Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка4/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Рис. 2.2. Зовнішні та внутрішні конкурентні переваги підприємства


  1. Функціональні конкурентні переваги охоплюють показники функціональних служб підприємства:

- маркетинг: імідж, розмір і кількість цільових ринків, знання споживачів, переваги в інформації як результат маркетингових досліджень, ефективна цінова стратегія, ефективна комунікаційна стратегія, ефективна стратегія руху товару, високий рівень сервісу, знання конкурентів;

Ма́ркетинг (англ. marketing) - це діяльність, спрямована на досягнення цілей підприємств, установ, організацій шляхом формування попиту та максимального задоволення потреб споживачів.

- виробництво: передові технології, ефективність і мобіль­ність виробництва, якість товарів, економія на масштабах виробництва;

- кадри: кваліфікація персоналу, досвід практичної діяльності.

3. Конкурентні переваги, засновані на взаємовідношенні із зовнішніми організаціями охоплюють сукупність показників, які відображають імідж і придбаний досвід роботи з фінансовими організаціями, торговими посередниками, політичними організаціями, конкурентами, постачальниками. До таких показників належать: контроль за каналами збуту, підтримка уряду, доступ до фінансових ресурсів, доступ до матеріально технічних ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти, що перебувають у розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань.

На основі досліджень еволюції понятійно-категоріального апарату конкуренції та конкурентоспроможності проведена класифікація існуючих підходів і виявлено джерела конкурентних переваг з позиції споживчої вартості, граничної корисності, диференціації, попиту та пропозиції, ключових компетенцій, маркетингових категорій та екологічного підходу.

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) - додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Зокрема [6]:

1) «факторний», або «ресурсний», започаткований у XVIII ст. Серед представників класичної і неокласичної економічної науки, які визначали ефективне використання ресурсів важливою конкурентною перевагою у виробництві продукції (А. Сміт, Д. Рікардо та інші);

2) «витратний», який був поширений починаючи з XVIII ст. Дж. Мілль, Е. Макдонелл визначали ключовим джерелом набуття конкурентних переваг стійке зниження витрат, а основною вимогою споживача – мінімізацію ціни;

3) «якісний», характерний для другої половини XIX ст. Основним фактором формування конкурентних переваг є постійне підвищення якості продукції, послуги, процесів та систем. Прихильниками даного підходу були Ф. Візер та інші;

4) «споживчої вартості», об’єднує в собі якісний і витратні підходи. Поняття «споживчої вартості» введено К. Марксом, ідея якого полягає в оцінюванні цінності товару через фактори «споживчої вартості« та «вартості». Споживчу вартість він визначає як сукупність корисних властивостей товару та здатність задовольняти яку-небудь потребу суспільства або окремої людини;

Споживча вартість - це здатність товару задовільняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

5) «граничної корисності», представниками є К. Менгер, Ф. Еджворт. Представники маржиналізму протиставили теорії вартості К. Маркса теорію «граничної корисності» та визначили основною конкурентною перевагою продукції − «граничну корисність», а цінність продукції – через рівновагу граничної корисності та граничних витрат на його виробництво. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, що отримується від використання додаткової одиниці якого-небудь блага (при незмінності використання інших благ). Це одне з фундаментальних понять економічної науки, на якому будуються численні теорії і концепції про економічну поведінку індивідуумів і підприємств, конкуренцію та конкурентоспроможність об’єктів. Основні категорії маржиналізму використовуються в сучасних теоріях попиту, ціни, ринкової рівноваги;

Ринкова рівновага - ситуація на ринку, за якої величина пропозиції рівна величині попиту. Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються.

