Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



За редакцією В. С. Ніценка, О. В

За редакцією В. С. Ніценка, О. В




Сторінка8/13
Дата конвертації28.05.2017
Розмір2.54 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Цивільний кодекс України [163]. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Важливим для захисту економічної конкуренції є закріплення у Цивільному кодексі України наступних меж здійснення цивільних прав:

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Господарський кодекс України [29]. Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України - кодифікований закон, прийнятий 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року.

В свою чергу, основним завданням Кодексу є забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.

Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання наступні:

- правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави;

- конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України, право кожного громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права;

- суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Загальними принципами господарювання в Україні, згідно Кодексу, є:



  • забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

  • свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

  • вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

  • обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

  • захист національного товаровиробника;

  • заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Аналіз змісту Кодексу, дозволяє визначити одним з основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, антимонопольно-конкурентну політику, спрямовану на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Державна політика щодо обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання зводиться до наступного:

- держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;

- державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством.

За загальним правилом, суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, попередньо пройшовши процедуру державної реєстрації. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у таких сферах:



  • збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

  • фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

  • цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

  • монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

  • земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

  • виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

  • споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

  • зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм. А також законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб’єктів господарювання комунального сектора економіки.

До основних напрямів захисту економічної конкуренції державою належать:



  • держава підтримує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку;

  • органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб’єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку;

  • уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб’єктів господарювання;

  • держава забезпечує захист комерційної таємниці суб’єктів господарювання відповідно до вимог Господарського Кодексу та інших законів.

Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

  • подання допомоги соціального характеру окремим суб’єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб’єктів господарювання;

  • подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

  • подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

  • здійснення державного регулювання, пов’язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Слід зазначити, що у разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій. В свою чергу, органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб’єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Господарський процесуальний кодекс України [30]. Згідно з Господарським процесуальним кодексом України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Інтере́с (у праві) - прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб'єктивному праві, проте не суперечить праву як такому. Конституційний Суд України дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: це - прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного права і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. У структурі законного інтересу виділяють два елемента: прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом; звернення в деяких випадках за захистом до компетентних органів.

Госпо́дарський процесуальний кодекс України (до 2001 р. Арбітра́жний процесуальний кодекс України) - кодифікований акт у галузі господарського процесуального права, основне джерело судочинства в господарських справах та справах про банкрутство.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:


  • підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

  • державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

  • прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

  • Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарським судам підвідомчі:

  1. справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;2

  2. справи про банкрутство;

  3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

  4. справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

  5. справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

  6. справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Кодекс адміністративного судочинства України [69]. Даний Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Такою є система основних національних законів (кодексів), що включає в себе законодавство України про захист економічної конкуренції.

До основних міжнародно-правових актів у даній сфері можна віднести наступні: Договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики» [35]; Договір між Урядом України та Урядом Грузії «Про співробітництво у галузі конкурентної політики» [34], Паризька конвенція «Про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року» [110, с. 320]. Серед нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України у даній сфері – Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» [123];

Постанова Кабінету Міністрів України - нормативно-правовий акт Уряду України - Кабінету Міністрів.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру плати за подання скарги відповідно до статті 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель» [122], тощо. Окрему увагу слід приділяти і нормативно-правовим актам Антимонопольного комітету України, що направлені на деталізацію та роз’яснення норм Конституції та законів України у сфері захисту економічної конкуренції.
Розділ 4

ФАКТОРИ ТА МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

4.1. Внутрішні і зовнішні фактори конкурентоздатності агропромислових підприємств на світовому ринку
В умовах посилення глобальних інтеграційних процесів в агропромисловій сфері економіки категорія конкурентоспроможності аграрних підприємств набуває глобального характеру. Тільки конкурентоспроможні підприємства можуть виробляти продукцію, відповідну вимогам міжнародних стандартів, реалізувати її не тільки на внутрішньому, а й на світових ринках, використовувати переваги міжнародного співробітництва в агробізнесі.

Актуальність організації і управління ринковою діяльністю сільськогосподарських підприємств зростає в зв’язку із загостренням конкуренції на аграрному ринку як з боку вітчизняних, так і з боку зарубіжних товаровиробників, зокрема, це стосується аграрного виробництва, де виробляється 90% продовольчої продукції, близько 35% валового внутрішнього продукту. Чим вища конкурентоспроможність суб’єктів аграрного ринку, тим вища ефективність їх господарської діяльності. В світі загострюється проблема продовольчої кризи, а в Україні незадіяні в повному обсязі фактори інтенсифікації аграрного виробництва, що є важливим у формуванні конкурентних переваг. Тому підвищення конкурентоспроможності виробництва в аграрному секторі економіки має стати одним з найважливіших пріоритетів агропромислової політики України. Але спочатку спробуємо з’ясувати, які конкурентні переваги притаманні аграрним підприємствам.

