Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка5/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Декомпонування еволюції теорій конкурентних переваг

Період

Назва підходу відносно характерологічної атрибутики парадигми конкурентних переваг

Особливості формування і реалізації конкурентних переваг

Узагальнення, притаманні науковим концепціям відповідного періоду

Початковий (XV – поч. XVIII ст.)

Науково неозначений

Поділ праці, станов­лення спеціалізації окремих країн, активізація і ускла­днення сфери обігу

Період занепаду феодальних відносин і зародження капіталізму

І*

(сер. XVIII – сер. ХІX ст.)

Статичний

Використання існуючих ресурсних комбінацій

Домінування порів­няльного підходу при створенні і реалізації конкурентних переваг

ІІ

(кін. ХІX – кін. ХХ ст.)

Динамічний

Реалізація існуючих і латентних ресурсних комбінацій на інвести­ційно-інноваційній основі

Інтенсивне використання надлишкових факторів виробництва; інновації та підприємництво; інвести­ції в основний капітал

ІІІ

(кін. ХX – поч. ХХІ ст.)

Комплементарний

Взаємодоповнювальна природа і поєднання попередніх підходів, збагачених глобальними стратегічними під­ходами і зростанням ролі нематеріальних активів

Оптимальне поєднання інтересів конкурентів, взаємообумовлююча діяльність, взаємовигідні моделі співпраці, глобальне випередження

IV** (перспективний)

Холістичний

Використання гло­бальних інформаційних мереж, монолітний підхід відносно менеджменту і маркетингу

Синтез у поєднанні внутрішніх і зовнішніх конкурентних переваг, розвиток із позицій стійкості економіки (відносно сільського господарства багато­функціональності)

* Найбільш цілісні науково-теоретичні узагальнення відносно рушійних сил конкуренції

** Започатковується із 2006 р.

Джерело: власні дослідження.
Доцільно виділити чотири основні підходи відносно характерологічної атрибутики парадигми конкурентних переваг у контексті еволюційних змін – статичний, динамічний, комолементарний і холістичний. Останні два характеризують сучасний період і доповнюють один одного. Холістична парадигма перебуває на стадії науково-методологічного становлення. Її ідея активно популяризується у наукових колах. Теоретичним забезпеченням холістичної теорії виступає теорія людських потреб. Це уможливлює застосування аналітичного й проблемно-орієнтованого підходу на всіх соціальних рівнях. Безсумнівно, ця теорія, що перебуває поки на початковій стадії свого розвитку, буде розвиватися й модифікуватися, однак, уже зараз можна сказати, що логічно вона перебуває на вірному шляху.

Постнеокласична холістична наукова парадигма знімає онтологічний бар’єр між суб’єктом та об’єктом і «об’єднує стан природного і соціального універсаму» [38]. Холістична парадигма формує синергетичну модель світоприйняття і неподільність його структурних елементів. Вона заснована на синтезі досягнень сучасних природничих, економічних, соціологічних наук; єдності процесів самоорганізації для всіх систем соціуму, економіки і природи в контексті синергетичного управління людиною / суспільством [20; 97]. Наразі найбільше застосування холістичного підходу спостерігається в маркетингу. Д. Корнелісен розуміє під холістичною стадією розвитку стан, коли всі суб’єкти ринку (клієнти, співробітники, бізнесмени) стають і сприймають себе як частку «єдиного когнітивного простору». Він обґрунтовує концепцію єдиної комунікативної дії маркетингу та РR до спільних проектів [179]. У контексті конкурентної парадигми представляє інтерес з’ясування методологічної сутності стосовно суб’єктивно-об’єктивного підходу до формування конкурентних переваг із секторальних позицій.

Таким чином, еволюційні зміни у теорії конкурентних переваг були зумовлені об’єктивними чинниками, насамперед, особливостями історичного періоду розвитку країн і можливістю отримувати переваги у зовнішній торгівлі. Найбільшої трансформації конкурентна парадигма зазнала у кінці ХX – на початку ХХІ ст. Головними інститутами в умовах гіперконкуренції та глобалізації виступають високі технології, ІТ-інфраструктура, знання та компетенції, залишаються актуальними прибуток, ринкова система господарювання та обмежена роль державного регулювання при зростанні комплементарності національних економік.

Правове́ регулюва́ння - це упорядкування суспільних відносин здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Висо́кі техноло́гії (англ. high technology, high tech, hi-tech) - найновіші і найпрогресивніші технології сучасності. До високих технологій належать найбільш наукомісткі галузі промисловості.