6) «диференціації» (XIX століття). Е. Чемберлен та Дж. Робінсон вважали, що створення на ринку якісно різнорідних одиночних товарів або диференціація продукції надає їй додаткової конкурентної переваги;

7) макроекономічні категорії «попит» і «пропозиція» (XIX століття). Підтримували цю теорію А. Маршал, Е. Бем-Баверк, встановлюючи механізм дії співвідношення попиту та пропозиції на встановлення ціни та споживання продукції в умовах необмеженої конкуренції;

8) «інформаційний» розвивався у XIX-XX ст. Як ключове джерело формування конкурентних переваг визначаються знання, інформація та час. Представниками даного напрямку є Ф. Хайєк, який вперше включив у ефективну конкуренцію фактор монополії на інформацію. Базовими стратегіями, спрямованими на формування часових конкурентних переваг, є: підвищення швидкості реагування на зміни споживчого попиту, прискорення процесів виробництва нових товарів, скорочення термінів постачання продукції або надання послуг;

9) «інноваційний» напрямок розвивався наприкінці XX ст., його представниками були вчені Й. Шумпетер, М. Портер. Основним джерелом формування конкурентних переваг є інновації, пов’язані з виробництвом нової продукції, впровадженням нових технологій, нових ресурсів, нового типу організації, вдосконаленням умов виробництва;

Техноло́гія (від грец. τεχνολογια, що походить від грец. τεχνολογος; грец. τεχνη - майстерність, техніка; грец. λογος - (тут) передавати) - наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) забезпечення потреб людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці).

10) «адаптивний» (70-80 рр. XX ст.). Ключовим джерелом формування конкурентних переваг розглядається гнучкість чи адаптивність підприємства з метою забезпечення можливостей негайного реагування на зміни потреб ринку або ініціювання виникнення цих потреб при постійній зміні вимог споживачів. Так, Ф. Котлер вважав, що, використовуючи рекламу та покращуючи якість продукції, можна спонукати покупців сплачувати більш високу ціну за той чи інший товар і отримати додатковий прибуток;

11) «ключових компетенцій» (XX ст.). Засновником такого підходу є відомий представник європейської маркетингової школи професор Ж. Ламбен, що розширює умови забезпечення конкурентних переваг підприємства за рахунок ключових компетенцій, які досягаються за рахунок навичок або технології, що створює унікальну цінність для споживача. Ключові компетенції дозволяють створити стійкі джерела конкурентної переваги, причому застосовувати їх можна і в інших, на перший погляд далеких сферах бізнесу;

12) «маркетингових категорій» (XX століття). П. Самуельсон запропонував визначати уподобання споживача на основі поведінки, яку назвав теорією виявлених уподобань. Ж. Ламбен визначає показник ринкової сили, який показує якою мірою покупець готовий сплатити більш високу ціну за аналогічну продукцію його конкурентів.

13) «екологічний» (XX століття). Як конкурентний фактор продукції економісти визначають рівень екологічності, який враховує рівень соціокультурних тенденцій та потреб суспільства. До прихильників такого підходу належать С. Ілляшенко, А. Воронкова та інші.

Відносно підприємств АПК, то, на нашу думку, під їх конкурентними перевагами слід розуміти взаємозв’язану сукупність чинників і умов зовнішнього та внутрішнього середовища, раціональне використання яких забезпечує підприємству можливість виробництва конкурентоздатної продукції і формує передумови для його довгострокового розвитку та нарощування конкурентоспроможності. В процесі функціонування агропромислового підприємства його конкурентні переваги знаходяться між собою в тісній взаємодії та є основними чинниками конкурентоспроможності, вони створюються, реалізуються та нарощуються в процесі взаємодії підприємства з різними суб’єктами ринкового оточення.

В сучасних умовах господарювання конкурентними перевагами, які повинні бути властиві підприємствам АПК, і є внутрішніми чинниками конкурентоспроможності та визначають конкурентну позицію, є:

- виробничі переваги (асортимент товарів, якість продукції, масштаб виробництва, забезпеченість основними видами ресурсів, якість ресурсів, гнучкість виробництва);

- маркетингові переваги (дослідження та прогнозування ринку, система просування та збуту, цінова політика, комунікаційна політика);

- фінансові переваги (ліквідність, платоспроможність, залучення зовнішніх ресурсів, інвестування, загальний фінансовий стан);

- інноваційні переваги (здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт власними силами та залучення результатів НДДКР);

- управлінські переваги (тип організаційної структури, гнучкість та раціональність організаційної структури управління, стиль та методи управління, адаптаційні можливості);

Організаці́йна структу́ра управлі́ння (або субординаці́йна структу́ра) - упорядкована сукупність служб, відділів, підрозділів і окремих посадових осіб, що знаходяться у взаємозв'язку і співпідпорядкованості і виконують певні управлінські функції

- кадрові та організаційно-культурні переваги (кількісний та якісний склад персоналу, рівень мотивації, комунікації).

