість продукції і її виробника, ступеня освоєння ринку, динаміки експорту продукції, цінової стійкості продукції і рентабельності її збуту на різних ринках, поточного етапу і тривалості життєвого циклу продукції.

Життє́вий цикл проду́кції (ви́робу) (англ. Product lifecycle) - сукупність взаємопов'язаних процесів послідовної зміни стану продукції від початку дослідження та обґрунтування розроблення до припинення експлуатації виробу, застосування (зберігання) матеріалу

Г.М. Скудар стверджує, що конкурентоспроможність – це багатостороння економічна категорія, яка може розглядатися на рівні товару, товаровиробника, галузі, країни. В широкому розумінні він вважає конкурентоспроможністю зумовлені економічними, соціальними та політичними факторами позиції країни чи товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках [140]. М. Портер вважає, що практично неможливо відокремити конкурентоспроможність товару від конкурентоспроможності галузі чи підприємства та від конкурентоспроможності національної економіки, бо всі вони логічно та структурно пов’язані та можуть вивчатися лише на основі виявлення конкурентних переваг[118, с. 345].



Відносно поняття конкурентоспроможності підприємств АПК слід зазначити, що воно трактується неоднозначно. На думку М. Малік та О. Нужної, конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств – це здатність суб’єктів економічної діяльності аграрної сфери пристосовуватись до нових умов господарювання використовувати свої конкурентні переваги і перемагати в конкурентній боротьбі на ринках сільськогосподарської продукції та послуг, максимально ефективно використовувати земельні ресурси, якомога повніше задовольняти потреби покупця шляхом аналізу структури ринку і гнучко реагувати на зміну його кон’юнктури [90, с. 123]. Проте забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств не обмежується використанням тільки земельних ресурсів. Специфіка сільськогосподарського виробництва полягає у значній залежності від погодних умов, природних ресурсів, тривалим циклом виробництва.

Природні ресурси - це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства.

Земе́льні ресу́рси (у старішій географічній літературі - поземе́лля) - частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

Пого́да - стан нижнього шару атмосфери в конкретній місцевості в конкретний час, або протягом тривалого часу (година, доба, декада, місяць). Характеризується рядом метеорологічних елементів, таких як вітер, температура, тиск, вологість, видимість та ін.

Конкурентоспроможність аграрних підприємств має характерні особливості пов’язані із:


а) специфікою сільського господарства як виду економічної діяльності;

б) значним рівнем конкуренції у середовищі сільськогосподарських товаровиробників;

в) значною кількістю та різноманітністю виробників (підприємств).

Конкурентоспроможність аграрного підприємства може бути визначена як його порівняльна перевага стосовно інших підприємств даної галузі усередині країни і за її межами [90, с. 189].

Конкурентоспроможність виступає економічною категорією, яка зумовлює спроможність суб’єкта господарської діяльності впливати на ринкову ситуацію у власних інтересах та здатність виробляти продукцію, яка б задовольнила потреби споживача за умови невеликого рівня витрат [71, с. 50-53]. Ключовими особливостями конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії є:



  • порівняльний характер (відносна оцінка);

  • короткострокові та довгострокові складові;

  • залежність від конкурентоспроможності товару;

  • залежність від ефективності функціонування підприємства [79].

Аналізуючи накоплений досвід теорії щодо дослідження категорії «конкурентоспроможність підприємства» можна зазначити, що:

- частина дослідників вважає, що конкурентоспроможність підприємств – це категорія, яка прямо визначається характеристиками їх продукції. Інші дослідники беруть за основу ефективність виробничого процесу чи стратегічного управління розвитком підприємств, їх спроможність впроваджувати нові технології та боротися з суперниками на ринках;

- більшість авторів вважають, що конкурентоспроможність підприємств − це поняття, яке визначається і залежить від конкурентоспроможності товарів;

- автори вважають конкурентоспроможність підприємств як результат ефективної господарської діяльності за умов конкурентного ринку;

- автори розглядають конкурентоспроможність підприємства як комплексну порівняльну характеристику підприємства, яка відображає ступінь конкурентних переваг його діяльності над іншими підприємствами-конкурентами;

- представники російської економічної школи стверджують, що конкурентоспроможність підприємств − це система економічних категорій, елементами якої є конкурентоспроможність продукції і фінансова конкурентоспроможність;

- вчені визначають, що конкурентоспроможність підприємств − це підвищення продуктивності використання його ресурсів;

- науковці розглядають конкурентоспроможність підприємств з позиції маркетингової складової: наявність ефективного маркетингового комплексу, торгової марки, іміджу тощо.

