Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка6/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Рис. 3.2. Фундаментальні сучасні концепції формування конкурентних переваг*

Джерело: власні узагальнення.

З позицій сучасності, заслуговують на увагу погляди німецького вченого ХІХ ст. Ф. Ліста, праця якого «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз» (1841 р.

Політи́чна еконо́мія або скор. Політеконо́мія - галузь економічної науки, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ.

) залишається актуальною і наразі. На його думку, всі країни проходять певні періоди свого економічного розвитку, найвищим з яких є аграрно-мануфактурно-комерційний. Згідно з цією теорією, необхідні особливі умови, щоб досягнути «комерційної стадії». Це під силу лише тим державам, які мають «великі території зі значними запасами природних багатств і можливостями для розвитку індустрії, працьовиту й об’єднану спільною метою націю, що прагне створити могутню державу» [145]. Головною з поміж всіх є передумова спроможності нації до створення багатств – важливіша за саме багатство. У цьому контексті варто відзначити Україну, яка має багаті природні ресурси, є однією із найбільших країн Європи.

Європа є однією з частин світу, що обіймає частину материка Євразія. Площа Європи становить понад 10,5 млн км², населення - близько 730 млн осіб.

Проте, саме фактор «спроможності» викликає багато дискусій як серед вітчизняних, так і міжнародних експертів. В умовах глобалізації економіки виняткового значення і актуальності набуває проблема конкурентних відносин та формування конкурентних переваг суб’єктів і об’єктів національної економіки України. Наслідком жорсткої конкуренції на ринку є оптимальний розподіл ресурсів, виявлення найбільш перспективних господарюючих суб’єктів, ефективне їх функціонування, абсолютне задоволення попиту споживачів.

Забезпечення конкурентних переваг суб’єктів і об’єктів національної економіки можливе за умови визначення чіткої системи цінностей і орієнтирів в умовах національного суспільно-економічного стану і стратегічного вектора розвитку. У контексті світогосподарських тенденцій для національного господарства доціль­но розробити не лише ієрархію цілей, а й чітку інститутційно закріплену загальну стратегію розвитку і на її основі – секторальні. Стратегічна мета має зводитися до стійкого розвитку економіки. З теоретико-методологічної і науково-практичної точки зору, важливим є недопущення підміни методів, засобів і цілей. Тактичними завданнями виступає еконо­мічне зростання, підвищення рівня життя населення, збере­ження природного середовища і покращення екологічної ситуації, створення сприятливого інституційного середовища із врахуванням факторів зовнішнього середовища. У межах стратегічного і тактичних завдань мають вирішуватись опера­тивні, і саме на цьому рівні найчастіше відбувається становлення переваг.

Формування і реалізація конкурентних переваг підприємств має базуватися на основі сучасної загальної конкурентної парадигми із врахуванням секторальних відмінностей і особливостей. Поєднання ринкової, ресурсної та інституціональної концепцій забезпечить синергетичний ефект і дозволить створити стійкі конкурентні переваги.

Синергі́я (від грец. συνεργία - (грец. σύν) разом; (грец. ἔργον) той, що діє, дія) - це сумарний ефект, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їхня дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їхньої суми.

Необхідно враховувати соціально-економічні і суспільно-політичні особли­вості країн у контексті традиційно сформованих формальних і неформальних інститутів. Це зумовлено об’єктивними і суб’єктивними обставинами, насамперед, прискореними темпами економічної поляризації у розвитку країн в умовах глобалізації.



3.3. Ефективність та конкуренція як економіко-правові категорії
Реформування соціальної, економічної та політичної сфер сучасної України спричиняють їх змістовні перетворення та необхідність правового забезпечення таких перетворень.

Украї́на (МФА: [ukrɑˈjinɑ]опис файлу) - держава у Східній Європі та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки передбачає політичні та правові реформи, що пов’язуються, насамперед, із стрімким розвитком підприємництва, приватної ініціативи та приватизації державної власності. За такої ситуації законодавство України, з одного боку, повинно забезпечувати у повній мірі можливість кожного члена суспільства реалізовувати свої здібності та заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а з іншого – обмежити надмірне втручання держави у процес здійснення економічної діяльності.