Праці останнього десятиліття характеризуються посиленою увагою до ділових моделей співпраці та екологічного фактора виробництва.

3.2. Конститутивні домінанти та сучасна парадигма забезпечення конкурентних переваг суб’єктів та об’єктів економіки
Ефективний розвиток та адаптація національних секторів економіки країн до умов глобалізованої економіки є складним і суперечливим процесом, проте, це одночасно є сучасною ознакою прогресивних трансформацій.

Існує декілька різних способів розподілу економіки на сектори - за історичним розвитком, за гіпотезою трьох або чотирьох секторів економіки, або за належністю до державного, приватного чи неприбуткового сектору.

Досягти високих якісних і кількісних результатів господарювання можливо за умов забезпечення конкурентних переваг суб’єктів та об’єктів національное економіки. Значний вплив на становлення конкурентних переваг здійснюють фактори мега-, макро-, мезо- і мікрорівнів, насамперед, галузеві особливості суб’єкта господарювання. У цьому контексті представляє інтерес визначення спільної природи і походження переваг через методологічну призму та можливість згрупувати формалізовані для всіх теорій конкурентні переваги (рис. 3.1). Класифікація теорій конкурентних переваг за методологічним підходом до їх формування дозволяє виділити вісім формалізованих ключових факторів, що зумовлюють їх походження.

Рис. 3.1. Класифікація теорій конкурентних переваг за методологічним підходом до їх формування [147]
Визначення першорядних належностей допоможе краще із теоретико-методологічних позицій оцінювати їх секторальні особливості. Походження переваг зумовлено двома основними критерієутворюючими факторами – якісним та кількісним, які розглядаються, формуються і реалізовуються через політичну, організаційну, економічну, екологічну і соціальну призми та зводяться до володіння матеріальними і нематеріальними ресурсами, результативність використання основних засобів і ринкових операцій, вплив формальних і неформальних інститутів, інформаційно-інноваційна складова діяльності, методи організації та управління бізнесом. Система ділових відносин, ключові компетенції та створення цінності, випереджальний розвиток та адаптація до перспективних потреб споживачів. Таким чином, цілком логічно і правомірно висунути гіпотезу, що саме зазначені чинники виступають факторними ознаками конкурентних переваг, а результативною буде конкурентоспроможність суб’єктів та об’єктів національної економіки.

З методологічної точки зору, вивчення і осмислення теоретичних концепцій конкуренції передбачає опрацювання понятійного апарата дослідження. Відносно даної теми використовуються такі поняття / наукові терміни: «абсолютна перевага», «порівняльна перевага», «конкурентна перевага», «стійка конкурентна перевага», «конкуренція», «конкурентоспроможність», «конкурентоздатність», «конкуренто стійкість», «конкурентна позиція», «конкурентний статус» та ін. Часткова подібність і паралелізм категоріального апарату і теоретико-методологічних підходів до визначення конкуренції та її похідних обумовлено, з однієї сторони, винятковою актуальністю цих понять у сучасній економіці, політиці, бізнесі, житті суспільства, культурі, а з іншої – інтеграцією економік країн у систему сучасного світового господарства.

Зазначена проблема займає вагоме місце у теорії і практиці господарювання індустріально розвинених зарубіжних країн, що обумовлено посиленням внутрішньодержавних міжгалузевих конкурентних змагань та швидкозростаючою міжнародною конкуренцією в умовах глобалізації. Теоретико-методологічна база концепції конкурентних переваг і конкурентоспроможності на основі емпіричних досліджень сформована переважно захід­ними вченими, проте, сучасна доктрина донині містить доволі багато розбіжностей у поглядах, підходах, оціночному інструментарії та остаточно не узагальнена. Загалом, не існує загальноприйнятих понять відносно конкуренції та її похідних. Така проблемність зумовлена складною структурою даних категорій, адже вони застосовуються відносно процесів і явищ, продукції, підприємницької організаційної одиниці та їх груп, галузі, локального регіону, країни, регіону (континентального), угрупування країн, тобто щодо безлічі суб’єктів і об’єктів.

Емпіричні дослідження - спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

В програмуванні та комп'ютерних науках структу́ри да́них - це способи організації даних в комп'ютерах. Часто разом зі структурою даних пов'язується і специфічний перелік операцій, що можуть бути виконаними над даними, організованими в таку структуру.