Досліджуючи проблему конкурентоспроможності, нами виявлений взаємозв’язок між такими економічними категоріями, як «конкурентоспроможність», «конкурентна перевага» і «конкурентний статус». З метою виявлення різниці між цими поняттями, на основі порівняльного термінологічного і сутнісного аналізу вказаних вище публікацій, складена таблиця відмінностей між цими поняттями (табл. 2.3).

Конкурентоспроможність досягається лише у тому випадку, якщо підприємство має ряд конкурентних переваг. Вона виступає результатом отримання і підтримки впродовж достатнього тривалого періоду часу сукупності конкурентних переваг. А за допомогою конкурентного статусу можна отримати кількісне значення рівня конкурентоспроможності підприємства. Отже, конкурентний статус є оцінним показником рівня конкурентоспроможності, причому він оцінює конкурентоспроможність тільки з точки зору позиції на ринку.



Таблиця 2.3

Змістовне трактування понять «конкурентний статус», «конкурентна перевага» і «конкурентоспроможність»

Поняття
Характер

Конкурентна перевага

Конкурентос-

проможність

Конкурентний

статус

1. Кількість чинників, на оцінці яких засновано поняття

Єдиний значущий ключовий фактор успіху

Безліч чинників внутрішньої і зовнішньої позиції підприємства

Значущі для конкурентного середовища цього ринку чинники внутрішнього середовища

2. Характер поняття

Виражає властивість об’єкту

Виражає здатність об’єкту

Виражає положення об’єкту

3. Обмеження значення оцінок

Тільки позитивне значення

Будь-яке значення

Будь-яке значення

4. Аналогічне поняття по відношенню до продукції

Привабливість товару

Конкурентоздатність товару

Результат позиціонування товару

5. Відношення до конкурентної стратегії

Базис

Ціль

Індикатор змін, пов’язаних з реалізацією стратегії

6. Яким чином визначаються в концепції менеджменту

Визначається в процесі стратегічного планування при аналізі альтернатив

Створюється в процесі оперативного управління

При визначенні рішень, пов’язаних з конкурентним середовищем підприємства

Проаналізувавши літературу з досліджуваної проблеми, ми дійшли висновку, що підвищення конкурентоспроможності вітчизняних агротоваровиробників – це одне з найважливіших стратегічних завдань економічної політики країни.

Антициклічна політика - це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Конкурентоспроможність, з одного боку, забезпечується конкурентними перевагами та конкурентним потенціалом підприємства АПК, а з іншого вимагає розроблення та реалізації ефективної конкурентної стратегії. Основою формування конкурентних переваг є ключові ринкові фактори успіху, ключові активи і ключові компетенції підприємства. Для успішного досягнення обраної конкурентної позиції потрібно використовувати всі можливі інструменти, яким володіє підприємство. Таким інструментом, зокрема є конкурентна стратегія, що включає в себе ретельно розроблену програму заходів, які мають бути реалізовані підприємством з метою досягнення вигідної конкурентної позиції на ринку та адаптації до впливу зовнішнього середовища. Конкурентна (ринкова) позиція в свою чергу дозволяє завоюванню найбільшого конкурентного статусу на ринку в процесі конкурентного суперництва.
Розділ 3

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНКУРЕНЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

3.1. Генезис теорій конкурентних переваг
Прогресуючий розвиток ринкової економіки ХХІ ст. зумовив посилення конкуренції між суб’єктами господарювання на світовому ринку та актуалізував проблему забезпечення їх конкурентоспроможності як першорядної умови створення і підтримання стійких позицій товаровиробників на національних й міжнародних ринках. Сталість розвитку, еконо­мічна результативність і адаптованість до умов сучасного світового господарства суб’єктів економічних відносин обумовлюється наявністю конкурентних переваг і вдалою стратегією розвитку.

Світове́ господа́рство- глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.