Зако́нода́вство Украї́ни - сукупність чинних в Україні нормативно-правових актів.

Зрозуміло, що такі зміни не можуть не впливати на законодавче визначення та практичне забезпечення економічної конкуренції та ефективності економічної політики держави, з чим пов’язуються розвиток економіки в цілому.

Ефективність економічної політики держави напряму пов’язується з ефективністю кожного елементу у механізмі правового регулювання, починаючи первинного регулятора суспільних відносиннорми права. Результатом правотворчої діяльності виступає прийняття реально дієвих норм права, що відображатимусь систему тих принципів економічної політики соціально-правової держави.

Но́рма пра́ва (правова́ норма) - загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

Правотво́рчість - це етап правотворення, який полягає у діяльності спеціально уповноважених суб’єктів зі встановлення, зміни чи скасування правових норм, що виражається у підготовці та прийнятті системи нормативно-правових актів.

Ефективність як економіко-правову категорію слід розглядати з аспекту відповідності регулюючого впливу права на економіку держави щодо забезпечення загальнодержавних та приватних інтересів суб’єктів економічних відносин. Ефективність права є результативною характеристикою дії права, через яку проявляється здатність права вирішувати соціально-економічні проблеми [127, с. 499-517]. Адже практичне досягнення цілей, що стоять перед законодавцем в процесі правового регулювання, визначають ступіть ефективності та дієвість права.

Ефективність права як комплексний показник залежить від ряду факторів, аналіз яких дозволяє оцінити співвідношення цілей та дієвості права. Ці фактори пов’язуються із політичною ситуацією у державі, рівнем розвитку економічної системи, досконалістю правової бази, соціальним та культурним розвитком. До основних чинників, що впливають на ефективність права, можна віднести: досконалість законодавства в цілому, так і сутнісну характеристику кожного окремого нормативно-правового акту, що регулює відносини у економічній сфері;

Нормати́вно-правови́й а́кт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими фізичними особами у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних джерел права що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

ефективність правозастосовчої діяльності як особливої форми реалізації права;

Правореалізація - це втілення норм права у діяльність суб'єктів права шляхом дотримання заборон, використання суб'єктивних права і виконання юридичних обов'язків.

рівень правосвідомості суспільства в цілому, так і кожного окремого учасника економічних відносин.

Аналізуючи основні чинники, з якими пов’язується ефективність права, слід виходити з таких позицій:

по-перше, соціально орієнтована економіка не саморегулююча система відносин, а потребує регулятивного впливу з боку держави;

по-друге, державне втручання у сферу економічних відносин має виходити з позиції економічної свободи;

по-третє, особливу увагу у сфері правового регулювання економіки слід приділяти податково-бюджетній та грошово-кредитній політиці, що повинні мати однакові стратегічні економічні цілі;

по-четверте, максимальна зайнятість населення та захист прав споживачів;

Регулюва́ння (економі́чне) - державні правила і закони, призначені для контролю за поведінкою фірм, підприємств та інших суб'єктів економіки.

Монетарна полі́тика (англ. Monetary Policy) - політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.

За́йнятість - це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Економі́чна свобо́да - широта економічної поведінки суб'єктів господарювання у виборі форм власності та сфери застосування своїх здібностей, знань, можливостей, професійних навичок, методики розподілу доходів, споживання матеріальних благ; реалізується на базі державних законодавчих норм; невід'ємна від економічної відповідальності громадян.

За́хист прав споживачі́в - гарантований законом контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт з боку держави та громадсько-суспільний рух на його підтримку.

по-п’яте, компроміс між приватними та груповими інтересами, що дозволятиме використовувати здатності кожним потенціальним учасником економічних відносин, отримуючи бажаний прибуток від соціально активної та суспільно корисної поведінки.

Сьогодні, коли метою правового регулювання виступає не лише співвідношення мети та практичного втілення волі законодавця, актуальним є питання правового виразу та узгодженні соціально-економічних інтересів, що сприяє вільному розвитку як економічних відносин, так і економічній системі в цілому. Оскільки, погоджуючись з А.Я. Новаком, саме від параметрів економічної політики залежить рівень економічного розвитку країни [103, с. 61].