Крім того, ця проблема досліджується на індивідуальному, локальному, мікро-, мезо-, макро- та мегарівнях. Необхідність розглянути вищезгадані дефініції зумовлена прагненням уникнути певного дублювання понять, дослідити і адаптувати відповідний методологічний базис до умов національної економіки і спростити подальші емпіричні дослідження.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали концепції і погляди, представлені у працях зарубіжних та вітчизняних вчених з теорії конкурентних переваг, положення західних і вітчизняних шкіл конкуренції, які розкривають поняття, цілі, механізми та інструменти формування і реалізації конкурентних переваг, зумовлені еволюційним поступом теорій і сучасними глобальними викликами.

Заслуговують на увагу напрацювання Р. Фатхутдінова, який досліджує конкуренцію через призму глобальної конкурентної боротьби і вважає, що конкуренція – це «процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі із конкурентами за задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб в рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб’єктів і об’єктів управління, суспільства загалом» [151].

Базовою категорією теорії конкуренції на всіх ієрархічних рівнях від індивідуального до глобального рівня є конкурентні переваги, під якими розуміється концентрована форма прояву прерогатив в економіко-політичній, організаційно-фінансовій, техніко-технологічній та соціально-екологічній сферах діяльності суб’єкта господарювання по відношенню до конкурента стосовно позиції або частки сегмента на ринку, які є вимірюваними економічними показниками. У результаті дослідження виявлено, що у ретроспективному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Порівняльні переваги, що лежать в основі конкурентоспроможності країни чи організації, визначаються наявністю та використанням чотирьох основних факторів, таких, як якість, ціна, сервіс, маркетингове оточення.

У теорії і методології конкурентних переваг трактування зазначених категорій доволі широке і визначається дослідниками по-різному, що дозволяє виділити декілька підходів стосовно їх сутності. Представники компаративного підходу оцінюють дану категорію із позицій відносної властивості переваг і можливості їх дослідження лише на основі порівняння співставних характеристик суб’єктів і об’єктів. Так, Ж.-Ж. Ламбен співвідносить конкурентну перевагу із характеристиками або властивостями товару чи торгової марки, що забезпечують підприємству перевагу над прямими конкурентами [82]. Г. Азоєв під конкурентними перевагами розуміє концентрований прояв переваг над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, яке можна виміряти еконо­міч­ними показниками (додатковий прибуток, вища ре­нтабельність, частка ринку, обсяг продажів) [3]. П. Забєлін та Н. Моісєєва трактують конкурентну перевагу як інтегральну величину стосовно конкурентоспроможності і конкурентного потенціалу, що характеризує здатність підприємства успішно конкурувати у короткостроковому і довготерміновому періодах [50].

Ресурсний підхід позиціонують М. Портер, Б. Карлоф, А. Градов, В. Шинкаренко та ін. За їх твердженням, найбільш впливовими чинниками формування конкурентних переваг є національні фактори (наявність робочої сили, достатність природних ресурсів, розходження у практиці управління підприємствами), які створюють перевагу при комплексному вико ристанні. М. Портер вважає, що конкурентні переваги являють собою сукупність факторів, які визначають успіх або поразку суб’єкта господарювання у конкуренції та відображають продуктивність використання ресурсів [167; 189]. В. Шинкаренко вважає, що перевага базується на досягнутому рівні конкурентного статусу та ефективності використання конкурентного потенціалу [167]. Б. Карлоф відзначає, що конкурентною перевагою є те, на що спрямовані всі стратегії у сфері бізнесу. Конкурентні переваги визначаються численними факторами: ефективним виробництвом, володінням патентами, рекламою, грамотним менеджментом, відношенням до споживачів [66]. Ю. Іванов та П. Орлов визнають, що «конкурентна перевага виступає основою забезпечення конкурентоспроможності суб’єкта господарювання, а також є складовою його конкурентного потенціалу. Саме конкурентна перевага є основою міцної конкурентної позиції підприємства і визначає характер його конкурентної стратегії» [59].

Прихильники ціннісно-компетентного підходу акцентують увагу на унікальній складовій об’єкта та / або суб’єкта, яка надає йому перевагу у порівнянні із конкурентами. У переважній більшості це стосується нематеріальних активів, таких, як висока компетентність, навички, знання, активи і сфери діяльності, корпоративні цінності [17; 24; 152]. Також сюди відноситься здатність до продуктової або технологічної інновації, що є основою конкурентних переваг за М. Портером (модель «Діамант») [117].

Найчастіше підкреслюється значення ціни і якості, які розглядаються як рівноправні елементи системи цінності. На одному рівні знаходяться такі показники, як технічний рівень товару; розвиток маркетингу і рекламно-інформаційного забезпечення; відповідність вимогам споживача, технічним умовам і стандартам;

Нематеріальні активи (Intangible Assets (Intangibles)) - Активи, які не мають фізичної дотикової форми, наприклад, захист, забезпечений страховкою, або ціна фірми (гудвіл).