Конкурентна перевага – це ексклюзивна цінність, якою володіє підприємство і яка дає їй перевагу перед конкурентами, що на світовому ринку пов’язано з міжнародним поділом праці.

Послідовність досягнення підприємством конкурентних переваг представлено на рисунку 4.1.




Рис. 4.1. Послідовність досягнення агропромисловими підприємством конкурентних переваг
Джерелом конкурентних переваг для України з урахуванням її місця у міжнародному поділу праці в аграрній сфері є:

  1. природно-кліматичні умови (рівнинний рельєф, помірний клімат, великі площі сільгоспугідь, великі за розміром площі окремих полів і т.д.);

  2. ресурсні можливості (корисні копалини, мобільні трудові ресурси та ін.);

  3. географічне положення (наявність транспортних коридорів, вигідний радіус доставки сільгосппродукції, транзитне положення і т. д.);

  4. кон’юнктурні (високий попит на основні експортоорієнтовані культури, можливість створення аграрних пулів і т.д.).

Велика кількість конкурентних стратегій зумовлена багатогранністю аспектів, що використовуються при зміні або захисті конкурентної позиції. Проте, відмінності стратегій дуже подібні при розгляді мети діяльності підприємства на ринку і типів конкурентних переваг, які підприємство намагається здобути [61].

Таблиця 4.1

Перелік зовнішніх факторів конкурентних переваг аграрного підприємства на глобальних ринках*

Зовнішні чинники конкурентної переваги аграрного підприємства

Що необхідно зробити для досягнення та використання конкурентної переваги Україною

  1. Рівень конкурентоспроможності галузі

  2. Державна підтримка малого та середнього бізнесу в країні та регіонах

  3. Відкритість суспільства і ринків

  4. Національна система стандартизації і сертифікації

  5. Державна підтримка розвитку людини

  6. Державна підтримка науки та інноваційної діяльності

  7. Якість інформаційного забезпечення управління на всіх рівнях ієрархії

  8. Наявність доступних і дешевих природних ресурсі

  9. Система підготовки і перепідготовки управлінських кадрів у країні

  10. Кліматичні умови та географічне положення країни або регіону

  11. Рівень конкуренції у всіх галузях діяльності в країні

Вжити заходів щодо підвищення конкурентоспроможності галузі або піти з неї в іншу, більш конкурентоспроможну галузь

Переробити систему підтримки з малого та середнього бізнесу, зорієнтувавши її на ефективне і законослухняне ведення бізнесу

Активізувати роботи у галузі міжнародного співробітництва, посилити контроль дотримання міжнародних стандартів і угод, правове забезпечення гармонізації з міжнародною системою

Збільшити в десятки разів у бюджеті видатки на освіту, охорону здоров’я і соціальну сферу Удосконалити систему трансфертів (розробка нововведень, їх інновація і дифузія), збільшити видатки з бюджету на науку

Створити єдиний національний інформаційний центр за сферами або галузями народного господарства, що відповідають останньому слову науки і техніки

Налагодити державний контроль за витрачанням природних ресурсів

Збільшити надходження міжнародних, державних і спонсорських інвестицій у дану сферу, витрачання яких повинно знаходитися під державним контролем і давати конкретний результат

Охороняти навколишнє природне середовище

Комплексно формувати і реалізовувати ринкові відносини


*Джерело: [63]
Далі вважаємо за доцільне, розглянути основні фактори конкурентної переваги аграрного підприємства, які поділяються на зовнішні і внутрішні.

Довкілля, або бюрократично навко́лишнє приро́дне середо́вище - всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети.

Нижче будуть наведені типові конкурентні переваги, характерні для гіпотетичного підприємства. На наш погляд, конкретне сільськогосподарське підприємство може мати лише кілька з перерахованих конкурентних переваг.

У таблиці 4.1 наведено перелік зовнішніх факторів конкурентної переваги підприємства, а в таблиці 4.2 – перелік внутрішніх факторів глобальної конкурентної переваги та представлені необхідні заходи щодо досягнення конкурентоспроможності [63].


Таблиця 4.2
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13



  • Господарський кодекс України [29]. Господарський кодекс України
  • Господарський процесуальний кодекс України
  • Кодекс адміністративного судочинства України
  • Постанова Кабінету Міністрів України
  • Розділ 4 ФАКТОРИ ТА МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
  • Перелік зовнішніх факторів конкурентних переваг аграрного підприємства на глобальних ринках*