Конкурентні переваги виступають детермінантами конкурентоспроможності продукції, товару, підприємства і їх груп, галузі, країни та їх угруповань. Поняття конкурентних переваг і конкурентоспроможності тісно пов’язані, формування і наявність перших обумовлює існування других. Тобто конкурентні переваги характеризують об’єкт чи суб’єкт господарювання і виступають факторними ознаками, а конкурентоспроможність – результуючою.

Особливості, сутність і природа конкурентних переваг та конку­ренції залежали від історичного періоду розвитку суспільства й зумовлювалися характерологічними особливостями панівних типів власності на засоби виробництва.

За́соби виробни́цтва (англ. Means of production) - сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. До засобів виробництва належать машини, знаряддя праці, фабрики, а також суспільний і природний капітал.

Явище еконо­мічної конкуренції бере початок у період зародження простого товарного виробництва і з кожним історичним цивілізаційним витком стає все більш всеосяжним, вдосконалюється методичний і прикладний інструментарій, змінюються історичні домінанти та імперативні ознаки. Проте, періодизація розвитку економічної конкуренції має здійснюватися у відповідності до моністичних принципів, інакше економічний ретроспективний аналіз втратить свою методологічну цінність, а його методи і прийоми будуть виконувати функцію збору суперечливих постулатів.

Ретроспективний аналіз (від лат. Retro - «назад» і лат. specto - «дивлюся»), у шахах - метод побудови баз даних шахових закінчень, що з'ясовує об'єктивну оцінку позиції на основі оцінок всіх заключних позицій, які можуть бути отримані з даної.

Таким моністичним, тобто єдиним, принципом є пануючий тип приватної власності. В науці у ретроспективному контексті прийнято виділяти два типи економічних систем виробництва і розподілу – докапіталістичний і капіталістичний. Це дозволяє говорити про еволюційний характер як конкуренції, так і конкурентних переваг, органічну єдність їх складових, пряму залежність теоре­тичних підходів та емпіричного інструментарію від розвитку виробничих відносин, продуктивних сил суспільства та меха­нізму господарювання із характерним конкурентним типом виробничих відносин.

Приватна власність - одна з форм власності, яку розуміють як абсолютне, захищене законом право фізичної або юридичної особи, чи групи осіб на об’єкт власності: продукти праці, засоби виробництва, гроші та цінні папери, інше рухоме та нерухоме майно тощо.

Економі́чна систе́ма - сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на

Виробни́чі відно́сини - суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ.

Таким чином, можна виділити два основ­них етапи конкуренції – докапіталістичну і капіталістичну. Конкурентні переваги в умовах докапіталістичної конкуренції формулювалися в економічній системі із низьким рівнем урегульованості, спонтанним характером, окремими заходами протекціоністського характеру і провідною роллю держави.

Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною власністю на ресурси та використанням системи ринків і цін для узгодження економічної діяльності й управління нею [90]. Конкурентні переваги вільної капіталістичної конкуренції визначаються економічною системою виробництва і розподілу, яка заснована на добровільності, приватності і паритетності організаційно-правових форм власності на матеріальні ресурси, використанням найманої праці у системі ринків чистої конкуренції.

Організаці́йно-правова́ фо́рма господарюва́ння - тип суб’єкта права, що визначає форму здійснювання його господарської діяльності. Організаційно-правові форми та їх особливості визначаються законодавством певної країни.

На́йманий робітник - це фізична особа, яка виконує роботу за наймом, уклала письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності із визначенням умов трудової діяльності особи, за якою вона одержує обговорену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді.

Основними інститутами за конкурентного капіталізму виступають приватна власність на засоби виробництва, велика роль прибутку, система найманої праці, свобода вибору підприємництва, ринкова система господарювання та вільна конкуренція, обмежене державне регулювання.