Техні́чні умо́ви (ТУ) - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

організація сервісу, авторського нагляду, гарантійного забезпечення, навчання персоналу;

А́вторський на́гляд - контроль (нагляд) авторів винаходу чи проекту (креслення, ескізу) за відповідністю створюваного проекту (споруди, будови) художнім замислам і технічним параметрам, передбаченим і зафіксованим у проекті.

термін постачання (розроблення, створення, продажу, гарантій); ціна, умови платежів; актуальність (своєчасність) появи цього товару на конкретному ринку; політико-економічна ситуація в певному регіоні [14].

У сучасній теорії існує значна кількість підходів до класифікації факторів конкурентних переваг. Частіше використовуються поділ переваг у залежності від суб’єктів і об’єктів; ендогенного і екзогенного походження; їх виникнення у процесі проектування і розробки та товаропросування і реалізації; досягнутої якості, вимог ринку; цінових і нецінових методів; стадій життєвого циклу та ін. В. Золотогоров вважає, що найважливішими факторами конкурентних переваг товару є «орієнтованість на певного споживача, високий рівень якості, новизна, надійність в експлуатації, упаковка, енергомісткість, умови сервісу, реклами і попиту» [18]. Л. Лозовський доповнює традиційні фактори конкурентних переваг товару: «Конкурентні переваги визначаються, з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, а з іншого – цінами, які визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентні переваги впливають мода, продажний і післяпродажний сервіс, реклама, імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту» [160; 161].

А. Войчак і Р. Камишніков виділяють два види конкурентних переваг – внутрішні і зовнішні. До внутрішніх вони відносять: виробничі – продуктивність праці, економність витрат, раціональність експлуатації основних фондів, забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, бездефектність; технологічні – сучасність, прогресивність, гнучкість технологічних процесів, використання досягнень науково-технічного прогресу;

Технологі́чний проце́с - це впорядкована послідовність взаємопов'язаних дій та операцій, що виконуються над початковими даними до отримання необхідного результату.

кваліфікаційні-професійність, майстерність, активність, творчість персоналу, схильність до нововведень; організаційні – сучасність, прогресивність, гнучкість, структурованість наявної організаційної структури; управлінські – ефективність і результативність діючої системи менеджменту, ефективність управління обіговими засобами, якістю, виробничими, закупівельними та збутовими процесами, дієвість системи мотивування персоналу; інноваційні – системи і методи розроблення та впровадження нових техноло­гій, послуг, наявність і впровадження «ноу-хау»; наслідкові – ринкова культура підприємства, традиції, історія розвитку; економічні – наявність джерел фінансування, платоспроможність, прибутковість, ліквідність, рентабельність; географічні – розміщення, близькість до джерел матеріальних та людських ресурсів, ринків збуту, транспортних шляхів та каналів розподілу.

Людські́ ресу́рси, також часто HR (від англ. Human Resources) - сукупність робітників з кваліфікацією до розробки або підтримки продукту або сервісу.

До зовнішніх конкурентних переваг можна віднести такі: інформаційні – діючі на підприємстві системи збору та обробки даних, ступінь поінформованості підприємства про стан і тенденції розвитку ринку, дію сил та умов навколишнього бізнес-середовища, поведінку споживачів, конкурентів та інших господарюючих суб’єктів;

Обро́бка да́них - систематична цілеспрямована послідовність дій над даними. Обробка даних містить в собі множину різних операцій.

конструктивні – технічні характеристики продукції, її дизайн, упаковка; якісні – рівень якості продукції за оцінками споживачів; поведінкові – ступінь поширення філософії маркетингу серед працівників підприєм­ства, націленість його діяльності на задоволення потреб споживачів конкретних цільових ринків; кон’юнктурні – ринкові умови діяльності, конкурентне середовище (кількість і поведінка конкурентів, гострота конкуренції); сервісні – рівень та якість послуг, що надаються підприємством; іміджеві – загальні уявлення споживачів про підприємство та його товари, популярність; цінові – рівень та можлива динаміка цін, їхня соціальна спрямованість, ринкова влада підприємства; збутові – портфель замовлень, прийоми та методи розподілу продукції; комуніка­ційні – канали та способи розповсюдження інформації про підприємство, наявність і використовуваність зворотного зв’язку [24].