Безперечним є факт, що ефективність економічного розвитку залежить від певного втручання держави у економічні відносини між суб’єктами економічного процесу. Але таке втручання держави повинно виходити загального принципу економічної свободи, що виходить із особливостей економічних відносин,а саме таких категорій, як власність, виробництво, праця, підприємництво та ін. Свободу прийнято розглядати з філософської, юридичної, економічної точки зору, кожна з яких визначить свободу як необхідну передумову існування людини у суспільстві. Під економічною свободою можна розуміти здатність вільно використовувати можливості в економічній сфері суспільних відносин. У відносинах власності – вільно розпоряджатися, користуватися та володіти; у праці – вільно обирати вид та рід занять; у підприємництві – самостійно і вільно обирати напрям та види діяльності та ін.

Централізоване керівництво як спосіб координації економічної діяльності, передбачає наявність певних закріплених державою правил поведінки, що врегульовують економічні відносин, шляхом визначення прав та обов’язків їх учасників. З урахуванням того, що видані компетентними на те органами державної влади правила поведінки є нормами права, у випадку їх неналежного виконання чи порушення – їх виконання забезпечується примусом.

Органи державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.

В свою чергу, добровільна співпраця засновується на тому, що учасники економічних відносин є зацікавленими в угоді, яку вони укладають. Про таку «зацікавленість» та економічну вигоду, яку отримують учасники такого виду правовідносин, можна вести мову в тому випадку, коли узгоджуються внутрішня воля суб’єкта з його фактичною поведінкою та усвідомлюються в повній мірі наслідки вчинених дій. У випадку наявності прихованих мотивів, недостатньому усвідомленні дій, що вчиняються, чи виникнення розбіжностей щодо внутрішньої волі та поведінки суб’єкта – функціонування добровільної співпраці як координатора економічної діяльності неможливе. Забезпечення законності у процесі здійснення економічної діяльності – є ключовим моментом, оскільки не допускає фізичного примусу однієї особи над іншою, з одного боку, а з іншого, передбачає добровільне дотримання умов договорів, що укладені між учасниками таких відносин на основі загальних норм права.

Досягнення економічної свободи бажане саме по собі, оскільки вона розширює діапазон вибору для особи – як споживача, так і виробника. Однак значення економічної свободи у суспільстві часто недооцінюється, не вбачається її роль у галузі прав людини, вплив на свободу об’єднання, тощо.

Важливо відмітити, що децентралізація прийняття економічних рішень укріплює громадянське суспільство, створюючи простір, у якому різноманітні організації можуть існувати незалежно від державного контролю.

Держа́вний контро́ль - одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Здійснення державного контролю - одна з важливих функцій державного управління.

Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Громадя́нське суспі́льство - це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Воно включає в себе сім’ю і приватну сферу, тобто "третій сектор" суспільства паралельно з державою та бізнесом.

Так, якщо чиновники та політики визначають лише межі економічної свободи, то визначення напрямів та способів реалізації економічної свободи здійснюється в повній мірі на розсуд осіб – повноправних членів громадянського суспільства. Дана позиція дозволяє стверджувати, що реалізація економічної свободи залежить від політичної свободи в тому відношенні, яким чином координується економічна діяльність. Якщо політична влада співпадає з економічною, то тут економічна свобода прямо залежить від політичної, якщо ж навпаки – то політична від економічної.

Політи́чна свобо́да - право, можливість й змога самовизначення та право на вислів особистої волі.

Політична влада - здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.

У юридичній науці існують дискусійні питання правового регулювання економічних відносин. Оскільки, як у своїй роботі «Про свободу» зазначали ще М. Фрідмен та Ф. Хайєк, з одного боку зрозумілим є те, що свобода можлива лише у межах закону; а з іншого – що будь-який закон є порукою свободи [156, с. 148]. Свобода у межах закону проявляється через гарантії, передбачені правом, щодо реалізації свободи особою; наявність настання негативних наслідків при порушенні чи обмеженні особи у можливості використовувати свободу. Розглядати закон порукою свободи можна у випадку, коли шляхом прийняття певних правил поведінки у процес реалізації свободи впроваджуються певні обмеження, заборони, тощо. В цьому полягає взаємозв’язок між політичною та економічною свободами, оскільки те, які функції та принципи визначають правила поведінки залежить від державної влади, від можливостей реалізації політичної та економічної свобод.