Еволюціонування конкурентних концепцій і умов господарю­вання визначало теоретичний зміст і практичний характер форм конкуренції й суті конкурентних переваг і зумовлювалося особливостями історичного періоду. Науково-теоретичний доробок у зазначеному напрямі бере початок, як прийнято вважати, із праці А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р). Він розробив і обґрунтував теорію абсолютних переваг [142]. Проте проблеми формування конкурентних переваг і конкурентоспроможності знаходили місце і у більш ранні періоди у вченнях меркантилістів. А. Сміт критикував підходи меркантилістів відносно конкуренції і конкурентних переваг, за якими пропагувалося стимулювання до нагромадження капіталу, надмірне втручання і провідна роль держави та зовнішня торгівля як основа національного багатства. Він був прихильником вільної конкуренції та міжнародного поділу праці, обґрунтовував необхідність спеціалізації держав із врахуванням їх природно-ресурсного потенціалу та зовнішньої торгівлі, заснованої на різниці у витратах виробництва.

Націона́льне бага́тство - це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію, які мають ринкову цінність і можуть обмінюватися на гроші або інші блага.

Ви́трати виробни́цтва - витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язаних з виробництвом економічних благ.

Приро́дно-ресу́рсний потенціа́л (ПРП) - сукупність природних ресурсів, що використовуються (фактично або потенційно) в господарстві. Сума потенціалів окремих видів ресурсів.

Міжнаро́дна торгі́вля - торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародного поділу праці.

Міжнаро́дний по́діл пра́ці - вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва.

Подальша трансформація і вдосконалення теорії абсолютних переваг була здійснена Д. Рікардо, який вказав на відсутність імперативних вимог щодо принципів А. Сміта, що, у свою чергу не є перешкодою для взаємовигідної міжнародної торгівлі. Д. Рікардо обґрунтував теорію відносних переваг, суть якої зводилася до експорту на світові ринки товарів капіталізованих найефективніших видів виробництв, тобто основною аргументацією виступали цінові переваги експортної та імпортної номенклатури [132; 133]. Як відзначають більшість економістів, основна заслуга видатного представника класичної політичної економії Д.

Класична економічна теорія - напрям в економічній теорії, заснований А. Смітом, розвинений Т. Мальтусом, Д. Рикардо, Д. С. Міллем та Артур Сесіль Пігу. У класичній економічній теорії економіка здатна до саморегулювання і повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання і так далі.

Рікардо полягала у розробленні теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі, адже саме він першим із економістів розробив і обґрунтував, із теоретичної точки зору, особливості міжнародної торгівлі, яка відрізняється від внутрішньої торгівлі тим, що остання зумовлюється тенденцією до вирівнювання норми прибутку, а перша – «порівнянними витратами» [32; 49].

Вну́трішня торгі́вля - це торгівля, яка ведеться виключно в межах певної країни. Розділена така торгівля на дві категорії - оптова та роздрібна. Оптова торгівля пов'язана з купівлею товарів у виробників або дилерів у великій кількості і продаж в невеликій кількості для тих, хто може купити в роздріб.

Однак, закономірності економічного розвитку в умовах необмеженої вільної конкуренції і торгівлі не спрацьовують в умовах економічного лібералізму, що підтверджується світовим економічним досвідом.

Економічний лібералізм - це ідеологія, що є складовою частиною класичного лібералізму. В економічній філософії економічний лібералізм підтримує і пропагує економіку Laissez-faire. Послідовники економічного лібералізму вірять, що політична свобода і соціальна справедливість невіддільні від економічної свободи і використовують філософські аргументи на підтримку економічного лібералізму і вільного ринку. Ідеологія засуджує втручання уряду в вільний ринок і підтримує максимальну свободу торгівлі і конкуренції, на відміну від меркантилізму, кейнсіанства, соціалізму, і фашизму.

Економічний розвиток - поняття економічної науки, що позначає перехід від одного етапу економіки до іншого, при якому в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.

Ряд науковців відзначають актуальність теорій абсолютних і відносних переваг і донині для сировинних галузей, таких, наприклад, як сільське господарство.

У ретроспективному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Порівняльні переваги, що лежать в основі конкурентоспроможності країни чи організації, визначаються наявністю та використанням таких чотирьох основних факторів, як якість, ціна, сервіс, маркетингове оточення. Порівняльні переваги визначаються нижчими витра­тами одного виробника порівняно з іншим і, як наслідок, отриманням більшої економічної вигоди. Найбільший прояв порівняльні переваги знаходять у міжнародній торгівлі між країнами. Класичним є визначення закону порівняльної переваги, за якого країна має спеціалізуватися у виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат, та імпортувати ті товари, за якими має відносно вищі затрати. Тому саме порівняльна перевага, а не абсолютна перевага, повинна диктувати торговельні відносини [138].