Знак для товарів і послуг, також товарний знак, торгова марка, торговельна марка, англ. trademark - позначення, знак за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб.

- автори визначають конкурентоспроможність підприємства як завойовування частки міжнародного конкурентного ринку шляхом зосередження уваги на удосконаленні зовнішньоекономічної діяльності.- науковці розглядають конкурентоспроможність підприємства як результат людського капіталу. «Саме людський капітал, а не заводи, обладнання і виробничі запаси, є наріжним каменем конкурентоспроможності підприємства, економічного зростання та ефективності»;

Людськи́й капіта́л (англ. Human Capital) - це соціально-економічна категорія, похідна від категорій «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людський фактор», у загальному вигляді його можна розглядати як економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їх власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу. Поняття людського капіталу є природним розвитком і узагальненням понять людського фактора і людського ресурсу, проте людський капітал є ширшою економічною категорією.

Економі́чне зроста́ння - збільшення обсягу виробленої продукції в порівнянні з минулим роком, збільшення її реальної (корегованої на інфляцію) вартості.

- зарубіжні економісти розглядають конкурентоспроможність підприємства як постійне збільшення його вартості (капіталу) [43, с. 26-28].

Таким чином, можна зазначити, що конкурентоспроможність підприємств АПК як адаптивність не є іманентною якістю підприємства, може виникати і бути оціненою тільки за наявності конкурентів, відносне поняття і має різний рівень по відношенню до різних конкурентів, залежить від рівня конкурентоспроможності продукції, галузі, країни, залежить від рівня конкурентних переваг і шляхів їх здобуття.

2.2. Конкурентні переваги як базис забезпечення конкурентоспроможності підприємств
Більшість науковців ідентифікують «конкурентоспроможність» підприємства через такі сутнісні ознаки, як наявність конкурентних переваг на ринку; можливість адаптуватись до змін зовнішнього середовища; можливість забезпечення розширеного відтворення господарської діяльності; наявність ефективної стратегії розвитку; конкурентне становище виробника на ринку; здатність ефективно господарювати та продуктивно використовувати ресурси; спроможність виробляти продукцію з мінімальними витратами та якісно задовольняти потреби споживачів.

Науковці, які досліджують стратегічний успіх підприємства в умовах конкурентного середовища, виокремлюють фактори успіху підприємства, зокрема ключові і ринкові фактори успіху, ключові компетенції, конкурентні переваги [68, с. 32] (рис. 2.1).

Ключові фактори успіху – це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також одним підприємствам галузі над іншими. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства. Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо [7, с. 16].

Ключові фактори успіху підприємства доцільно поділити на дві групи: ринкового походження (ринкові ключові фактори успіху) і ресурсного (ключові активи та компетенції).

Зокрема, З.Є. Шершньова [165, с. 53], вважає, що ключові фактори успіху являють собою перелік чинників, що мають виражений галузевий характер, змінюються із динамікою розвитку галузі та є спільними орієнтирами для всіх галузевих підприємств.

Г. Хемел [159, с. 65] розглядає ключові фактори успіху як ринкові, так і ресурсні, тобто засновані на оригінальних комбінаціях ресурсів. Ресурсні визначаються як ключові (або такі, що є унікальними і використання яких може здійснити найбільший внесок у цінності, що сприймаються споживачем) активи і компетенції. Д.А. Аакер [1, c. 49] досліджує внутрішню природу ключових факторів успіху, визначаючи їх як активи або компетенції, необхідні для участі в конкуренції.





Рис. 2.1. Причинно-наслідковий взаємозв’язок ключових факторів успіху та конкурентного потенціалу підприємства
Ключові фактори успіху можуть бути класифіковані за різними ознаками: за сферою застосування (загальні та специфічні), за джерелами походження (ринкові, ресурсні), за можливостями реалізації (інструментальні, неінструментальні) (табл. 2.2) [68, с. 36].

Зовнішній аспект забезпечення конкурентних переваг – ринкові фактори успіху. Економісти поділяють всі реалізовані ключові фактори успіху на дві групи: стратегічні фактори успіху та ключові компетенції.