Під економічною свободою розуміємо можливість економічної діяльності, що здійснюється без втручання влади. Ключовими критеріями економічної свободи є право вільного вибору виду та роду діяльності, свобода підприємництва – право вільного обміну, право вільної конкуренції та ін., захист власності, що забезпечується державою. Існування економічної свободи неможливе без політичної свободи, оскільки остання визначає можливості приймати участь у політичному процесі особами на рівних умовах.

Держава може сприяти розвитку та функціонуванню економічної свободи шляхом створення системи відповідних нормативно-правових актів та правоохоронної системи, захисту майнових прав власників.

Політи́чний проце́с - це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі і часі; сукупна діяльність суб'єктів політики, завдяки якій забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.

Майнові́ права́ - це права фізичних чи юридичних осіб, які повязані з майном, відмінні від права власності.

Тим не менш, економічна свобода також вимагає від держави й утримуватися від втручання у вільний вибір осіб, добровільний обмін, свободу у виборі сфери праці та конкуренції як у сфері праці, так і товарних ринків. Держава повинна уникати введення тих змін, які можуть зменшити економічну свободу, зокрема, зміни у податковій системі, державних витрат, правил для вільного вибору сфери економічної діяльності, добровільного обміну та ринкової координації.

Податко́ва систе́ма - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків.

Конкуренція – є основою економіки сучасних держав, тому правове регулювання конкуренції визначає право конкуренції та забезпечує можливості учасників ринкових відносин. Таке правове регулювання є ефективним лише у тому випадку, коли в основі покладено:



  • забезпечення економічної свободи – прийняття в установленому державою порядку нормативно-правових актів, з метою урегулювання основ економічних відносин, зокрема, легалізація суб’єктів підприємницької діяльності;

    Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.

    право на доступ до економічної інформації; свобода та захист економічної діяльності суб’єктів господарювання; тощо;

  • державне регулювання ринкових відносин – цілеспрямована діяльність компетентних органів держави щодо планування, організації, обліку, стимулювання,контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та системою господарювання в цілому;

  • використання основних способів та типів правового регулювання. Дана умова передбачає розумне поєднання в процесі правового регулювання економічних відносин основних способів правового регулювання: дозвіл, зобов’язування, заборона, надання пільг, тощо; та типів: загальної заборони (для компетентних органів держави) та загального дозволу (для підприємців).

  • підтримка добросовісної конкуренції – розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів, що покликані гарантувати збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій;

    Монопо́лія (від грецьких слів «mono» - один, «poleo» - продаю) - виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб чи державі.



  • недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції.

    Недобросовісна конкуре́нція - порушення загальноприйнятих правил і норм конкуренції. При цьому порушуються закони і неписані правила.

    Держава, в особі компетентних органів, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Саме з цим пов’язується необхідність державної підтримки добросовісної конкуренції та заборона діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію;

  • єдиний економічний простір – вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України та законодавче закріплення заборони на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією.

    Терито́рія України - суша, води, надра і повітряний простір, що знаходяться в межах державного кордону України.



При розгляді проблем співвідношення держави, права та економіки особливе місце займає питання механізму державного регулювання економікою, що за сутнісною характеристикою пов’язується із проявом однієї з функцій державного управління, що здійснюється за допомогою певних правових форм. Загальновизнаними правовими формами державного регулювання економіки виступають закони, підзаконні акти та судові акти (визначення форм державного регулювання економіки у даному контексті, як і форм права в цілому, залежить від типу правової системи держави, що розглядатиметься).

Підзаќонний ́акт (англ. Bylaw, нім. Satzung, пол. Zarządzenie) - нормативний акт, що приймається уповноваженими нормотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Держа́вне управлі́ння (публічне управління, англ. public administration) - є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод. Державне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти. У деяких країнах (наприклад, у Хорватії) цією діяльністю держави відає окреме міністерство.

Правова система - це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).

В цьому контексті мова йде про законодавство, спрямоване на регулювання економічних відносин, зокрема, та економічної системи, в цілому.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



  • 3.3. Ефективність та конкуренція як економіко-правові категорії Реформування соціальної, економічної та політичної сфер сучасної України