Абсол́ютна перевáга - здатність країни виробляти товари чи послуги ефективніше (більший обсяг продукції з одиниці фактора виробництва) за інші країни.

Відмінність між абсолютною і порівняльною перевагами полягає у тому, що під першою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з будь-якою іншою країною, а під другою – здатність країни виробляти той чи інший товар із дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами.

Фундатори неокласичної політекономії, розквіт якої припав на XIX ст., досліджуючи глибинні механізми функціонування ринку, намагалися розробити більш адекватні до тогочасних умов моделі розвитку економіки. Результатом стали науково-теоретичні і практичні розробки відносно монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії, що і наразі є визначальними і актуальними. Серед найбільш значимих праць того періоду можна виділити дослідження класика неокласичної політекономії А. Маршалла, концепції якого зводилися до обґрунтування механізмів встановлення рівноваги на ринку за допомогою досконалої конкуренції та впливу законів граничної корисності і граничної продуктивності. Він був одним із перших, хто піддав критиці моделі чистої конкуренції, результатом чого стала розробка теорії аналізу часткової та довгострокової стійкої рівноваги на ринку. При цьому враховувався рівень розвитку технологій та споживчих переваг при визначенні відносних цін. Це стало підґрунтям нової теорії моделі монополістичної конкуренції.

Критиками моделі досконалої конкуренції виступали І. Шумпетер і Ф. Хайек, акцентуючи увагу на надмірній увазі до такого виду конкуренції як цінова, що обмежувало суть конкурентної діяльності. Вони стали основоположниками теорії ефективної конкуренції або, іншими словами, еволюційної теорії, і пропагували розвиток на засадах підприємництва і впровадьження інновації в основний капітал.

Основні́ за́соби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.

Теорія еволюції - наукова теорія, що пояснює механізми зміни форм живих організмів, їхніх спільнот та причини утворення біорізноманіття на Землі у процесі еволюції. Перші цілісні теорії еволюції були запропоновані на початку ХІХ сторіччя Еразмом Дарвіном та Жаном Батистом Ламарком.

Подальший виток в еволюції теорії конкурентних переваг відбувся на початку ХХ ст. і був означений працями Е. Хекшера і Б. Оліна, які трансформували принцип відносних переваг. Суть їхньої концепції зводилася до того, що підвалинами спеціалізації держав є відмінності не в умовах, а у факторах виробництва; витрати на експорт визначаються не лише продуктивністю, а і цінами на основні фактори виробництва, що теж відрізняються за країнами. Тобто держави, за цією теорією, одержують порівняль­ні переваги у галузях, які інтенсивно використовують надлишкові фактори виробництва.

Варто зазначити, що теорія Хекшера-Оліна може успішно застосовуватися для пояснення торгівлі сільськогосподарською сировиною і продукцією. Їх точка зору на конкурентоспроможність вплинула на погляди урядів багатьох держав світу. Щоб посилити конкурентні переваги товаровиробників сировинних галузей, уряди таких країн, як США, Китай, низки пост­соціалістичних використовують заходи, націлені на підтримку й стимулювання експорту (девальвація національної валюти, зниження відсоткових ставок, субсидії на модернізацію виробництва, фінансування експорту).

Відсоткова ставка або ж но́рма проце́нта - кількісне вираження відсотків як економічної категорії. Розраховується як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків.

Якщо створення пільгового режиму для експортних виробництв може сприяти підвищенню конкурентоспроможності країни, то, з іншого боку, в довгостроковому періоді можуть виникати і негативні ефекти. Так, регулярна державна підтримка виробника, в кінцевому підсумку, сприяє розвитку монополізму, знижує якість продукції, викликає зниження інноваційної активності [12].