Таблиця 2.2

Класифікація ключових факторів успіху підприємства

Ознака класифікації

Види ключових факторів успіху

Зміст різновиду

Приклади

За сферою застосування

загальні

актуальні для багатьох різноманітних галузей

якість та ціна товару (послуги)

специфічні

характерні лише для окремих галузей

репутація підприємства у роздрібних торговців

За джерелами походження

ринкові

пов’язані зі сприйняттям продукції та фірми споживачами

ціна продукції, імідж підприємства

ресурсні

засновані на оригінальній комбінації ресурсів підприємства

особливі знання персоналу,

рівень технології



За можливостями реалізації

інструментальні

їх реалізація безпосередньо залежить від дій фірми

розвиненість збутової мережі

неінструментальні

формуються об’єктивно, незалежно від діяльності підприємства

зростання обсягів ринку

Стратегічні фактори успіху – включає реалізовані фактори успіху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймаються клієнтом. З цього визначення можна побачити, що слово «стратегічні» не відповідає тому змісту, який вкладають ці автори у наведене поняття. Тому більш коректним є назвати першу групу чинників «ринковими» факторами успіху.

Внутрішній аспект забезпечення конкурентних переваг – ключові компетенції. Концепція ключової компетенції була запропонована К. Прахаладом і Г. Хемелом, ключова компетенція – це особливий навичок або технологія, яка створює унікальну цінність для споживача [82]. Ключові компетенції можна розглядати як першопричину конкурентної переваги.

Ключові компетенції – сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною по відношенню до конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Їх складно імітувати та передавати. Ресурси підприємства приймають форму ключових компетенцій, якщо відбір і комбінація ресурсів здійснюється краще, оригінальніше, швидше за конкурентів. Ключові компетенції повинні стабільно забезпечувати конкурентні переваги та ресурсну асиметрію відносно ринкових суперників. Можливість відтворення конкурентами ключової компетенції веде до її знецінення. Виділяють наступні рівні компетенції [68, с. 33]:



  1. окремих індивідів (професійні компетенції);

  2. ролей, що виконують члени компанії в проектних й інших групах у процесі господарської діяльності (рольові компетенції)

  3. здійснення певних функцій у процесі виробництва та реалізації продукції (функціональні компетенції);

  4. взаємопов’язаний набір навичок, здібностей та технологій, який забезпечує унікальність підприємства у певній галузі чи сфері та може застосовуватись у багатьох видах бізнесу (ключові компетенції).

До особливостей ключових компетенцій слід віднести [68, с. 35]:

  1. Ключові компетенції рідко спираються на досвід або діяльність одного відділу.

  2. Формування і вдосконалення компетенцій – завдання вищого керівництва.

  3. Для перетворення ключової компетенції фірми в конкретні можливості, що забезпечать довгострокову конкурентну перевагу, фірма повинна вкласти в їх створення і зміцнення більше зусиль, засобів і праці, ніж суперники.

  4. Оскільки потреби клієнтів і ринкові умови змінюються часто і непередбачувано, компетенції фірми мають бути достатньо гнучкими і широкими, щоб відповідати будь-яким вимогам майбутнього.

Компетенції підприємства є невід’ємною складовою стратегічних активів, яка віддзеркалює комплекс колективного знання, досвіду та здібностей підприємства, що в поєднанні з унікальною технологією дозволяє створювати (підтримувати) конкурентні переваги та забезпечувати неповторну відмінність підприємства у певному ринковому оточенні.

Таким чином, простежується існування причинно-наслідкових зв’язків між ключовими ринковими факторами успіху, ключовими активами і компетенціями підприємства, які є основою формування конкурентних переваг.

На нашу думку, конкурентоспроможність підприємств має поєднувати в собі інформацію про чинники, які можуть забезпечити завоювання та утримання конкурентних позицій. Чинники формування конкурентоспроможності підприємства діють не ізольовано, кожен сам по собі, а системно, що посилює наслідки дії кожного окремо взятого чинника. Відповідно до концепції ієрархії чинників конкурентоспроможності підприємства, запропонованої професором японського університету Гакусюїн (м. Токіо) Тойохіро Коно, конкурентоспроможність визначає п’ятирівнева ієрархія чинників [71, с. 229-231].

Перший рівень ієрархії формує частка ринку, що належить підприємству.

Ча́стка ри́нку (англ. Market Share) - частка продукції окремої фірми або групи фірм у загальному випуску продукції даної галузі.

На другому рівні цієї ієрархії конкурентоспроможність має бути підкріпленою трьома важливими чинниками – здатністю до розвитку, виробничими та збутовими потужностями. На третьому рівні ієрархії конкурентоспроможність визначається правильним вибором ринково-продуктової стратегії підприємства, яка втілюється у стратегії конкурентної боротьби, спрямованої на покращення або збереження ринкових позицій підприємства. На четвертому рівні ієрархії конкурентоспроможність визначається здатністю вищого керівництва приймати такі рішення, що реалізують на практиці перші три рівні ієрархії чинників конкурен­тоспроможності підприємства. На п’ятому рівні – результати діяльності підприємства у попередньому періоді, серед яких найбільш важливим є прибуток як джерело ресурсів у боротьбі за ринок, оскільки чим більше прибутку – тим вище конкурентоспроможність та навпаки.