Одним із основних атрибутів діючої ринкової економіки та водночас елементом механізму її саморегулювання є конкуренція, сутність якої зводиться до економічного процесу взаємодії і змагання між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів (послуг), за споживачів на ринку, за отримання найвищих прибутків.

Можна, певною мірою, погодитися із І.З. Должанським і Т.О. Загорною, на думку яких конкурентоспроможність можна розглядати як спроможність об’єктів (товар, підприємство, країна) займати певну ринкову нішу. Зазначений показник характеризує ступінь відповідності ринковим потребам: пропозиції (товару) – попиту на нього; підприємства – можливості за безпечити конкурентні переваги; країни – економічній і соціальній моделі. Конкурентоспроможність не можна ототожнювати із конкурентоздатністю, яка свідчить про певний ступінь придатності об’єкта. Проте, будучи за споживчими властивостями на рівні міжнародних стандартів, тобто конкурентоздатним, товар (послуга) на певних ринках може виявитися не затребуваним (мода, ціна, національно-культурні обмеження), а тому і не конкурентоспроможним [36].

Міжнародний стандарт - стандарт розроблений міжнародною організацією стандартизації. Найвідомішою з них є International Organization for Standardization. Міжнародний стандарт можна застосовувати прямо, чи модифікувати для кращої відповідності місцевим умовам.

Тобто конкурентоспроможність є здатністю у повній мірі і на високому рівні задовольняти конкретні потреби споживачів у порівнянні з іншими суб’єктами ринку за максимальної результативності бізнесу. Проте, досліджуючи етимологію термінів «конкурентоспроможність» та «конкурентоздатність», можна зробити висновок, що в їх основі є значення «бути спроможним/здатним конкурувати», що, можливо, і не вимагає такого жорсткого розмежування їх сутностей.

Становище суб’єкта господарювання по відношенню до інших на визначеному сегменті ринку, відповідно до результатів своєї діяльності із врахуванням сильних і слабких сторін, є конкурентною позицією. Виміром конкурентної позиції підпри­єм­ств на ринку І. Ансоф називає їх конкурентний статус [105].

Теоретичне узагальнення положень із дослідження конкурен­тних переваг засвідчує, що всі визначення стосуються певного суб’єкта, об’єкта чи процесу, однак, основною детермінантою виступає стан суб’єкта господарювання чи положення продукції на ринку. Це може бути галузь і країна, що забезпечує максимально вигідне положення на ринку в умовах жорсткої конкуренції та забезпечує у повній мірі бажання і очікування споживачів. При цьому «стійкі конкурентні переваги» мають стратегічне значення, оскільки володіють захистом впродовж тривалого часу.

Глобалізація усіх сфер життя спонукає суб’єктів господарю­вання враховувати національні інтереси та міжнародні тенденції і особливості розвитку економічної системи та її складових, а також комплементарність національних економік.

Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

Інституційне середо­вище в сучасних умовах обумовлює форми, методи і напрям створення конкурентних переваг й реалізації конкурент­них стратегій. Конкурентні переваги виступають детермінантами конкурентоспроможності продукції, товару, підприємства, галузі, країни. Таким чином, поняття конкурентних переваг і конку­рентоспроможності тісно пов’язані, формування і наявність перших обумовлює існування других. Тому, конкурентоспроможність продукції невід’ємна від конкурентоспроможності підприємства, галузі країни. Не зважаючи на безумовну цінність досліджень О. Швиданенка [162], важко погодитися із ним у питанні глобальної конкуренції, під якою він розуміє боротьбу суб’єктів глобального ринку за ресурси та умови сталого і безпечного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та навіть міжцивілізаційному рівнях. На наш погляд, глобальний характер ринкових відносин не нівелює, а навпаки, навіть підсилює боротьбу за глобального споживача і канали реалізації.

В нинішніх реаліях, які супроводжуються глобалізацією, інтеграцією і структурною трансформацію економік, бізнесу, міжнародних ринків і національних господарств, поглибленням і вдосконаленням конкуренції, розвитком технологічних і товарних інновацій, на зміну порівняльним перевагам приходить сучасна парадигма конкурентних переваг. Переваги стали динамічними і перестали бути статичними. Теоретичні положення концепцій формування конкурентних переваг зводяться, в основному, до трьох основних видів: ринкової, ресурсної та інституціональної (рис. 3.2).


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



  • Особливості формування і реалізації конкурентних переваг Узагальнення, притаманні науковим концепціям відповідного періоду
  • 3.2. Конститутивні домінанти та сучасна парадигма забезпечення конкурентних переваг суб’єктів та об’єктів економіки Ефективний розвиток та адаптація національних секторів економіки