Пік розвитку теорій конкурентних переваг припадає на кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. Одним із її сучасних основоположників є М. Портер, який звернув увагу на багатогранність і багатоаспектність факторів впливу на конкурентоспроможність, насамперед, зовнішніх. Відповідний історичний період ознаменувався посиленням глобалізаційних процесів у світовій економіці, тому не міг не відобразитися на відповідних науково-теоретичних вченнях.

Світова́ еконо́міка - сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

Тим більше, що процес глобалізації доволі не однозначний і викликає значні дискусії щодо його впливу на конкуренцію суб’єктів господарювання й формування та реалізацію ними конкурентних переваг. Принципи, сформульовані М. Портером, визначають походження конкурентних переваг у залежності від факторів виробництва, інвестицій та інновацій, організаційної форми суб’єкта господарювання, передусім кластерів [188-190].

У працях Г. Хамела і К. Прахалада дослідження проводяться через призму глобалізації ринків. Науковці акцентують увагу на необхідності інтелектуального лідерства, що базується на «базових функціональностях продукта» та «ключових компетенціях», під якими слід розуміти потенційні можливості розвитку і нового використання продукту, знань, навичок, кваліфікації персоналу, що убезпечать суб’єкта у разі втрати попиту на продукцію й допоможуть вийти на ринок з іншими новинками. Дослідники створили парадигму нової стратегії як конкурентного пошуку на десять-п’ятнадцять років уперед. Вони вважають, що стратегічна архітектура не є конкретним планом, однак, вона окреслює можливості, які необхідно створити, не вказуючи точного шляху створення. Благополуччя організацій і країн, в яких вони функціонують, залежать від ролі фірм у створенні ринків майбутнього та їх спроможності заволодіти високою частиною доходів прибутків. Країна, що здатна захищати традиційні галузі, поступиться своїми економічними позиціями тим державам, де створюються сфери майбутнього [158]. У підходах Г. Хамела і К. Прахалада домінує концепція глобального випередження, що базується на доступності і близькості ринків, позитивному ставленні споживачів, товаропросуванні й каналах реалізації.

Наступним витком періодизації парадигми конкурентних переваг стала концепція становлення теорії кооперації і співробітництва. Найбільш яскравим представником цієї школи виступає Дж. Мур, який приділяє увагу дослідженню ефектив­ності підприємницьких «екосистем» та наголошує на важливості природної складової, яка унеможливлює створення однобічних конкурентних переваг і сприяє поєднанню впливу зовнішнього середовища, конкуренції та еволюції. Це вчення отримало назву «коеволюції». А. Брандербургер і Б. Нейлбафф обґрунтовують доцільність поєднання змагання за лідерство на ринку із співпрацею з конкурентами, що характеризує відносини між всіма гравцями у сфері бізнесу і забезпечує створення цінності. Вони також увели нове поняття – компанії – сателіти «ті, хто надає, скоріше доповнюючі, ніж конкуруючі товари і послуги». А. Сливоцький довів, що технологічні інновації вже не є провідними рушійними силами зростання ринкової вартості організацій. В умовах глобалізації підприємництво має базуватися на «ефективних ділових моделях». П. Сенге, А. Клейнер, Ш. Робертс, Р. Росс, Дж. Рот, Б. Сміт виступають за зміну сучасної організаційної культури через врахування екологічних факторів та екологічного глобального лідерства [139; 141; 176; 185].

Кожна наступна теорія конкурентних переваг доповнювала попередні і враховувала специфіку й особливості історичного розвитку та домінуючі ринкові сили, що дозволяло підвищувати конкурентоспроможність суб’єктів господарювання на визначеному етапі розвитку. Дослідження еволюційних змін у теорії конкурентних переваг відображено у таблиці 3.1 та додатках А.1-А.3. Таким чином, весь еволюційний поступ відносно розвитку парадигми конкурентних переваг можна декомпонувати і типізувати за домінуванням атрибутів їх становлення й реалізації (табл. 3.1).


Таблиця 3.1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



  • Змістовне трактування понять «конкурентний статус», «конкурентна перевага» і «конкурентоспроможність»
  • Поняття Характер Конкурентна перевага Конкурентос- проможність
  • Розділ 3 ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНКУРЕНЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ 3.1. Генезис теорій конкурентних переваг