Основою забезпечення конкурентоспроможності підприємства є конкурентні переваги. Найважливіший показник конкурентоспроможності підприємства будь-якого рівня – це наявність у нього конкурентних переваг. Для того, щоб перевага приносила перемогу у боротьбі із конкурентами, вона має відповідати вимогам:

- забезпечувати підприємству ринкове положення, на тривалий час вигідно відрізнити його від конкурентів;

- бути націленою на специфічні запити клієнта, що дозволить принести користь цільовій групі споживачів;

- спиратися на специфічні, оригінальні здатності й ресурси підприємства, які не піддаються імітації з боку конкурентів.

- мати інноваційний характер для визначення напрямів і встановлення пріоритетності заходів щодо управління підприємством.

М. Портер визначив шлях до досягнення конкурентних переваг – сполучення переваг у маркетингу чи витратах у певному ринковому сегменті [118, с. 245]. На думку вченого, конкурентні переваги є головною метою й результатом господарської діяльності підприємства і проявляються або в більш низьких, ніж у конкурента витратах, або у спроможності вимірювати і контролювати додану вартість, яка перевищує додаткові витрати від диференціації.

Додана вартість (Value Added) - різниця між вартістю продукції, що випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва.

Всі конкурентні переваги підрозділяються на дві групи:

1. Переваги нижчого порядку. Вони базуються на вартості або доступності факторів виробництва, ресурсному забезпеченні. Конкурентні переваги цього класу не є наслідком цілеспрямованої діяльності підприємства. За певних умов вони можуть бути легко відтворені конкурентами з відносно невеликими витратами у стислий термін і не гарантують стабільного положення на ринку.

2. Переваги вищого порядку є наслідком цілеспрямованої діяльності підприємства і пов’язані зі значними витратами, не можуть бути відтворені за короткий термін Значення переваг вищого порядку полягає в тому, що вони не тільки дозволяють підвищити рівень конкурентоспроможністі підприємства, але й забезпечують можливість збереження на тривалий період часу досягнутих конкурентних позицій.

Думку М. Портера також розділяє Ф. Котлер [75, с. 46], який визначає конкурентну перевагу, як перевагу над конкурентами, що досягається за рахунок пропозиції споживачам вищої цінності або за рахунок нижчих цін, або за рахунок представлення значних вигод. Ж.-Ж. Ламбен [82] під конкурентною перевагою розуміє ті характеристики, властивості товару або марки, які створюють для фірми певну перевагу над своїми прямими конкурентами. На його думку, конкурентні переваги підприємства можуть бути обумовлені різними факторами, які можна згрупувати в дві широкі категорії: внутрішні і зовнішні. Зовнішня конкурентна перевага заснована на відмітних якостях товару, які утворюють цінність для покупця за рахунок скорочення витрат або підвищення ефективності. Дана конкурентна перевага збільшує «ринкову силу» в тому розумінні, що вона може примусити ринок прийняти ціну продажів вище, ніж у пріоритетного конкурента, що не забезпечує відповідної якості. Внутрішня конкурентна перевага базується на перевазі підприємства відносно витрат, управління підприємством або товаром. Така конкурентна перевага створює «цінність для виробника», що дозволяє добитися меншої собівартості, ніж у конкурента. Це забезпечує підприємству значну рентабельність і велику стійкість до зниження ціни продажів, яка нав’язується ринком або конкурентом.

Зовнішні конкурентні переваги з одного боку, орієнтують підприємство на розвиток та використання тих чи інших внутрішніх переваг, а з другого – забезпечують йому стійкі конкурентні позиції, оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної групи споживачів (рис. 2.2) [68, с. 40].

На думку Р. Фатхутдинова, конкурентні переваги є ексклюзивною цінністю, якою володіє система і яка дає їй перевагу над конкурентами [150, с. 121]. С.М. Куденко [80, с. 152] розглядає конкурентну перевагу, як показник, який забезпечує перевагу конкурентів на цільовому ринку, а також автор виділяє три основні сфери конкурентних переваг:


  1. Організаційні конкурентні переваги охоплюють такі показники, як високий рівень мобільності підприємства, його розміри, придбаний досвід діяльності, фінансова потужність, ефективність менеджменту, розмір ресурсної бази.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



  • 2.2. Конкурентні переваги як базис забезпечення конкурентоспроможності підприємств
  • Класифікація ключових факторів успіху підприємства